"Незламні матусі": як у Львові живуть жінки із дітьми та породіллі, що втекли від війни
Велика війна з Росією поламала мільйони життів і доль українців. Люди змушені були покинути свій дім в пошуках безпечнішого притулку. Львів став саме таким місцем для багатьох українців. Тут рік тому з'явилося перше і наразі єдине в Україні містечко для жінок із дітьми - "Незламні матусі". У переддень Міжнародного дня захисту дітей кореспондент KP.UA поцікавилась, в яких умовах проживають матусі з малечею та кого тут приймають.
Увесь комфорт, але без чоловіків
Центр матері і дитини "Незламні матусі" у Львові збудували для вагітних та породіль, які втекли від війни. Кажуть, аналогів йому немає в Україні. Це два двоповерхових дерев'яних будинки, розташовані у мальовничій місцевості - на затишній вуличці, поруч ліс, парк і навіть невеличке декоративне озеро з качками та рибою. Добратися сюди досить складно, тож частину шляху доводиться долати пішки.
Проте територія дійсно вражає - навколо облаштовані доріжки, дитячі та спортивні майданчики, і співають пташки. А одразу при вході - лунає дитячий сміх та гамір. На ділянці облаштували два дзеркальних будинки зі спільним подвір'ям. У кожному будинку по 13 кімнат. При вході - дитячі візочки. Перші мешканки сюди заселилися ще в липні 2022 року. Одночасно ж тут може проживати 100 осіб.
- В будиночках є всі умови для комфортного тимчасового проживання жінок з дітьми чи вагітних, - розповідає нам адміністратор Центру "Незламні матусі" Ольга Паровей-Коштолярук. - Тут є спальні кімнати, загальні пральні, душові (за кожною кімнатою закріплена окрема душова кабіна), по чотири вбиральні на кожному поверсі, кімнати відпочинку, дитячі зони, кухні, їдальні, котельні. У кожній кімнаті - диван, ліжка, кондиціонер, комод, стіл, шафа тощо. Загальна кухня повністю облаштована технікою та необхідним посудом. Уся територія ввечері освітлюється. Зараз тут мешкають 11 жінок і 24 дитини. Є і багатодітні сім'ї, де по двоє-троє дітей, і такі, де одна дитина.
За словами адміністратора, оскільки є вільні місця, кожна жінка з дітьми має окрему кімнату. Проте за потреби можна буде поселяти по дві-три жінки. Єдина умова - поселенці повинні мати офіційний статус внутрішньопереміщених осіб. І обов'язково - без чоловіків.
- Чоловіків ми не приймаємо однозначно, - каже Ольга. - Виняток зробили лише для жінки, яка пересувається на візку. Їй потрібен щоденний догляд, до того ж у неї є шестимісячний син, тому дозволили проживати разом з чоловіком.
В основному усі тутешні мешканки - переселенці з Донецької та Луганської областей. Перед заселенням з кожною матір'ю підписують індивідуальний договір, де визначено термін їхнього проживання в центрі. Бути тут жінка може від періоду вагітності і до пів року дитини. Однак термін можна продовжити - до року маляти. Усі вони тут вже майже рік, приїхали ще вагітними, а зараз їхнім малюкам по 7-8 місяців. Волонтери допомагають їм візочками, дитячими ліжечками, одягом, памперсами, іншими необхідними речами для немовлят.
- Жінки самі готують, прибирають свої кімнати та душові, - продовжує наша співрозмовниця. - Але є й прибиральниці, які щодня прибирають загальні приміщення - коридори, кухню, їдальню, дитячу зону. Продукти жінки в основному теж купують самі, хоча дещо привозять і волонтери. А діти-школярі ходять до найближчих шкіл. Хто у яку - це вже домовляються самі мами.
Центр "Незламні матусі" у Львові вже працює майже рік. Фото: city-adm.lviv.ua
"На світлинах - попіл наших планів"
Тетяна - одна із тих, хто в Центрі "Незламні матусі" вже майже рік, з липня 2022-го. Вона із Бахмута, мама трьох дітей, виховує їх сама. Двоє старших - 16-річна Аня та 10-річний Антон - з інвалідністю. А наймолодша донечка Вікторія вже народилася у січні у Львові. Попри те, що у Тані теж інвалідність і вона втратила дім, каже, що материнство - це найкраще, що з нею трапилося у житті. Із журналістами жінка спілкується неохоче. Її історію нам розповіли у Службі у справах дітей Львівської міської ради:
- Її рідне місто було містом мрій. Вони щасливо жили у своїй квартирі, працювали, зустрічались з друзями, планували… З 2014 року стало страшно, бо чули і гул літаків, і обстріли, та це було не так близько, звикли. Жили своїм життям попри все, до того страшного ранку 24 лютого.
Тетяна розповідає, що було дуже страшно, адже заховатися ніде. А підвал, який рекомендували для укриття, був геть для цього непридатний.
Вона деякий час вагалась, та коли від обстрілів та того, що діється, стало нестерпно, вирішила, що треба виїжджати заради дітей, адже залишатись у місті було небезпечно. У тій квартирі, якої уже немає, залишилось все: фото, спогади, борщ, що тоді приготували, іграшки та речі. Зібрали те, що можна було взяти у рюкзаки, і вирушили у невідомість.
- У мене двоє дітей з інвалідністю, - каже жінка. - У Ані часті судоми та напади епілепсії, у Антона теж низка діагнозів, вони потребують постійної медикаментозної підтримки. Вони дуже емоційно реагували на ситуацію, у них погіршувалось здоров’я. Те, що робилось у Бахмуті, описати важко. Я вирішила виїжджати заради дітей. Зі мною їхала мама. Планували їхати за кордон у Швецію, бо там у мене живе старша сестра, та у потягу, яким їхали до Львова, у мене вкрали сумку, де були гроші і усі документи. Тому ми залишились у Львові.
Деякий час Таня з дітьми та мамою жили у тимчасових прихистках, проте усе змінилось, коли жінка дізналась, що вагітна втретє.
- Я і не підозрювала, що вагітна. Своє погане самопочуття списувала на війну та стрес. Коли мене під час обстеження привітав лікар - я була такою щасливою. Материнство - це найкраще, що може трапитись, що б не діялось навколо, - каже жінка.
Тоді ж у Львові відкривали Центр матері та дитини "Незламні матусі", і Таню з дітьми поселили туди. Мама жінки поїхали у Швецію.
- Мені тут добре, комфортно. Є де погуляти дітям, приготувати їжу, є свій куточок. Я ніби перезавантажилась і почала насолоджуватись вагітністю та своїм материнством. Тут дуже все продумано, - каже Тетяна.
Вагітність у Тані протікала нелегко, її довелось госпіталізувати. На цей період діти були у Центрі підтримки дітей та сімей "Рідні". Згодом із-за кордону повернулась бабуся.
- Нашого дому в Бахмуті немає… Дивлюсь на світлини в телефоні, на відео і не вірю, що там попіл, попіл наших планів. Зараз просто живу, нічого не планую. Кожен день - немов диво, - додає жінка.
Старші діти Тетяни навчаються за спеціалізованою програмою дистанційно. Кожному з них потрібні спеціалізовані ліки, частину покриває держава, частину жінка купує за власні кошти. Третє дитятко народилось здоровим. Таня каже, що все життя мріяла про великий дім, наповнений дитячим сміхом.
Тетяна з дітьми мешкає у Центрі вже майже рік. Тепер до неї приїхала мама. Фото: facebook.com/ditu.lviv.ua
Чоловік сказав, що треба негайно виїжджати
Сім'я іншого немовляти, семимісячного Ігоря, виїхала із Харкова у квітні минулого року. Малюк вже народився у Львові і живе у Центрі "Незламні матусі". Окрім нього, у сім'ї а є старші діти - 10 і 12 років. Тато Ігорчика теж у Львові, працює на будові і живе в будівельному приміщенні. Він каже, що робить усе, щоб у них було власне житло, оскільки винаймати змоги немає.
Сім'я семимісячного Ігоря виїхала із Харкова у квітні минулого року. Фото: facebook.com/ditu.lviv.ua
Настя з Краматорська свого Владика теж народила вже тут, у Львові. Зараз йому сім місяців, і обоє знайшли прихисток у Центрі "Незламні матусі". Жінка сюди приїхала вагітною влітку минулого року. У її рідному Краматорську залишатись було небезпечно.
- Спершу я думала, що все швидко закінчиться, та чоловік мій - військовий, і він сказав, що треба виїжджати у безпечніше місце, тим більше я була вагітною. Спочатку я була на Івано-Франківщині, а потім прочитала у новинах, що у Львові відкривається Центр для вагітних та жінок з немовлятами, які виїхали із небезпечних регіонів. І ось вже тут народився синочок. Було багато хвилювань, невпевненості, страху, адже усі рідні були в окупації, - розповідає Настя.
Її син народився із клишоногістю, і його вже прооперували у лікарні Святого Миколая. Зараз малюк носить спеціальний апарат для лікування клишоногості – брейс, проходить реабілітацію та робить спеціальні вправи.
- Ми дуже чекаємо нашого татка, який захищає нас на фронті і має невдовзі приїхати у відпустку. Чоловік бачив Влада, лише коли він народився. Нам дуже і дуже його бракує, - зізнається жінка.
Настя у Львові з сином сама, з сумом згадує життя до війни і плани та мрії, які зруйновані. Вона працювала реєстратором у сімейного лікаря, з чоловіком мріяли про великий дім, дітей та яблуні у садку.
Загалом про майбутнє Настя говорить мало, каже, що нічого наразі не планує. Дуже чекає на зустріч із чоловіком та мріє, щоб син зробив свої перші кроки здоровими та міцними ніжками на мирній землі.
Настя з Краматорська свого Владика народила вже у Львові. Фото: facebook.com/ditu.lviv.ua
