Вже майже два роки багато українських родин залишаються у розлуці – жінки з дітьми чекають на закінчення війни за кордоном, чоловіки – залишаються вдома або йдуть на фронт. Як зберегти сім'ю, яка тривалий час змушена підтримувати стосунки на відстані, KP.UA розповіла психолог програми «Незламна мама» від «Фонду Маша» Марія Герасимюк.
- Маріє, наскільки часто у нас звертаються до психолога із запитом про збереження стосунків, якщо по них пройшла тріщина, чи наші люди вважають за краще відразу подавати на розлучення?
– Це дуже популярний запит насправді. І якщо раніше зверталися переважно жінки, то останніми роками частіше запити надходять від чоловіків.
- Шанс зберегти сім'ю є завжди чи існують ситуації, коли лише одне рішення – подавати на розлучення?
- На мій погляд, варто говорити про розлучення, якщо у сім'ї є насильство. Будь-які види насильства - фізичне, психологічне чи економічне - неприйнятні. Насильство в сім'ї може походити як від чоловіка, так і від жінки. І в тому, і в іншому випадку парі варто справді задуматися про розрив стосунків.
Також вагомим приводом може стати ситуація, коли один із партнерів має залежність – алкогольну, наркотичну чи якусь іншу, оскільки в такому разі потрібен глибокий комплексний підхід, потрібно працювати з подружньою парою та індивідуально з кожним із партнерів. Щоб дійсно допомогти такій сім'ї, потрібно як мінімум три спеціалісти. Найчастіше у пари такої можливості немає, немає бажання справлятися із залежностями, і рішенням є розлучення.
Головне, коли ми працюємо із запитом про збереження подружніх стосунків, – це не зберегти їх як факт, а привести пару до вміння будувати нормальні дорослі здорові стосунки.
Сім'я як така справді перебуває у багатьох трансформаційних процесах і переживає свої зміни у суспільстві. Однозначно можна говорити, що патріархат канув у Лету, і в сучасній парі ми йдемо до повноправних партнерських відносин. На жаль, дуже часто пари сходяться на стосунках - хтось старший і може навіть зайняти батьківську позицію, а хтось ще перебуває в дитячих ілюзіях і чекає опіки та заступництва. Такі пари зустрічаються з набагато більшою кількістю криз, і така проблема, як розлука під час війни, впливатиме на них вкрай негативно.
– Чому на відстані важко зберегти родину?
- У сім'ях та у партнерських відносинах буває багато кризових ситуацій, і парам, які не змогли до розставання побудувати доросле партнерство, пережити таку кризу вкрай складно.
Немає стосунків на відстані. Стосунки – це спілкування, постійна комунікація, адже сім'я має виконувати різні функції: сексуальну, економічну, виховну…
Все це на відстані неможливе. Більшість комунікацій базується тим часом на спогадах і мріях, планах про майбутнє. Тільки на цьому будувати сім'ю вкрай складно, адже партнерам важливо продовжувати виховувати дітей, отримувати турботу, підтримку, ніжність, заради чого вони й одружувалися.
- Це дуже прагматично, а як же кохання?
- Кохання та закоханість – різні речі.
Кохання формується в середньому через сім-вісім років у парі, коли вони вже пройшли певні етапи, кризи, народили дітей, сформували глибоку довіру та дружбу, коли вони утвердилися у спільних цінностях та захопленнях, навчилися підтримувати один одного, коли вони дізналися, хто вони є насправді.
Закоханість у парі – це квіти та зітхання під місяцем… На жаль, цей період не такий довгий. Коли пара розвивається, вона переходить через кризу в глибоку дружбу та кохання. На відстані цього може не статися, і закоханість закінчується.
Мій прогноз, що більше шансів зберегти сім'ю у дорослих пар, де вже склалися стосунки, які зможуть витримати розлуки та нову сильну кризу.
Адже на відстані один від одного вони продовжують жити і розвиватися: вони змінюються, спілкуються з іншими людьми, проходять процеси трансформації. Це однозначно впливає на них як особистість. Коли вони зустрічаються знову – їм важко збудувати стосунки заново. Потрібно знову знайомитись, вони змінилися і виросли за цей час. Вона подолала безліч кілометрів у нікуди з маленькою дитиною, без роботи, без грошей, він був на війні… Це дві різні дорослі людини.
І ось тут уже потрібна буде допомога психолога. Але я вірю, що якщо обоє захочуть, то вони зможуть зберегти сім'ю та навіть покращити свої стосунки. Як? Потрібно поділитися своїм досвідом, розповісти про свої кризи, трансформації та зміни, розпач і втрати, радощі, новини та придбання. Дуже добре тут згадати період закоханості, з яких починалося їхнє спільне життя. Психологи це називають "острівець кохання" – повернутися до місць, де вони любили пити каву, де він зробив їй пропозицію, якими вони були щасливими та закоханими тоді. І на це накласти новий досвід, нові свої зміни.
- А якщо людина сама не може впоратися зі своїм досвідом, «переварити» його, і вона не має ресурсу вислуховувати іншого, тут не вийде зберегти стосунки?
- Стосунки зберегти можна, але питання, чи будете ви в них щасливі. Адже одна з найважливіших функцій сім'ї – це психологічна допомога. Сім'я – це оберег, і вона має виконувати психотерапевтичну функцію.
Тобто давати любов, увагу, підтримку, турботу, давати можливість людині в родинному колі відпочити і відновитися. Тоді її членам легко пережити стреси, втрати, травми, адаптуватися до мирного життя.
Це важливо як для жінок, які повертаються до України, так і для чоловіків.
- А кому доводиться важче – чоловікам-військовим, які йдуть на фронт, чи жінкам, які їдуть із дітьми до чужих країн і залишаються одні?
- Не треба мірятися горем. Усім важко. Далеко не всі жінки поїхали, і не всі чоловіки пішли на фронт, але криза і тяжкість втрат зараз є практично у всіх сім'ях, і почуття кожного важливі. Тяжко і чоловікам на фронті, важко жінкам зберігати побут, самостійно виховувати дітей. Важко адаптуватися та починати нове життя за кордоном. Вкрай важко тим сім'ям, які залишилися без житла і їм просто нема куди повертатися. Зараз максимально важлива підтримка всіх та повага почуттів кожного.
- Яку найбільшу помилку може зробити дружина під час спілкування з чоловіком, який повернувся з війни? Чого точно не варто робити?
- Робота із сім'ями військових має свою специфіку. Як фахівець та дружина військового можу порадити:
Не треба нікого засуджувати, особливо своїх близьких. Набутий досвід людини, що воювала, дуже складний, і все, що потрібно зробити, це спробувати максимально її зрозуміти.
Потрібно ставити багато питань, але робити це акуратно і коректно, намагатися почути про ті почуття і, можливо, про той біль, яким чоловік зможе поділитися.
Важливо самій розповідати про свій досвід за цей час, свої почуття, що було прожито і як це було нелегко. Потрібно обмінятися своїм досвідом - поганим і добрим, щоб ці світи почали перетинатися.
Війна – це дуже травмуюча подія, і тому вдома їм потрібно дати час адаптуватися до мирного життя, знову жити без страху та адреналіну, час відпочити.
Завжди раджу давати більше ласки, тепла, кохання, щирості, намагатися максимально підтримати одне одного.
- Але та людина, яку проводжали на війну, вже не повернеться – це буде вже інша людина?
- Так, але це не означає, що вона буде поганою. Вона буде просто іншою. Процес травми запускає в організмі процес адаптації, і він – саме про зміни в людині, в характері та особистості.
Може повернутися людина рішучіша, раціональніша. Або, навпаки, духовніша – як кажуть, «не буває атеїстів в окопах під вогнем». Людина може більше потребувати спілкування, а може, навпаки, закритися в собі.
Дуже важливо не давати оцінку, а зберігати позицію «зі мною все гаразд, і з ним усе гаразд, просто зараз ми інші, і нам треба познайомитися наново».
- Порівняно з довоєнним часом запити людей до психологів змінилися чи проблеми залишаються ті самі, зокрема, сімейні?
- Сімейні проблеми залишаються ті ж - запити про збереження сім'ї, про народження дітей нікуди не поділися.
Наразі з'явилося набагато більше запитів про переживання горя, болю, про прийняття у сім'ю дітей, які залишилися сиротами. Раніше втрат було набагато менше.
Раніше було більше запитів на самореалізацію, збереження стосунків – останні і зараз залишилися.
А ось так званих «важких» запитів, пов'язаних із втратами, раніше не було у такій кількості. Люди проживають втрату близьких, втрату свого способу життя, через політичні розбіжності можуть втрачатися зв'язки із родичами чи друзями, і це теж боляче.
- Як розлука впливає на стосунки батьків із дитиною і як тут можна допомогти відновити колишні стосунки та довіру?
- Тут справа не лише у стосунках, а й у тому, що дитина росте, змінюється, проходить свої процеси розвитку. Розлука з батьком однозначно впливатиме на формування його особистості та характеру у майбутньому. У стресових умовах будуть зміни. У нас, напевно, буде багато психологічних запитів від дорослих, які дітьми пережили жахи війни.
Діти страждають через переїзди, у них страх після бомбардувань, під якими вони опинилися, багато дітей пережили втрати друзів, звичне шкільне середовище, і втрата спілкування з одним із батьків - це велика втрата. Багато хто залишився сиротами, і це однозначно велика травма для них. Це все – наші проблеми майбутнього.
Але дитина ніколи не розлюбить тата чи маму, ми це знаємо і по девіантних сім'ях, де діти всупереч усьому люблять батьків. Звичайно, вони нудьгують, але тут не можна говорити про відчуженість – таки є відео, аудіозв'язок, і теплі стосунки можна підтримувати навіть на відстані. Коли вони з'єднаються, у них налагодяться стосунки і, я думаю, все буде гаразд.
- Як би ви порадили говорити з дітьми про війну, особливо з тими, які мають одного з батьків на фронті?
- Головне – говорити. Не порушувати цю тему не вийде, бо все одно вся родина в цьому процесі. Я б радила бути відвертим, не вдавати, що «у нас все добре», і не перебільшувати, якщо все погано. Не треба додумувати зайве, не накручувати. Якщо діти відчувають смуток, важливо з ними про це говорити і розділити ці почуття з ними – виявляти розуміння, сказати, що теж сумуєте і сумуєте за татом чи мамою, що теж хвилюєтеся.
Діти швидко перемикаються, вони допитливі… Це може стати їхньою опорою, допоможе їм швидше адаптуватися до нових умов. Якщо ви хочете більше дізнатися про свою дитину, можна разом помалювати або поліпити із пластиліну чи глини – арт-терапія допоможе опрацювати переживання через тіло. Так дитина зможе розповісти свою історію про свої переживання, адже не всім дітям легко зробити це вербально, особливо малюкам. Також я б радила звертатися до дитячих психологів чи соціальних педагогів.
- Війна розлучає людей, але, здається, весіль теж побільшало. Чи спроможні подібні події надовго об'єднати людей у по-справжньому міцні спілки?
- Такі висновки про більшу чи меншу кількість шлюбів можна робити лише на рівні здогадів. Моя думка - суспільство як система хоче зберегтися і втриматися, і для цього потрібні процеси об'єднання, у тому числі здорові подружні пари, тому що такі пари - це потужна сила. Разом вони можуть зробити набагато більше, ніж поодинці.
Якщо ваше питання про одруження на рівні закоханості, адреналіну та яскравих почуттів – можливо, так, це так. Але мій прогноз, що все-таки зараз люди більше поєднуються на тлі життєвих цінностей, наприклад, волонтерської діяльності, захисту держави, створення нового підприємства на релокації. Це базові речі, які є опорами чоловіка та жінки. Не думаю, що шлюби, які укладаються зараз, це короткострокові явища.
- А чи може розлука піти на користь, сприяти зміцненню стосунків?
- Звичайно. Зараз у багатьох змінюються цінності – ми починаємо більше цінувати життя, здоров'я, близьких, стосунки… Ми розуміємо, що саме ці важливі речі роблять нас щасливими – не нова сукня, а коли коханий чоловік поруч. Вимушена розлука призводить до того, що люди починають ще більше намагатися об'єднатися, порозумітися, дати один одному ще більше тепла, народити дітей чи збудувати будинок. Тож для багатьох це буде позитивним поштовхом.