Окупована Макіївка – місто-супутник Донецька – зараз на слуху: у новорічну ніч, в 00.01, влучний удар кількох ракет «Хаймарс» перетворив будівлю ПТУ №19, де дислокувалися «мобіки» чи то з Саратовської, чи то з Самарської області, на купу уламків. У Росії не відразу визнали сам факт обстрілу, потім – кількість загиблих мобілізованих росіян (спочатку називалася цифра - 63 загиблих та 150 поранених, на 3 січня йшлося про не менш ніж 500 жертв), потім почалося з'ясовування, хто винен у цьому…
У Макіївці до події поставилися вже традиційно апатично: емоційно реагувати на воєнні дії вже давно розучилися. Стрільнули? Житлові будинки не зачепили? Ну і гаразд, живемо далі.
Взагалі, Макіївка, яка тісно пов'язана з Донецьком, ніколи не була надто активною щодо емоцій чи подій. Місто шахтарів і металургів усі свої три століття існування (Макіївка старше Донецька майже на 100 років) довбало вугілля і варило сталь, не особливо оглядаючись на всі боки. Цілком можливо, що у 2014 році деякі місцеві жителі далеко не одразу виявили, що вони вже глибоко окуповані. А виявивши – продовжили працювати далі, бо окупанти не збиралися роздавати населенню хліб та воду безплатно.
Іноді Макіївку називали ще одним «спальним районом» Донецька, настільки тісний зв'язок сателіту із центром. До війни мінімум третина з 350-тисячного населення Макіївки їздила на роботу до Донецька, і цей факт спричиняв головний біль у обласного виконкома: виїхати в годину пік цим і зворотним маршрутом ледве можна було – переповнені автобуси не могли навіть відкрити двері на зупинках, настільки були забиті людьми. У вихідні донеччани «мстилися» макіївчанам, масово вибираючись до гіпермаркетів типу «Епіцентр» та «Практікер», винесених на околицю Макіївки ближче до Донецька.
Якось у Донецьку навіть запропонували Макіївці поділитися одним районом – Червоногвардійським. Донецьку якраз не вистачало небагато людей до повернення втраченого звання міста-мільйонника, а Червоногвардійка була влита в місто ще сильніше, ніж віддалений Петрівський район Донецька. Влада Макіївки пропозицію з обуренням відкинула, а жителі Червоногвардійки зітхнули з тугою. Їхні надії на ремонт Донецьком доріг та систем водопостачання, вбитих геть-чисто макіївськими керівниками, не справдилися. До речі, вода в Макіївці і в мирний час подавалася по годинах, а керівники міськводоканалу змінювали один одного з калейдоскопічною швидкістю, вирушаючи прямо з крісла чиновника за грати за корупцію.
Влада міста опублікувала 1 січня фото з підписом - результати новорічного обстрілу ЗСУ - однак зруйнованої будівлі ПТУ на фотографіях немає. Фото: ТГ-канал Адміністрація міста Макіївки
Старе місто, яке не особливо могло похвалитися новобудовами, мало великі проблеми з екологією через шахти, що тліють, і коксохімічне виробництво. За останні дев'ять років до списку проблем додалися супутні труднощі війни.
- З міста поїхало дуже багато молоді, студенти місцевої Донбаської академії архітектури та будівництва навчаються онлайн або переводяться до інших вишів. Відповідно, переважна частина мешканців міста – люди похилого віку, пенсіонери. Зараз, коли вода в місті подається раз на три дні і то не скрізь або привозиться на машинах-водовозах, люди похилого віку змушені шкутильгати з пластиковими пляшками і набирати воду де доведеться. На це страшно дивитися, – каже мешканка Макіївки Ганна Сінічна. – Далі... Дерева в місті вирубуються. Біля шахти Батова вирубали десятки тополь уздовж дороги, сказали, нібито на шахтні кріплення. Але ж ми з шахтарських сімей! Ми знаємо, що тополі на шахтне кріплення не йдуть, надто слабкі. А ось на військові бліндажі – просто! І судячи з кількості вирубаних дерев, бліндажів у нас дуже багато!
Потім місцева мешканка перераховує стандартні «болі» всіх окупованих територій: катастрофічна ситуація в житлово-комунальній системі через відсутність планових та капітальних ремонтів (та й аварійні не завжди трапляються), майже стовідсоткове зношування комунікацій, які ніхто не збирається змінювати на нові, відсутність роботи хоча б із прийнятною зарплатою…
- Дуже багато обіцянок, якими годує народ «влада», та нуль відсотків справи. Наше місто швидко стає військовим укріпрайоном, а не містом шахтарської чи металургійної слави. Про війну тут каже все: і дірки в асфальті з 2014 року, і відсутність людей на вулицях з першими сутінками, і розлючена поведінка російських, чи хто вони там зараз, вояк, – продовжує Ганна Сінічна. – Розповідають, що в шахтах спилюється метал, так само як і на залізниці, а видобутком вугілля займаються люди на нелегальних шахтах-копанках. Втім, зараз копанки «узаконили» та назвали «приватні вугледобувні компанії». За України власників копанок садили до в'язниці, а за «ДНР» їх шановними людьми вважають. А те, що вони людей під землю відправляють із відром для вугілля без спецодягу та засобів захисту, що шахтарі у них неоформлені працюють, а коли гинуть – сім'ї жодної копійки компенсації не отримують, цього ніхто не бачить. Та у нас скільки молодих хлопців на тих копанках загинуло!
Води немає, проте городянам проводять політінформацію «Єдина година громадянськості». Фото: ТГ-канал Адміністрація міста Макіївки
Що ж до події у новорічну ніч та масової утилізації російських «мобиків», то макіївчани знизують плечима: їх це не зачепило – і чудово! Ну, "мобики" самі винні, що розмістилися в одному будинку всім підрозділом. Начебто «Хаймерси» навелися на скупчення включених мобільних телефонів, а може, ЗСУ через супутник побачили новоприбулих… Хоча найчастіше звучить інша версія, в яку не хочуть вірити росіяни, переконані, що на Донбасі залишилися лише вірні соратники Путіна. Версія звучить просто і страшно для них: українські ракети на «розташування» у ПТУ "мобиків" навели місцеві жителі.
- Цю версію вони навіть не розглядають, інакше їм доведеться визнати неприємні речі, які суперечать усім тезам пропагандистів, - каже донеччанин Антон Іванов (ім'я змінено). – Тиха сонна Макіївка так само тихо, але дієво дає відсіч окупантам, які перетворюють місто на якесь село на виселках, знищуючи його морально та фізично. Зателефонували та повідомили адресу, куди прибули сотні «камуфлів». Все інше - справа техніки. Я живу неподалік Макіївки, в Будьонівському районі Донецька – і я не чув звуків вибухів ракет. Знайомі чули, але вирішили, що то салют. Про те, що сталося, ми дізналися взагалі ввечері 1 січня, із соцмереж.
За всієї резонансності події вона не стала темою обговорення у післяноворічних чергах на ринках та в магазинах. Набагато сильніше, ніж доля елітного «гарматного м'яса», макіївчан цікавить наявність води в кранах, грошей у кишенях та якась ясність хоча б на місяць наперед. Але так далеко у Макіївці не заглядають і планів не будують.