"Гробки" в окупованому Донецьку жителі навряд чи проведуть на цвинтарях. Прибрати могили близьких, згадати за звичаєм – зможуть лише ті донеччани, чиї близькі поховані на цвинтарях в умовно безпечних «тилових» районах Донецька. Також безпечним називають одне з найбільших та найстаріших місць поховання - «Донецьке море».
Всі інші погости знаходяться в зоні вогню, а крім того, як повідомляють окупаційні власті міста, багато цвинтарів (насамперед нове, розташоване на території колишнього Донецького аеропорту) завалено мінами, залишками БпЛА та іншими предметами, що вибухають. Тому прохід на них і тим більше роботи з благоустрою категорично заборонені.
- Найбільшу небезпеку становить зона за 15 км від лінії фронту. Вибухонебезпечні предмети можуть знаходитися і далеко від лінії зіткнення. Варто остерігатися мін ПФМ-1 «Пелюсток» та М85 «Дзвіночок», а також ворожих БпЛА! – застерігає «влада».
Відповідь на запитання, на біса українським військовим, ризикуючи життям і технікою, розсипати «пелюстки» над донецькими цвинтарями, лежить за межами розуміння адекватних людей. Але окупанти майже щотижня повідомляють про підриви на мінах жителів міста, що зайшли на небезпечні цвинтарі, вселяючи ще більшу тугу і страх у донеччан.
- Уже кілька років не ходимо на цвинтар за залізничним вокзалом. Хоча знаємо, що там була стрілянина, дерево впало на могилки наших родичів, зламало все. Самі ми це дерево не приберемо, а звернутися нема до кого - ніхто сюди не поїде пиляти це дерево, ні за які гроші, - поділився з Коротко про мешканець міста Євген П. - Розмінувати цвинтарі теж ніхто не збирається.
Ось тут донеччани злегка дивуються. Запрошені окупантами «іноземні фахівці» з Таджикистану жваво здирають із донецьких доріг плитку, обіцяючи замінити її на асфальт, виривають гранітні бордюри, ставлячи замість них залізобетонних уродців – і це вважається «відновленням міста». Чому з тією ж спритністю не очистити від мін і відновити хоча б один цвинтар - незрозуміло.
- Відчуття, що людей просто не хочуть бачити на цвинтарях, бо вони на околицях, близько до лінії фронту, там військова техніка стоїть. Мовляв, нема чого там лазити і дивитися, - припускає донеччанин.
Донедавна ті, хто виїхав з Донецька, могли звернутися до тих, хто надає послуги з прибирання могил, і за прийнятну плату замовити прибирання пам'ятника, фарбування огорожі, висадку квітів та інші ремонтні послуги. Зараз знайти таких сміливців, кажуть донеччани, нереально. Дехто з родичів самостійно на свій страх і ризик проникає на цвинтар, щоб упорядкувати поховання своїх близьких, але і їх сміливість не безмежна.
- З 2014-го по 2020-й ми заходили через дірку у паркані на цвинтарі «Щеглівське» («Шахтарське») у Київському районі. Прибирали могили батьків, причому дуже швидко, страх підганяв. Боялися ступити кудись зайвий раз. Зрозуміло, що якість прибирання – так собі, але все одно краще, ніж трава до пояса та пагорби сусідніх могил, що осіли, - розповідає донеччанка Ганна Н. – Останніми роками ми не можемо себе пересилити і піти туди. Але ми хоч тут – поряд, а скільки людей поїхало і не можуть навіть дізнатися, чи на місці могили їхніх близьких. Страшно це все.
Така сама ситуація в сусідніх із Донецьком містах – Макіївці, Ясинуватій, Горлівці, Докучаєвську, Дебальцевому, Волновасі. Практично на всі цвинтарі заборонено доступ жителям не лише у поминальні дні, а й загалом.
Водночас цвинтар «Донецьке море» відкрито, до лінії фронту прямо – близько 20 км. Його давно зробили головним цвинтарем Донецька, тут поховано «голову ДНР» Захарченка, бойовиків «Гіві» та «Моторолу» та інших, чиї особи в камуфляжі дивуються з могильних плит. Чомусь над цим цвинтарем не літають БпЛА, ніхто не розкидає міни-"пелюстки", тут ховають так активно, що збентеження бере.
- Ще минулого року можна було хоронити на «Південному» цвинтарі, і туди в черзі йшли автобуси з трунами. Цього року доступ туди заборонено. До решти - спробуй дістанься. Цвинтар шахти «6-Капітальна» на Пролетарці за останні роки розрісся разів у десять, там ховають бойовиків, у тому числі безіменних, – каже мешканець району Юрій. – Але сюди приходять прибирати здебільшого літні люди. Молодих я рідко бачу. Щодо оплати за прибирання запитав – кажуть, що можна знайти людей попрацювати на безпечних кладовищах за 3-5 тисяч рублів (1500-2500 грн): це прибрати сміття, висмикнути траву, підфарбувати огорожу та пам'ятник, посадити квіти тощо. Але це дорого, як я розумію, мало хто користується такою послугою.
Ще один момент, про який згадують донеччани. Коли донеччани повертаються до міста після багаторічної відсутності та йдуть на цвинтарі вшанувати пам'ять близьких, то часто не знаходять їхніх могил. Співробітники цвинтарів не можуть відповісти на питання, куди поділося поховання, оскільки у «свідоцтвах про поховання», які видаються родичам, номер місця поховання не вказано – лише сектор цвинтаря та ряд.
- Чи то прибирають могилу, якщо бачать, що давно її не доглядали, і кладуть нового покійника, чи ще щось, але на «Мушкетівському» цвинтарі це звичайна практика, часто скандалять родичі, що приїхали, - каже донеччанин. - Кладовище старе, тут могили одна на одній тісняться. Ховати офіційно не можна, можна тільки дозахоронювати. Але за гроші робиться все що завгодно.
Донеччани кажуть, що згадуватимуть своїх покійних близьких вдома і в церкві, хоча осад від того, що й цього року не вдасться «провідати» своїх, звичайно, залишиться, як і минулого, і позаминулого року.