• Головна
• Суспільство

Фото: ФБ Опішнянська територіальна громада

Про сливи родом із невеликого містечка Опішня Полтавської області писав ще Іван Котляревський в «Енеїді»: «Латин за царським звичаєм Єнею дари обрядив: Лубенського шмат короваю, корито опішнянських слив». Згадавши цю цитату кілька років тому, мешканці старовинного козацького селища, яке славилося гончарним ремеслом, вирішили відроджувати ще одну місцеву родзинку - опішнянську сливу.

Сливники росли біля кожної хати

Про те, що ви потрапили до сливового раю, можна здогадатися вже на автостанції в Опішні: вас зустрінуть ряди галасливих бабусь із відрами соковитих рожево-фіолетових плодів. Їх тут уже кілька років садять чи не в кожному дворі. Колись у Опішні замість банальних яблучних садів біля кожної хати росли сливники, але потім дерева почали вирубувати… І тільки зараз містечку вирішили повернути колишню славу за допомогою цього фрукта.

Два гектари сливових дерев висаджено на околиці, де з 2019 року проводять фестиваль «СливаФест». На одному з них встановили рекорд області: зварили понад 300 літрів сливового варення із півтори тонни слив. З першого року свято збирало тисячі туристів – на перший приїхало близько п'яти тисяч, на другий – удвічі більше.

- Ми виграли грант від Українського культурного фонду на проведення фестивалю – один мільйон гривень, - хвалиться Коротко про мер Опішні Микола Різник. – Важливо, що гроші, які залишає у нас турист, потрапляють в економіку громади. Завдяки фестивалю до Опішні заходять великі інвестори, будуються комплекси відпочинку та готелі, розвивається туризм. Навіть під час війни туристичний збір зріс на 500%. У відсотках це багато, у грошах – мало, але це демонструє тенденцію збільшення потоку туристів. І слива-опошенка грає в цьому велику роль - це бренд. Є у нас і «сливова» продукція: робимо плакати, футболки, сумочки зі сливами. Так відроджуємо традиції та зберігаємо культурну спадщину.

У центральному парку в Опішні можна побачити розлогу сливу Пісарді з декоративним пурпуровим листям, а неподалік - пам'ятник бабусі зі сливами. Сливи у її кошику на сонці переливаються золотом. Є прикмета: якщо їх потерти, водитимуться гроші. Адже опішнянські бабусі із ринку ніколи не приходили без грошей – завжди продавали все, що зібрали.

Туристів пригощатимуть традиційними старовинними стравами з додаванням слив. Фото: ФБ Опішнянська територіальна громада

Перші гроші заробив на сливах

Під час війни фестиваль ще не проводили, але у суботу, 7 вересня, знову зберуть місцевих підприємців, господарок та туристів. Обіцяють забіг, велозаїзд, збір коштів для ЗСУ, виступи та, звичайно, сливові частування.

- Щоправда, згідно із законом підлості, як у нас фестиваль – так у слив неврожай, - зазначають у міськраді. – А коли не вдається провести – то її подіти нема куди. Але нічого, все одно вистачить.

Захід цього разу буде не надто масштабним.

Завдяки фестивалю сливи лише за один рік вдалося повернути до списку місцевих пам'яток.

Мер Опішні Микола Різник Фото: ФБ Микола Різник

– В Опішні особливі ґрунти, тут багато глини-червинки, чим пояснюється і популярність у нас гончарного мистецтва, – пояснює Коротко про мер Опішні Микола Різник. – Наші гончарні вироби із задоволенням беруть ресторани, продаємо їх також за кордон. У сливах багато заліза, що також впливає на смак. Вона зростає і в інших регіонах – ми подарували саджанці мерам міст, з якими я близько спілкуюся, скоро у них буде перший урожай. Але таких смакових та корисних властивостей сливи, вирощені не у нас, не матимуть.

Опішнянська слива - це слива-угорка. Пізній старовинний сорт із високою врожайністю, що не покривається тріщинами на дереві навіть у дощові роки. Дозріває до середини вересня.

Микола Різник згадує: свої перші гроші - дві з половиною гривні - він також заробив на сливах. Продав цебро слив на автостанції.

– Це було десь у восьмому класі, – усміхається градоначальник. - Тоді багато хто так робив: нарвали у саду, повісили відро на велик «Україна», поїхали на автостанцію, продали, купили собі щось для душі. А тепер слива стала нашою фішкою, як і гончарне мистецтво. Сам Котляревський подарував нам цю історію.
Вже після першого фестивалю замість того, щоб пускати сливи у дворових садах під сокиру, мешканці почали їх знову садити. А місцеві господині здувають пилюку зі старих бабусиних книг із рецептами та згадують смак старовинних страв, які раніше були в Опішні чи не повсякденними.

Качану опішнянську кашу готують у Львові

Коли сливи почали вирізувати, про старовинні рецепти, наприклад, шпундру, про яку також згадував Котляревський в «Енеїді» ("Був борщ до шпундри із буряками"), почали забувати. Писали про опішнянські сливи, або опошенки, також Панас Мирний, Григорій Квітка-Основ'яненко та Іван Пільгук. Сливу цю колись возили не лише на Сорочинський ярмарок, а й за кордон. Якщо на ринку торговці хотіли продати свою сливу якомога дорожче і швидше, казали: «Купуйте опошенку». Тоді сливи будь-якого гатунку покупці відривали з руками.

Одна із найзнаменитіших слив – це місцевий чорнослив, який тут називають «гнічена слива». Її колись коптили на спеціальних печах-сушарках, вкопаних у землю. Печі топили дровами, а почищений фрукт викладали зверху на прогріту бляху. Щоб зробити «гнічені» сливи, піч слід розтопити п'ять разів. Важливо не перетримати. Дровами виходило дорого, що пояснювало й ціну – ще до війни кілограм таких слив в Опішні продавали за три-чотири сотні гривень. І ніколи товар не залишався – бувало, що вже в першу годину фестивалю туристи забирали останній чорнослив. Він зберігається у банці під пресом – у холодильнику може стояти кілька років.

Опішнянські сливи - солоні, мариновані або квашені - додають у багато страв. Наприклад, у шашлик – солоні, у ту саму шпундру – підкопчені.

- Спочатку була шпундра, а потім з'явився борщ, коли до неї додали воду, - з усмішкою ділиться з Коротко про Микола Різник. - Роблять шпундру так: свинячі ребра обсмажуються в казані, додаєте червоний борщовий буряк, спеції, часник, і довго все тушкується. Наприкінці додаєте сливу. Це старий забутий рецепт, але так готували ще наші предки.

Ще одна місцева страва – качана каша. Пшоно промивається водою і у великій мисці обвалюється (качається) у борошні. Кожна пшонина таким чином обволікається борошном. Потім пшоно слід зварити в бульйоні. У фестивальне та повсякденне меню повернули бабу-шарпанину – це традиційна українська рибна запіканка, яку також згадував Котляревський в «Енеїді». Згадали і про напої - слив'янку і варенуху, про вареники і сирники зі сливами, варення і джеми. У Полтаві навіть видали книгу на 200 сторінок із рецептами з «Енеїди» – «Смачно з Енеєм».

– Це все традиційні страви нашого регіону, які ми відродили, а зараз, дивлюся, наша качана каша є навіть у ресторані Клопотенка у Львові, – зазначає мер Опішні.

Микола Різник наголошує: війна пригальмувала плани повернути Опішні гучну славу сливової столиці України. Хоча зробили чимало за короткий термін, але плани у місцевих – грандіозні.

Славу слив-опошенок мешканцям Полтавщини вдалося повернути лише за рік, перетворивши фрукт на місцевий бренд. Фото: ФБ Опішнянська територіальна громада

СПРОБУЙ!

Шпундра по-опішнянськи

Свинячі ребра та грудинку смажимо з цибулею, додаємо буряковий квас із порізаним буряком (буряків має бути стільки ж, скільки м'яса), морквою та капустою, слідом – томатну пасту або помідори. Додаємо часник та чорнослив («гнічені» сливи), тушкуємо, доки не випарується волога. В кінці приправити зеленню та сметаною.

Фото

Фото

05 Вересня18:11