«Огіркова республіка» на Волині: за місяць ціни впали із сотні гривень за кіло до 25
Невелике село Чорниж довго шукати не доводиться – поля навколо нього, та й саме село ще здалеку поблискує на сонці. Це переливається під спекотним промінням поліетилен, натягнутий на теплиці. Населений пункт начебто збудували всередині справжнього огіркового саду, який обвив його ліанами з усіх боків. Та й у дворах зелені гілки з плодами, що звисають на них, аж ніяк не рідкість – вони майже в кожному дворі. Під цими прозорими накидками вже з середини весни у Чорнижі дозрівають огірки.
На огірки одна надія
Непримітний населений пункт, в якому немає жодної пам'ятки і взагалі чогось, що приваблює туристів чи підприємців, останніми роками заявив свої права на статус огіркової столиці України. Звідси «зелені» їдуть не лише до сусідніх обласних центрів, а й до Києва. Ранні огірки за 150 гривень кілограм на ринках та в магазинах здебільшого (у чому впевнені місцеві жителі) із Чорнижа, і сьогодні по 45 – теж.
Сезон – якраз у розпалі. Перші огірки тут є у квітні, а останні збирають у вересні. Сьогодні господарі вже по другому колу збираються сіяти пухирчастий овоч – спочатку у стаканчики, за місяць пересадять у теплиці.
- Вже зібрали останні плоди в теплицях, посаджені в березні та квітні, тож тепер сіятимемо ще раз, - ділиться з журналістом Коротко про одна з місцевих мешканок. – Свіжі огірки ще будуть до осені.
З півтори тисячі місцевих жителів огірками займається більшість. Не від хорошого життя – роботи у віддаленому селі немає. А їхати звідси не хочуть. Ні за кордон, ні в хлібніші населені пункти. У сусідніх селах ситуація з працевлаштуванням ще гірша – у Чорнижі хоч огірки народ годують. До обласного центру, Луцька, далеко – 60 км та й дороги немає. Люди вважають за краще залишатися на місці, хоч і доводиться працювати не покладаючи рук - інакше і на огірках не виживеш.
– З ягодами простіше – пішов, зібрав, жодних вкладень не треба, а із «зеленими» роботи багато, – зазначають жителі. – Починаючи від будівництва теплиці – це важка чоловіча робота, до прополювання, добрива, поливу та самого збору. Тут самотужки не впоратися.
Працюють у парниках цілими сім'ями – у середньому засаджують по п'ять-десять соток (500-1000 квадратних метрів).
Що добре для помідора, для огірка - катастрофа
Староста Чернижа Тетяна Оніщук як і її земляки і сама обробляє огіркову плантацію. Фото: suspilne.media
Здавалося б, виростити цей овоч нескладно – посадив та й хай росте. Але, якщо не доглядати його, на хороший урожай можна не розраховувати. Староста Чорнижа Тетяна Оніщук пояснює журналісту Коротко про: огірок однаково не любить як спеку, так і протяги. Тож «потанцювати» навколо нього доведеться.
- Якщо спека – він мало не вариться у теплиці, горить під плівкою, – пояснює Тетяна Іванівна. – Він не любить паритися, тож треба провітрювати. Але обережно: якщо відкривати люки у плівці, може виникнути протяг. Це добре для помідора, але погано для огірка.
Мало того що доводиться трудитися безперестанку, скаржаться господарі, то ще й з'явилися якісь овочеві болячки, про які попередники сьогоднішніх фермерів і не чули. Раніше, кажуть, зелений мешканець грядок взагалі не хворів – бадьоро міцнів на своїх ліанах з кожним днем, а тепер то жовтіє, то всихає, то чорніє, то взагалі не збирається зав'язувати плоди. Чи то бактерії, чи то що – селяни губляться у здогадах. Підозрюють: насіння продається вже зараженим.
- Землю міняємо щороку, а все одно хворіє, - мало не плачуть люди. – А раніше, як розповідають наші «першопрохідці» огіркової справи, теплиця на одній землі могла стояти сім-вісім років.
«Першопрохідниками» у селі називають тих, хто першим додумався садити огірки у великих масштабах. Це було нещодавно – поодинокі такі ферми з'явилися років 20 тому, а вже 15 років тому огірки почали витися майже у кожному дворі.
Огірки у Чорнижі вирощують нещодавно, але село вже встигло завоювати статус неофіційної столиці цього овоча. Фото: suspilne.media
Оптову ціну для Волині диктує Київ
Щоб заробити на огірках, каже староста села, головне - працювати, а не сподіватися, що саме зросте. І не розраховувати, що вдасться отримати врожай без фінансових витрат – у нього також треба вкладати.
– Огірки треба добре удобрювати органікою та поливати, – ділиться секретами Тетяна Оніщук. – Органіку у нас для теплиць возять фурами. Садять там, де світло і де неподалік свердловина. У мене теплиця стоїть на глині, але овоч зростатиме і на піску.
Більшість теплиць – літні. Це ті, де овоч дозріває до літнього сезону. Зимових менше, у них вирощувати дорожче. Сюди огірки пересаджують зі стаканчиків вже у березні, і за місяць вистигає перший урожай. Це ті самі огірки, які цього року приголомшили вартістю 150 гривень. Але ціна виправдана, кажуть у селі, теплиці опалюються дровами, дрова безплатно ніхто не дає. Плюс ті ж добрива та полив.
– Весь березень та квітень у парниках ще топлять, це холодні місяці, – зазначає Тетяна Оніщук. – Цього року квітень був ще холоднішим за березень.
Сама Тетяна Оніщук вирощує огірки на п'яти сотках. Останні вісім-дев'ять років у теплиці. Щоправда, спрогнозувати, який буде врожай, складно. Раз збере вісім ящиків із п'яти соток – це 200 кг, іншого разу – всього три, це 75 кг. Огірки у селі збирають чотири рази на тиждень: у вівторок, четвер, п'ятницю та в неділю вранці.
Овоч у Чорнижі біля траси не продають, чекають на оптових закупників. Вони забирають весь товар. Попит є завжди, щоб товар залежався, такого не згадають.
– Огірки наші ж хлопці везуть на ринки – хто до Луцька, хто до Києва та інших міст, – зазначають у селі. – Що зупинять на блокпостах та заберуть до армії, не бояться – у тих, хто їде, по п'ять-шість дітей, у них відстрочка.
🥒Перші квітневі огірки у селі віддавали закупникам по 100 гривень. Сьогодні – по 40 гривень. Але був період, коли огірок пішов масово, і його віддавали по 25 гривень за кіло оптом. Ціна у селі чомусь залежить від тієї, яку виставляють для покупців у Києві та Луцьку, а не навпаки.
Майже біля кожного будинку та за селом в'ються ліани огірків – на відкритому повітрі та у теплицях. Фото: suspilne.media
На трактор можна заробити
Місцевих волинських сортів немає, як і не вишукують ті, яким краще підійшов би тутешній поліський клімат. Все насіння – голландське.
Неофіційний статус столиці не допомагає селу стати багатим. Але так, люди виживають завдяки огіркам – вони це визнають. А інакше в глибинці ніяк. Якщо дуже пощастило – приткнешся до сільради чи школи, якщо з'являться вільні місця.
– Тут хоч би вижити, який бізнес, – зітхають місцеві. – Це ж не бурштин копати: копнув – і вже, вважай, є гроші. Це важка праця - ви б спробували в теплиці в спеку хоч годину попрацювати. Але люди з великим досвідом, які вирощують багато огірків, можуть розраховувати на непоганий дохід. Хтось на огірках і на трактор може зібрати – також допомога.
🥒Продають лише свіжий овоч, огіркову консервацію на ринок не возять. Але для ЗСУ квасили – Тетяна Оніщук відправила 60 п'ятилітрових баклажок на фронт. Інші мешканці також консервували огірки для бійців по домівках окремо.
Чим обернеться цей сезон для громадян «огіркової республіки», поки невідомо: люди сподіваються, що погода все-таки стане розсудливою і перестане зводити їх "зелених годувальників" то спекою, то холодними дощами. Інакше доведеться молитись лише за те, щоб відбити вкладені в огірки кошти.
