Шлюби укладаються на небесах, а розпадаються на землі, яку зараз нівечить війна. Так чи інакше вона фігурує в причинах розлучення Василя Вірастюка з дружиною Інною, Віри Брежнєвої із Костянтином Меладзе, Микити Добриніна з Дашею Квітковою.
Розриви стосунків у зіркових сім’ях зазвичай стають предметом уваги багатьох, а ось життя звичайних людей залишається за лаштунками їх особистої драми. А в ній відбувається все те саме – розділила відстань, зміна матеріального становища, не витримали напруги, не пережили кризу....
За інформацією з бази даних "Опендатабот", у першому півріччі 2023-го кількість зареєстрованих в Україні шлюбів скоротилася на 17% порівняно з аналогічним періодом 2022 року. Кількість розлучень зросла на 33%.
Щоби скинути із себе шлюбні пута, сьогодні не обов’язково йти до РАЦСу. Згадувати погане і добре, відчувати, як колотиться серце, боятися зустрітися поглядами чи перекинутися злими словами... Навіть не треба приїздити на батьківщину, якщо ти за її межами. Диджиталізація рулить. Інтернет і соцмережі повняться пропозиціями: “Розлучення онлайн”, “Розлучення “під ключ” у межах та за межам України”, “Розлучення без присутності у суді, без згоди колишнього чоловіка/жінки”. А коли є пропозиція, то, напевне, є попит.
Юрист із Києва Анна Стрижкова каже, що після оголошення воєнного стану роботи в неї побільшало.
- 90 відсотків моїх клієнтів з питань розлучення становлять жінки, які виїхали за кордон, - розповідає Анна. - І лише 10 відсотків – чоловіки, які залишилися в Україні. Я думаю, що війна стала тим поштовхом, який дав жінкам нагоду реалізувати те, що вони не наважувалися робити у звичайному житті. Або за кордоном вони відчули свободу і більше не захотіли її втрачати. Вони надсилають мені свої документи, ми підписуємо договір. Я готую документи до суду і там представляю інтереси клієнток.
Анна каже, що здебільшого чоловіки жінок-біженок не хочуть розлучення.
- Але ж у нас не рабовласництво, силою нікого не втримаєш, особливо коли людина на відстані. Коли чоловік не приходить на третє засідання, а якщо немає дітей – на друге, то шлюб розривається. Документ про розлучення з’являється в “Дії”. Я так працюю з українками, які в Польщі, Чехії, Франції, кілька клієнток було з Німеччини.
Анна каже, що цікавилася причинами розлучень. Адже у багатьох 10 – 15 років сімейного стажу, є діти.
- Я у них запитую: чому? Відповідають дуже буденно: пройшло кохання або все набридло. Тоді чому раніше не розбіглися? Терпіла. Квартира, спільний побут, кредит, іпотека, обов’язки... А що скажуть люди, а діти без батька... У кожної були свої залежності, а війна – це стрес, який допоміг від них звільнитися.
Війна перериває стосунки не тільки між вимушено розділеними парами. Адвокат Євген Гуркін розповів, що розлучав в Україні пари, які разом виїхали за кордон:
- Наприклад, в Україні чоловік мав бізнес, статки, дружина до цього звикла. А за кордоном він, як усі – біженець, отримує допомогу. Це вже інша якість життя, і в стосунках вилазить те, що раніше стримувалося з прагматичних міркувань.
Побільшало, за словами юриста, і розлучень з військовими. Правда, у цих випадках ініціатива виходить здебільшого від чоловіків.
- Я не хочу ображати наших жінок, але скажу, що не всі вони розуміють, як треба поводитися, коли чоловік воює. Що десь краще промовчати, приховати, ніж щось сказати. Так, жінки переживають, вони знервовані. Виникає якась маленька проблема – починають дорікати. Але ж і бійці в окопі, а не в санаторії, балансують між життям та смертю. Примхи чи докори їх зачіпають, виникає образа, а за цим - розірвання шлюбу, - ділиться своїми спостереженнями юрист.
- Війна проявляє усе, що ми раніше ховали від себе та інших, всі наші внутрішні патології, - коментує явище кандидат психологічних наук, практикуючий психолог Людмила Гридковець. – Коли людина відривається від звичної обстановки, де були сусіди, друзі, співробітники, перед якими треба зберігати гарне обличчя, вона міняється навіть несподівано для самої себе. Чи почасти нарешті стає собою.
Психолог каже, що на зростання кількості розлучень можуть впливати багато причин.
- Одна криється в тому, що люди заморожували свої конфлікти, замість того щоб їх розв’язувати. Притрушували зверху побутом, жили. А коли опинилися на відстані, не захотіли в оте все повертатися. Відстань – це теж сильний чинник. Коли люди опиняються нарізно, вони починають проявляти свою власну активність і влаштовують особисте життя. Починається відвикання, бо не всі шлюби ґрунтувалися на великому коханні. Хтось жив разом через повагу, приязнь один до одного, хтось - через звичку. І це не значить, що погано жили, обом було комфортно. Але довелося роз’їхатися, і виявилось, що окремо теж живеться непогано.
Людмила Гридковець припускає, що частина розлучень спровокована подружньою невірністю. І це не просто “похід наліво”. Це також наслідок стресових ситуацій.
- Дружина подалася за кордон, чоловік в Україні працює рятувальником. Виїжджає на розбір завалів у Бучі, Ізюмі, щодня бачить страждання і смерть. Поряд з ним жінка – колега, вона переживає те саме. Відчуття спільності спочатку переростає в дружбу, а потім в кохання. Це не просто статеве бажання, це потяг до людини, яка проходить через те саме, що й ти.
Жінки, опинившись за кордоном, мусять інтегруватися в нове для них життя. Вони приглядаються до нього, до сімейних традицій в новій країні, до того, які тут чоловіки і як вони поводяться.
- Бажання змінити партнера може з’явитися, коли свій чоловік був емоційно незрілий. Є такі великорослі інфанти біля своїх дружин. Вона більше заробляє, вона приймає рішення, вона тягне дітей та побут. У звичному житті багатьох це цілком влаштовує. У стресовій ситуації жінка починає хотіти дорослого чоловіка, а не дитину, яку не народжувала. Або доходить висновку, що комфортніше бути самій.
Простота сучасного розірвання шлюбу теж може бути причиною розлучень. Рішення приймається на імпульсі: вирішила – написала заяву, або розсердився, запідозрив зраду – звернувся до юриста. Психолог застерігає від таких різких кроків. Адже коли за плечима в обох багаторічне життя, були в ньому речі, з яких варто стерти пил.
- Більшість розлучень – це синдром втечі, - каже Людмила Гридковець. - Замість того, щоб вирішувати проблему, люди воліють від неї бігти. Біда в тому, що все, що ми хочемо збудувати на втечі, буде деструктивним. Нові стосунки можуть виявитися ще складнішими чи обтяжливішими за старі. Скільки будемо тікати - стільки нас наздоганятиме те, чого прагнемо позбутися. Все своє залишається при собі.
Психолог радить спочатку розібратися, що саме відбувається між двома колись рідними людьми.
- Це як в реанімації. Коли людина опиняється на межі життя та смерті, її не тягнуть одразу в морг. Спочатку лікарі роблять все можливе, щоб змусити серце забитися, а легені - дихати. Так само з родиною. Якщо пара докладе максимум зусиль, щоб реанімувати стосунки, то буде щасливою. Тільки це повинна бути робота кожного над собою і обох – з обома. Не вмовляння, не докори, не скандали – робота. Якщо обоє зрозуміють, що ця робота не дала результатів, у них залишається повага один до одного, розуміння, що так трапилося, ніхто не винний, організм мертвий. Гештальт закритий.
Руслан Болгов, експерт з питань комплексної безпеки та кібербезпеки, батько двох дітей:
- Як на мене, то все дуже просто. Якщо стосунки між чоловіком та дружиною були справжні, то відстань не грає жодної ролі. Ми з дружиною на відстані з перших місяців війни. Але ми весь час поруч, щодня на зв’язку, спілкуємось, ділимося і завжди одне одного розуміємо.
Для мене понад усе на світі - безпека моєї сім’ї. Дружина убезпечує наших дітей і цим звільняє мені руки, щоб я міг працювати на перемогу. Ми не просто любимо, ми безмежно довіряємо один одному. Я не розумію і засуджую чоловіків, які вимагають, щоб дружина повернулася із-за кордону, бо він тут без неї, бачте, не може. Не розумію, як заради сексу можна бути готовим ризикувати своїми дітьми.
Якщо сім’я розлучається, в ній не було довіри. Така сім’я, хоч би скільки років проіснувала, була не справжня.