• Головна
• Суспільство

Фото: надане Олександром Броварцем

У січні 2017 року її ім’я вперше гучно прозвучало в Україні: наймолодша докторка наук в Україні, іменна стипендіатка Верховної Ради та президента України, лауреатка престижної премії "Scopus Awards Ukraine 2016" та "Лідер науки України 2016. Web of Science Award". Кандидатка на Нобелівську премію, героїня статей у найвідоміших журналах світу. Провідні європейські країни запрошують науковицю до себе на будь-яких умовах... Це все про Ольгу Броварець – авторку понад 80 наукових праць, які здобули міжнародне визнання.

Вся Україна захоплювалася 29-річною дівчиною, яка дала людству надію на порятунок від раку. Але... за спалахом прийшла тиша – так, ніби хтось опустив темну цупку завісу. Вдруге про Олю преса згадала влітку 2022 року. І це була не сенсація, а некролог.

Чому талановита вчена опинилася поза увагою телекамер, чому так рано пішла з життя, яка доля її унікальних досліджень? Журналістка Коротко про поговорила з братом Ольги – Олександром Броварцем, завідувачем кафедри інформаційно-технічних та природничих дисциплін у Київському кооперативному інституті бізнесу і права.

У фізику Олю закохав її шкільний учитель

Олександр Броварець також активно займається наукою. Фото надане Олександром Броварцем

Ольга і Олександр народилися на Чернігівщині – у місті Ніжині, знаменитому своїми огірками, древньою історією та мальовничими краєвидами. Батьки були викладачами, тож наука в сім’ї шанувалася.

- Те, що Ольга стала наймолодшим доктором наук в Україні – це не такий собі щасливий лотерейний квиток. Це результат багатьох років важкої, копіткої роботи, потужна освітня і наукова база плюс сприятлива атмосфера, що спричинила такий ефект.

Відмінно навчаючись у середні школі №1 Ніжина, сестра захопилася точними предметами і визначилася, що хоче стати фізиком або математиком. Та радше фізиком, бо в неї був такий фаховий учитель фізики Олександр Шевчук, що просто закохав Олю у свій предмет, - згадує Олександр.

Тому після дев’ятого класу дівчина вступила до Ніжинського фізико-математичного ліцею, який закінчила із золотою медаллю.

- Це був 2004 рік. Сестра мала вибір між трьома дуже рейтинговими вузами, куди проходила поза конкурсом. Більше того, під час навчання в ліцеї вона отримала диплом переможниці олімпіади з фізики, який без конкурсних іспитів відкривав двері у Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця. Але Оля вибрала Київський національний університет імені Тараса Шевченка, фізичний факультет, і склала екзамени, щоб ще раз довести: всього домагаюся сама.

З інститутом Богомольця доля Ольгу ще зведе. Фізика – така наука, що тісно межує із медициною. Бакалаврську роботу Ольга писала в інституті Амосова – досліджувала серцеві ритми в контексті діагностики раннього інсульту та інфаркту.

“Все знайшла, завтра напишу про це статтю!”

- Після магістратури сестра пішла в аспірантуру при Інституті молекулярної біології і генетики НАН України, - продовжує Олександр. - Її кандидатська і докторська дисертації були присвячені питанням спонтанних мутацій клітин. Вона досліджувала причини, чому одна клітина нормально розвивається, а інша створює мутацію, спричиняючи різні хвороби, в тому числі і рак. Простими словами це важко сказати, але Ольга знайшла механізм, який багато що може пояснити у спонтанних мутаціях клітин, і вона весь час вдосконалювалася в своєму пошуку.

Брат пригадує, як вони з Ольгою їхали після вихідних у мами електричкою з Ніжина до Києва.

- Оля як сіла, так одразу відкрила ноутбук та взялася до своїх записів. Досліджувала якусь нову гіпотезу, яку напередодні вони висунули разом із науковим керівником – перевіряла чергові методики за допомогою комп’ютерного інформаційного обчислювального кластеру, який проводив розрахунки. І раптом вибухнула емоціями: "Все знайшла, все, завтра напишу про це статтю!". Як пізніше з’ясується, це буде відома на весь світ теорія, викладена у статті про мутагенні таутомери основ ДНК та O/N Н-зв'язки в біологічно важливих парах природних нуклеооснов: ґрунтовне квантово-хімічне дослідження.

Олександр Броварець каже, що тандем Ольги з членом-кореспондентом НАН України Дмитром Говоруном був дуже успішний, що Дмитро Говорун, маючи вікову мудрість та досвід, виступав «генератором ідей», а вона добре, володіючи англійською мовою та сучасними методами обчислення, перевіряла та впроваджувала ці ідеї на сучасних обчислювальних платформах та й сама мала неабиякий розум.

- Оля добре володіла програмуванням, методами математичного моделювання, розумілася на роботі з найсучаснішими інформаційними кластерами. Пригадую, як раділа, що за черговий іноземний грант придбала потужний комп’ютер в інститут для майбутніх розрахунків.

З науковим керівником Дмитром Говоруном. Фото: nas.gov.ua

Не люблять, коли молоді подають такі надії

Телерепортаж про наймолодшого в Україні доктора наук справив ефект феєрверку. З одного боку - миловидне, відкрите, трохи наївне обличчя дівчини, яка виглядає молодше свої років, з другого – така серйозна тема, можливість, хай поки теоретична, виліковувати рак. Історія Ольги Броварець вмить розлетілася по новинах та соцмережами. У коментарях було стільки вітань, стільки захоплених емоцій і побажань, що і не чулося тихе зміїне сичання. А воно було...

- Після того як репортаж показали на каналі “1+1”, мама Олі до пізньої ночі відповідала на дзвінки від родичів та друзів. Телефонували і вітали люди, з якими роками не було зв’язку, - каже Олександр Броварець. – А коли я два роки тому опублікував звістку про смерть Ольги, теж був вражений, скільки людей її пам’ятають. Вона була взірцем, була надією для простих українців. Ось тільки її колегам не припав до душі такий розголос.

Неофіційно кажуть, що недоброзичливці цілились в основному на наукового керівника Ольги – Дмитра Говоруна. Але прямо нападати на заступника директора з наукової роботи було складно, тому об’єктом, м’яко кажучи, критики обрали його ученицю. Ольгу буквально змусили виправдовуватися за її розробки.

- Може, це прозвучить пафосно, але сестра належала до тих людей, які випередили свій час, - констатує Олександр.– Можливо, тому і не була сприйнята. На превеликий жаль, у нас в Україні є негативна тенденція - не люблять, коли молоді люди подають такі надії та роблять відкриття світового масштабу. Не люблять, коли лаври дістаються справжнім переможцям, а їх керівництво залишається без оплесків. Пам’ятаю, як Дмитро Миколайович казав мені: "Нічого не вирішують колективи, вирішують сильні лідери. Може бути творчий колектив, але як немає сильного лідера, то і не буде успіху". Оля і була тим сильним лідером... Я взагалі пам’ятаю Дмитра Говоруна як майстра влучного слівця. За ним можна було ходити з блокнотом і нотувати, як чітко він окреслював реальність.

На врученні “Міс Ніжин-2016” – Ольга третя ліворуч. Фото надане Олександром Броварцем

Наклалося кілька факторів

Після тих інститутських зборів про Ольгу Броварець воліли не згадувати, та й сама вона цього не прагнула. Брат каже, що пішла з інституту, але потім повернулася на госпрозрахунковий договір – хотіла продовжувати дослідження. А в грудні 2020 року сталася біда – помер її керівник Дмитро Говорун. На сороковини вченого зібралося багато людей, опісля половина перехворіла на коронавірус. Не минула недуга і Олю, залишивши ускладнення на підточеному інтригами та втратою вчителя серці.

- Оля дуже гостро переживала смерть свого наукового керівника. Так само болісно вона сприйняла війну. Думаю, що наклалося кілька факторів. Коли Олі не стало, я прийшов до інституту, щоб забрати її речі. В кабінеті були чужі люди, мені сказали, що сестра сама вже все забрала. Питаю, як так може бути? Ми ж Олю тиждень тому поховали... Що віддали, те і забрав. І на цьому спасибі. Але наукових записів не було, дисертації також. Потайки мені сказали, що з науковими розробками Олі і Дмитра Миколайович ніхто в інституті не може розібратися. Такий високий рівень. Пізніше американські фахівці у лабораторіях підтвердили теоретичні розробки Говоруна і Броварець.

Багато працювала за кордоном, але їхати туди назавжди не хотіла

Не хочеться, а згадується, як у 2017-му, коли Ольга Броварець переживала свій недовгий фурор, їй радили, її просили виїхати за кордон. Казали, перспектив для такої роботи в Україні немає, як і для молодих вчених взагалі.

- Олександре, а чому з сотні шансів, яка мала ваша сестра, вона не скористалася жодним?

- Оля належала до людей, які любили Україну. Не так, щоб говорити різні гарні слова, а просто любити. А за кордон вона насправді їздила дуже багато. Останні чотири – п’ять років чимало часу проводила на конференціях, за лабораторними дослідженнями у різних країнах. Після смерті мені писали, телефонували багато науковців, професорів зі Сполучених Штатів, з Німеччини, з Канади, які побачили мій допис у соцмережах. Для них така передчасна смерть визнаної вченої була справжнім шоком.

Ольга вважала, і це було також переконання її керівника, що наука має бути міжнародною, локальна нічого не дає. Тому Оля всі наукові праці останніми роками публікувала виключно іноземною мовою у авторитетних міжнародних виданнях. Отримувала гранти - японські, німецькі, з Китаю, але їхати кудись назавжди не хотіла. Навіть коли почалася війна, до самої своєї смерті залишалася у Києві.

Науковиця багато разів могла поїхати працювати за кордон, але любила свою землю. Фото: Фейсбук

Її два роки немає з нами, а статті активно цитуються у міжнародних наукових виданнях

- Ви сказали, що не знайшли на робочому місці сестри її нотатків. Невже все втрачено?

- Ні, сестра чинила мудро. Вона публікувалася в багатьох міжнародних наукових виданнях. Її розробки залишилися в друкованих журналах, інтернеті. І не просто зберігаються! Оля два роки, як не з нами, а її статті досі цитуються міжнародними вченими, з’являються публікації із закритим доступом. Вона дуже високо підняла наукову планку, як на молодого науковця, і подолати її дуже непросто. Непросто зупинити локомотив, який вони запустили з Дмитром Миколайовичем. От згадаєте мої слова: прийде час, і якийсь нобелівський лауреат скаже, що в його відкритті було використано доробок молодої української науковиці Ольги Броварець.

Ольга померла на 36-му році життя. Фото надане Олександром Броварцем

- А в Україні щось готується на згадку про Олю?

- Тут на думку спадає, як тодішній народний депутат Олександр Кодола, нинішній міський голова Ніжина, пафосно вручав Олі відзнаку “Міс Ніжин-2016”. Коли сестра померла, я звернувся до мера через соціальні мережі з проханням поставити пам’ятник біля ліцею, де вчилася Оля, що своїм коштом все зроблю. У відповідь – тиша, хоча Олександр Кодола був одним із провідників ідеї, щоб подати Ольгу на Нобелівську премію. Гаразд, не пам’ятник, пам’ятну дошку. Це ж ліцею буде плюс: яких випускників він готує. Але поки питання залишається без відповіді.

- Але ж самі казали, що прості люди Олю пам’ятають. Либонь, це найцінніше?

- Так. Я хотів поховати сестру на Байковому кладовищі, але грошей в сім’ї на це не було. Збирався брати кредит, позичати у друзів, від розпачу пост у фейсбуці опублікував – дав номер картки матері. І сталося неймовірне - кошти зібрали! Я безмежно усім за це вдячний.

Олександр згадує ще один щемний момент:

- Коли прийшов оформляти на Байковому, простягнув фото сестри жінці, яка брала документи. Вона руками сплеснула: "боже, це ж та дівчина, яка..." Сказала: "Ходімо зі мною, я місця для видатних людей покажу, виберете". І сама допомогла вибрати місце, щоб фотографія Олі дивилася на київські пагорби. Потім мене запитували, як там сестру поховати зміг, либонь, зв’язки, депутати допомогли... Ні, проста випадкова небайдужа людина. Я безмежно вдячний їй за це.

І ще спогади

“За принципом партзборів 30-х років”

Сергій Комісаренко, академік-секретар відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України:

- Ольга була дуже талановитою вченою так само, як і її науковий керівник. Їх дослідження були більш теоретичні, ніж практичні, але мали велику перспективу. Я намагався Олю підтримати, говорив з її колегами і керівництвом інституту. Чув у відповідь: проблема в тому, що створила собі імідж. Так створила - і слава Богу! Але – ні.

Оті збори були організовані за принципом партзборів 30-х років – з підготовленим сценарієм, доповідачами. Я подзвонив після цього Дмитру Говоруну, спитав: як ви, тримаєтесь? Він відповів, що тримаються…

“Оля боролася, але ніщо не минає безслідно”

Антоніна, кандидат хімічних наук (прізвище просила не називати, щоб не дратувати знову злі язики):

- Я пройшла тим же шляхом, що і Оля. Через переслідування заздрісників і конкурентів також здало серце у мого наукового керівника, а сама я змушена була довго лікуватися. Все почалося після того, як мене, єдину з молодих учених, обрали співорганізатором виставки в Китаї. Я мала перспективну наукову розробку, у якої були всі шанси на впровадження в промисловість. На жаль, у НАН України досі існує практика анонімних доносів. Такий був написаний на мене. Я відстояла себе, зробила кілька наукових доповідей у ​​різних аудиторіях, написала докладний звіт, отримала два патенти. Але докторську в Україні вирішила не захищати. Тим більше, що почалася війна, і я виїхала до Німеччини.

Я була на доповіді Олі в інституті генетики, де їй довелося захищати себе та свою роботу шість годин. Крім цього, її переслідували в соцмережах, наукових групах. Вона теж боролася - закрила свою сторінку у фейсбуці, блокувала всіх недоброзичливців, але ніщо не минає безслідно. І всі ці цькування тому, що в неї з керівником дійсно були унікальні дослідження. Я бачу це так: якби вдалося довести роботу до кінця, хіміотерапію можна було б застосовувати точково – на мутованих клітинах, а не труїти весь організм людини.