26 серпня
Завантажити ще

Вчителі масово йдуть з професії. Через безгрошів’я, пригніченість, невдячність

Вчителі масово йдуть з професії. Через безгрошів’я, пригніченість, невдячність
Фото: momsimage.com

На початку серпня міністр освіти Оксен Лісовий заявив, що не варто очікувати на підвищення заробітної плати через складну ситуацію в держбюджеті. Тож у новий навчальний рік українські вчителі входять з роздумами, а хтось уже і прийняв рішення... 

З відгуків педпрацівників, з коментарів у соцмережах можна зробити висновок, що цьогоріч йде чи не найбільший відтік кадрів із ліцеїв та коледжів. Справа насамперед у буденному – в грошах, але не тільки. Журналістка Коротко про досліджувала, чому звільняються вчителі.

Щоб заробити 30 000 гривень, треба відмовитися від життя

У великих містах ситуація поки що більш-менш стабільна.

- Ми проблем зі звільненнями вчителів не маємо, навпаки, є вільні вакансії і шукаємо педагогів, бо мережа класів розширилася, - каже директор столичної гімназії №34 «Либідь» Алевтина Багінська.

Водночас загальну проблему вона не заперечує і розуміє її витоки.

- Визначити, скільки можеш заробити в школі, складно, бо заробіток є сукупністю складників. Для молодих вчителів все починається з окладу. При 18 годинах навантаження на тиждень це 7978 гривень. Далі додається за стаж, за престижність професії, за перевірку письмових робіт для вчителів української, англійської мови, а якщо математики, то не для всіх. Так можна розраховувати на 9600 гривень “чистими”. Згодьтеся, це не та зарплата, яка може конкурувати на ринку праці.

Вчителі вищої категорії отримують в середньому 13 000 гривень плюс трохи за класне керівництво, завідування кабінетами. Кожна додаткова копійчина віднімає щось від відпочинку та можливості пожити для себе і сім’ї.

- Теоретично в школі можна заробити і 30 000 гривень, - каже Алевтина Багінська. - Але для цього треба мати 32 години на тиждень, стаж 30 років, вищу категорію методиста, класне керівництво, перевірку зошитів, вести інклюзивні класи і багато чого іншого плюс робота у дві зміни, дистанційні уроки з 17.00 до 19.00.

Крім того, директор звертає увагу, що зараз у таких містах, як Київ, Дніпро чи Львів, потреба в педагогах частково перекривається за рахунок внутрішньо переміщених осіб. Але ж війна коли-небудь закінчиться.

- Переселенці захочуть повернутися туди, де залишилися їхні домівки. Отримати в Києві житло у вчителя немає жодних шансів. Щоб скористатися програмою “єОселя”, треба мати хоч якийсь стартовий капітал. Вони поїдуть... А от чи захочуть повертися до Києва чи Львова ті, хто виїхали за кордон і там знайшли собі іншу роботу, – це велике питання. Тим паче, що після війни всі школи перейдуть на очний формат, і вчителі, які зараз беруть з-за кордону дистанційні години в українських школах, втратять зв’язок з батьківщиною.

Ще одне нововведення нинішнього навчального року – це відмова фінансувати простій педагогів, які вимушено залишили Україну через війну. Відповідну постанову Кабінет міністрів видав 13 серпня.

У новий навчальний ідемо без англійської мови

Педагогічні традиції зазвичай дуже шанувалися у селах. Вибір професій там невеликий, вчителі виростали династіями, приходили до дітей молодими, а йшли зі школи геть посивілими. Зараз акценти змінюються. На заході «Вчителі майбутнього 2024», що проходив у липні у Львові, були названі такі цифри: за період 2018–2023 роки кількість учителів у містах зменшилася на 10,9 %, а в селах - на 22,8 %.

- Так, ця біда дісталася і нас. Хтось на пенсію поспішає вийти, хтось просто шукає більших грошей, - каже Михайло Гриневич, директор Лютинської гімназіі, що на Рівненщині. – У фейсбуці дивлюся у фахових групах – всюди в глибинці бракує вчителів англійської мови, а вже й математики. Так без англійської в новий рік і зайдемо. З інших вчителів хтось пише, що планує працювати останній рік, хтось каже, що вже хоче звільнятися, бо вижити неможливо. Що казати, коли мій син – історик за фахом - пішов зі школи. Зараз він у ЗСУ, але після війни в школу точно не повернеться.

Вчителі розповідають, що “голий” оклад на периферії – це фактично норма. Годин не вистачає, бо мало дітей, доплати за престижність професії не рятують. За законом можна не більше 30% від ставки і не менше 5%. При максимумі – це близько 1500 гривень, а деякі місцеві громади нараховують по мінімуму.

- У мене секретарка була на мінімалці. Звільнилася – пішла на касу побутовою хімією торгувати. Наші вчительки до неї приходять, а вона розповідає, що має на місяць 18 000 гривень, в гірші часи – 16 000. І хоч стій, хоч плач. Запровадили сертифікацію вчителів, а що з тої сертифікації, коли дає всього 20% до окладу? Школи рятувати треба, бо не знаю, що далі буде, де шукатимемо кадри. Молодь до шкіл не йде. Я вже на пенсії, а був би молодий, сам би не пішов, - заключає Михайло Гриневич.

Виконуй і прилаштовуйся

У соцмережах пишуть, що вчителі розбігаються по приватних закладах: математики – менеджерами по торгових компаніях, інформатики – по ІТ-фірмах, мовники – по видавництвах чи масмедіа. Дехто не гребує і касирами в супермаркетах. Нервів витрачається не більше, ніж на уроках, а зарплата вдвічі більша. Наймодніший тренд – це репетиторство, тим паче, що сьогодні його можна оформити офіційно, відкривши свій ФОП.

- Я вже півтора року працюю сам на себе, два моїх однокурсники відкрили ФОП цього літа, - розповідає Борис Максименко, вчитель хімії та біології. – Раніше випускники вузів трималися за школи з розрахунку на пільгову пенсію, але необхідний стаж весь час підвищують, та й уряд втовкмачує, щоб на державу не розраховували, а накопичували на старість самі. Та й багато інших причин відвертає від школи. Щиро кажу: якби там підлогу золотом почали посипати, не повернувся б.

Наш співрозмовник пригадує, як розмовляв нещодавно з молодим учителем - "червонодипломником".

- Хлопець - трохи романтик, трохи прагматик – вважав, що чоловікові у педагогіці легко зробити кар’єру. Особливо, коли є розум і якісь новаторські пориви. Батьки влаштували в престижний ліцей, він там щось своє почав прокачувати, а у відповідь: тихо сиди, виконуй, прилаштовуйся. Он того учня тільки на легкі завдання викликай до дошки, бо його тато - наш спонсор, того краще зовсім не чіпай, бо його мама потім істерики закатує, а он той - спортсмен і так далі. До репетитора вимоги інші – саме вчити дітей, а не створювати їм зручну “камеру схову”, на яку зараз багато шкіл перетворилося. Це не я придумав, це так кажуть фахівці.

Звільняються ті, хто багато вклав

- Цього літа я найбільше дала консультацій педагогам з приводу звільнення з посади, - каже юрист та психолог Лілія Орел. – Минулого року таких активних звернень не було. На мою думку, це тому, що люди перебували в стані очікування. Багато окупованих територій звільнялися, люди поверталися, їм хотілося відновити якусь стабільність. Але - не сталося. Території продовжують обстрілювати, не кожен хоче залишатися в таких умовах. Зараз ставиться вимога, щоб навчання було офлайн, а це теж питання безпеки. Не кожен, хто освоїв дистанційку, хоче повертатися у шкільні стіни. Тим паче там, де небезпечно.

І це, підкреслює Лілія, на фоні зарплати, яка не може забезпечити базові основи життя і вимагає постійно шукати підробітку.

- Це неправда, що вчителі легко йдуть з професії. Легко йде молодь, яка більш схильна до змін. Мої основні клієнти – це педагоги віком 40+. Юридична консультація з такими переростає в психологічну, бо люди реально страждають через те, що зраджують своїй місії. Це ті вчителі, про яких кажуть “діагноз”, вони бачать крізь призму педагогіки все, навіть своє життя, і почасти не знають, що робити далі. Вони ідуть зі школи не тому, що хочуть, а тому що обставини змушують.

Психолог підкреслює ще один важливий момент:

- Зараз звільняються ті, хто багато вклав. У свою роботу А коли людина вкладається, вона природно очікує віддачі. І не тільки фінансової. Їй дуже важлива повага – щоб похвалили, дали грамоту, десь написали добрі слова, батьки щоб подякували. Але зараз цього дуже й дуже мало. Тривалий час до педагогів спостерігається споживацьке ставлення. Якщо ти вчитель – значить всім все винен. Сім’ї задають вимогливий тон. Можливо, це тому, що треба на когось вилити негатив. А вчитель охоплює дві активні верстви населення: діти – це майбутнє, їх батьки – сучасне.

На догоду “яжемамам”

Шеф-редактор порталу "Освітня політика" Віктор Громовий згадує, як рік тому Південна Корея вибухнула протестами педагогів.

- Це сталося через самогубство вчительки, яку довели своїми скаргами “яжемами”. Тоді в країні була переглянута вся політика щодо вчителів, суттєво посилений їх захист. А що відбувається у нас? Якщо говорити коротко, то є "острівки", де нормальний директор або пощастило з керівником управління освіти. Там людське ставлення, нормальні стосунки, бажання матеріально і морально підтримати працівників. Але це острівки. На “материку” у вчителів переважає відчуття пригнобленості. І воно посилюється з кожним роком.

Експерт нагадає, що реформа поліції, судова реформа почалися з підвищення зарплат і престижу професії. В освітній сфері обрали інший шлях.

- Коли тодішній міністр Лілія Гриневич оголосила піар-проєкт НУШ (Нова українська школа. – Ред), реформи були спрямовані на те, щоб догодити “яжемамам”, - переконаний експерт. - Таким чином, вчителя перетворили на “вічну невістку”, яка завжди винна, навіть коли в хаті її нема. З 2016 року соціологічні дослідження свідчать, що рівень вмотивованості вчителів критично падає. Це як на кораблі, у днищі якого тріщина – хто може, той рятується.

Віктор Громовий звертає увагу, що раніше в школах була особлива категорія - дружини чиновників, заможних чоловіків, яким було байдуже до її зарплати, натомість вони пишалися, що вона вчить майбутнє покоління.

- Ця категорія теж іде зі школи. Тому що раніше такі жінки могли самореалізуватися через професію, а зараз це відчуття втрачене. Вчитель мов би затиснений у лещата. З одного боку, бемкають якось новою системою оцінювання, яка займає купу часу і нічого не дає, з другого - “яжемами” вимагають берегти і розважати дітей, з третього - постійні перевірки, сертифікації і так далі. І все це в умовах війни, коли тричі на день лунають тривоги і треба вести дітей у підвали, раз по раз перераховувати їх по головах і переживати, щоб нічого позаштатного не сталося.

Вчителям завжди бажали терплячості, нагадує Віктор Громовий. Але всьому є межа. Якщо кардинально не змінити політику щодо вчительської професії, резерви можуть бути вичерпані вже найближчими роками.

Новини по темі: вчителі Школа вакансії