Унікальну кераміку вивозили із Харкова під обстрілами
Невелика виставка «Мій дорогий Харків» в одному із залів Черкаського художнього музею виглядає дуже затишно і по-домашньому. І не подумаєш, дивлячись на розписні тарілки чи кумедні столові прибори, що за ними тягнеться відлуння війни, а самі керамічні предмети – унікальні.
Коли почалися обстріли Харкова, Андрій Голуб, власник колекції кераміки, випущеної на Будянському фаянсовому заводі останніми роками його існування, переїхав до Черкас. Щоб урятувати унікальні предмети, Андрій Іванович подарував Черкаському художньому музею 75 експонатів.
Про те, як колекцію кераміки вивозили з обстрілюваного рашистами міста та про її унікальність, KP.UA розповіла співробітниця Черкаського художнього музею Олександра Рак.
Колекцію треба було запакувати та вивозити розбитими артилерією дорогами
- Олександро, розкажіть, будь ласка, докладніше, що це за колекція і як вона потрапила до вас у музей?
Будянська кераміка мала у населення велику популярність. Фото: facebook.com/cherkasy.art.museum
- Цю колекцію будянського фаянсу з Харкова вдалося врятувати спільними зусиллями і колекціонерів, і музейників, і волонтерів, і донаторів.
А розпочалася історія з того, що харків'янин Андрій Голуб вивіз свою родину до Черкас. Як і всі переселенці, Андрій Іванович потребував спілкування та якоїсь віддушини. І, коли звикся, прийшов до нашого музею, поспілкувався зі співробітниками, а потім повернувся вже з пропозицією: мовляв, готовий подарувати свою колекцію музею. Єдине, про що попросив, щоб її забрали із Харкова. Ми, звісно, погодилися.
Але як її відправити, було незрозуміло: на посуді не було упаковки, нічого. Тоді наша директорка Ольга Дмитрівна Гладун та головний зберігач фонду Ірина Володимирівна Шамрай зайнялися цим питанням, придбали упаковку, знайшли спонсорів, волонтерів, готових вирушити до Харкова, запакувати експонати та привезти до нас. Слава Богу, з колекцією нічого не трапилося, хоча вона знаходилася на Салтівці (район Харкова, який найбільше постраждав від обстрілів. – Ред.).
Ми вивезли весь посуд до Черкаського музею, і в листопаді фонди музею поповнилися 75 новими експонатами. Андрій Іванович приходив до нас, все описував, і ми гарячими слідами зробили виставку в одному інтер'єрі. Вона поки що не розібрана.
Таріль, присвячена 60-річчю заводської газети. Фото: facebook.com/cherkasy.art.museum
– Як же вдалося вивезти колекцію? Адже вона перебувала на Салтівці, яка постійно зазнавала обстрілів. Це дуже небезпечно.
- Небезпечно. Ми думали, у що запакувати крихкі вироби, коли довкола рвуться снаряди? Нам вдалося знайти донаторів, які надали пакувальні матеріали, та волонтерів, які зуміли доставити колекцію з Харкова до Черкас. Шлях був небезпечним, тож потрібні були добровольці.
Особливо це було ризиковано навесні: обстріл був особливо інтенсивним. І треба було не тільки перевезти предмети. Треба було приїхати, запакувати експонати, щоб нічого не розбити, а потім страшними дорогами, розбитими артилерією, вивезти все. Тож це був досить ризикований процес.
– А як з'явилася назва виставки «Мій дорогий Харків»?
- Назва виставки народилася під час монтування експозиції: ми побачили, скільки настінних тарілок присвячено Харкову, його пам'ятним місцям та фрагментам із життя міста. Відчувалося, з якою любов'ю колекціонер збирав кожну тарілку, тацю, кухоль, вазу.
До того ж назва узгоджується із загальною концепцією виставки: багато предметів експозиції присвячено Харкову. Більшість із них – це пізній фаянс.
Подарунковий набір "Ніч перед Різдвом". Фото: facebook.com/cherkasy.art.museum
«Історія будянського фаянсу триває понад 100 років»
– А в чому унікальність цієї колекції?
- Історія будянського фаянсу триває понад 100 років. У Буді, неподалік Харкова, в 1868 році відкрився завод Кузнєцова, а збанкрутував він уже в 2006 році. 2020 року навіть підірвали будівлі заводу. Але для нас, музейників, все, що було на ньому виготовлено, має художню, культурну та музейну цінність.
Вироби заводу у Буді експонувалися і за кордоном. Фото: facebook.com/cherkasy.art.museum
Предмети, які до нас потрапили, - це посуд, виготовлений з кінця 90-х і до 2006 року. На жаль, більш ранніх предметів ми не маємо, але й ті, що опинилися в нашому музеї, досить цікаві.
Відчувається, що художники вкладали у свої вироби талант та фантазію. Це робило вази, тарілки та столові сервізи заводу самобутніми та оригінальними. Так виставка знайомить мешканців та гостей Черкас із Харковом та відкриває красу фаянсу.
– Які предмети є у вашій новій колекції?
- Є тематичний набір, присвячений Харкову, набір пивних кухлів, таріль зі знаменитим співучим півником. Співучий півник, до речі, - символ та тавро будянської мануфактури.
Є дуже гарні подарункові набори – розробка художників. Наприклад, «Ніч перед Різдвом» Гоголя – глечик та кухлі, на яких зображені герої повісті.
Тут є авторські роботи: на заводі працювали заслужені художники України. Багато тарелей із розписом і цікавих фігурок.
Цікаво виглядають чайні та столові набори, предмети, декоровані рослинним орнаментом.
Все це сувенірна продукція.
Такий посуд був окрасою будь-якого серванту. Фото: facebook.com/cherkasy.art.museum
- А для кого робив завод свій посуд, коли існував?
– Будянський фаянсовий завод був розрахований на простого споживача. І Матвій Кузнєцов, коли відкривав свій завод, орієнтувався навіть не на середній клас, а на бідного споживача і хотів наситити ринок та будинки людей дешевою продукцією. Будянський завод продовжив цю традицію. При цьому посуд має гарний вигляд і зручний у побуті.
Художники спеціально для посуду розробляли ескізи та малюнки. Окрім повсякденного посуду, завод розробляв подарункові речі, які відправляли за кордон для дипломатичних делегацій та міжнародних виставок. Такі предмети знаходяться у Буді, де найбільша колекція, та у Харкові.
У нашому музеї раніше практично не було будянського фаянсу. А 75 подарованих експонатів цікаві насамперед для подальшого дослідження. Величезна подяка колекціонерові: не всі готові за життя подарувати всю свою колекцію. А тут ще й колекцію із такою історією.
- У дарувальника ці предмети стояли вдома як прикраса чи він цим посудом користувався?
- Ні, це колекційні речі, ними не користуються. Не знаю, як вони були розміщені в будинку: для колекції потрібна велика експозиційна площа. Але посудом, який приїхав до нас, точно ніхто не користувався: фаянс у побуті погано переносить високі температури, розтріскується, якщо його поливати гарячим. При використанні посуд втратив би свій вигляд, а тут всі предмети знаходяться в ідеальному стані.
Більшість керамічних виробів розмальовано на честь Харкова. Є пам'ятки, є легендарний фундатор міста козак Харько. Фото: facebook.com/cherkasy.art.museum
Будянський фаянсовий завод, створений 1867 року промисловцем Матвієм Кузнєцовим, проіснував 140 років до банкрутства та закриття 2006 року. У 2020 році корпуси заводу підірвали та знищили.
Для Матвія Кузнєцова фаянсовий завод у Будах у Харківській області був уже четвертим. На той час «кузнецівський» посуд був відомий і за межами Російської імперії. Наприкінці XIX століття на заводі виробляли 6,5 млн. виробів на рік.
Ринок збуту враховував інтереси сільських мешканців та міщан, а тому посуд був у народному стилі, розмальований квітами та букетами, подібними до тих, якими селяни прикрашали стіни та скрині.
У різні часи на підприємстві працювало 18 художників – членів Спілки художників України. Незадовго до закриття для підприємства застосовувалися технології глибокого друку, шовкографії, ангобі, деколи, живопису. На вироби Будянського фаянсового заводу наносилися тавра із зазначенням найменування підприємства чи його емблеми.
З початку 60-х років XX століття фірмовою заводською маркою став співаючий півник, придуманий майстром Борисом Пянідою. У період СРСР вироби, що йшли на експорт, несли трохи змінену емблему. До півня додався напис англійською мовою Made in USSR, а з 1991 року його замінили на Made in Ukraine.
1970-1980 роки - етап найвищого розквіту виробництва: у цей час завод випускав до 80 млн. фаянсових виробів щорічно.
Після незалежності України завод став найбільшим виробником фаянсових виробів у країні. 2000 року Кабмін включив колекцію заводського музею до державної власності України.
