• Головна
• Суспільство

Фото: REUTERS

У ніч проти четверга, 30 листопада, ЗСУ вдарили по складу тактичних БПЛА у Брянську, а росіяни випустили по житлових багатоповерхівках Покровська, Мирнограда та Новогродівки (Донецька область) ракети С-300. Є загиблі та поранені мирні жителі.

Коли росіяни обстрілюють житлові квартали, вони пояснюють це (якщо поблажливі до пояснень) тим, що в цих будинках можуть жити солдати української армії, отже, на їхню думку, це законна військова ціль. Так було в багатьох містах, і Покровськ - не виняток.

Звуки війни щодня

Наприклад, у серпні, коли росіяни били ракетами «Іскандер» по Покровську, вбивши п'ятьох цивільних людей, одного рятувальника та одного військового та поранивши 88 осіб, вони заявили, що «вразили передовий пункт управління об'єднаного угруповання українських військ «Хортиця». У городі було зруйновано 12 багатоповерхівок, будинки готелю, Пенсійного фонду, аптеки, два магазини, два кафе… Перебувало «управління угруповання військ» в аптеці або в Пенсійному фонді, росіяни досі не сказали. Але це не заважає їм знову бити по житлових будинках.

Покровськ знаходиться за 40 кілометрів від лінії фронту, за 60 км на північний захід від окупованого Донецька. За мірками нинішньої війни – поряд. Росіяни вже давно приміряються до міста: це «західні ворота Донбасу», великий залізничний вузол та роздоріжжя доріг державного призначення.

– Ми чуємо звуки війни щодня, навіть задовго до 2022 року. До нас поранених військових хлопчиків привозили на лікування, у нас переселенців багато, квартири або здавали або просто так пускали пожити. Люди, які переїхали з окупованих територій, купували тут нове житло. У нас хороше продуктове постачання, з водою, щоправда, проблеми, але вирішується. Наразі після обстрілів немає електрики на кількох вулицях – сказали, що чинять, - розповідає мешканка Покровська Лілія Казимирчук.

Житлові квартали шахтарського міста регулярно потрапляють під обстріл. Фото: REUTERS

Переймали досвід

Колишній Красноармійськ, який змінив своє чергове ім'я в ході української декомунізації в 2016 році на Покровськ (на початку минулого століття він був і Гришино, і Постишеве), це все той же один із десятків донбаських населених пунктів, де містоутворюючим підприємством є шахта. Шахт у Покровську кілька, всі вони ще тримаються на плаву разом із збагачувальною фабрикою. І шахта «Краснолиманська», що в районі, і шахта «Покровська» - небезпечні за викидами метану та пилу, і остання аварія на «Покровській» була наприкінці липня, забравши життя трьох гірників, проте видобуток вугілля, особливо необхідного для промисловості коксівного, завжди має таку сумну ціну.

- До Покровська приїжджали не лише з інших міст України – приїжджали і з Польщі, і з тієї ж Росії – переймати досвід роботи у таких екстремальних умовах під землею. У нас на балансі шахт пів міста, і все трималося-крутилося-працювало. І все, що залишилося, нам зараз просто розносять ракетами, - нарікає покровчанка.

Покровськ вважався немаленьким містом – понад 50 тисяч жителів. На шахтах платили добре, до відділу кадрів «Покровської» стояла багаторічна черга з кандидатів на будь-які підземні посади. Приїжджали трудитися до міста і мешканці сусідніх Мирнограда та Новогродівки, яких росіяни теж не шкодують і щедро «обдаровують» смертоносними ракетами.

Окрім серпневого обстрілу з численними жертвами росіяни накривали Покровськ ракетами у березні 2022-го, одразу після початку повномасштабного вторгнення. Ворог вважав, що у Покровську знаходиться якщо не Генштаб ЗСУ, то ставка Головнокомандувача, тому випустили по місту новітні керовані касетні реактивні снаряди "Торнадо-С". У серпні та 13 жовтня били вже « Іскандерами ». А два дні тому вистрілили ракетою з літака.

Пережив окупацію і став хабом для біженців

При цьому окупанти всерйоз називають і Покровськ, і Авдіївку, і Мар'їнку, і Бахмут, стерті з землі, та й взагалі всі населені пункти Донецької області «населеними пунктами «ДНР», тимчасово окупованими Україною». Але снарядів на «свої» міста не шкодують, перетворюючи на купи цегли цілі квартали і змушуючи мешканців тікати звідти чомусь у бік «нацистської» України, а не в «дружній російський Донецьк». Покровськ чудово знає, що таке окупація, оскільки був одним з перших міст для внутрішніх переселенців з 2014 року, а вже їм було що розповісти. Та й «референдум 11 травня 2014-го» тоді ще в Червоноармійську намагалися провести, і прапори «ДНР» повісити…

І хоча місто швидше можна було назвати проросійським, ніж проукраїнським, жителі швидко зрозуміли, до чого можуть призвести російський «аквафреш», нелегітимні референдуми та інші загравання з Росією. Прапор зняли, виборчі комісії вигнали того ж дня, українські військовослужбовці відновили у місті статус кво – і більше Красноармійськ-Покровськ і чути не хотів про жодні «народні республіки». Жив, розвивався, сумував та посміхався – як звичайне місто.

Окрім простих мешканців окупованих територій, у 2014 році до Покровська евакуювалися цілі виші, наприклад, Донецький національний технічний університет (після 24 лютого 2022 року він перемістився до Луцька). У міських школах Покровська відкрили можливість екстернатного чи дистанційного навчання для дітей, які залишилися на окупованих територіях, але бажали навчатися в українській школі та отримати атестат з українським тризубом. Тут же організовувалися розподільні хаби для гуманітарної допомоги, сюди везли людей похилого віку з будинків престарілих в області, звідси ходять поїзди до Дніпра, Києва, Львова та назад.

Ось і бісяться росіяни, намагаючись знищити одне з небагатьох міст Донбасу, які живуть активним життям. Їм абсолютно байдуже його доля, його ніхто не відновлюватиме у разі руйнування, як не відновлюють Бахмут, Соледар, Маріуполь («потьомкінські будиночки» навіть не братимемо до уваги)… Його просто руйнують, бо можуть тільки це робити – вбивати мирні міста.