7 грудня
Завантажити ще

Мама четверняшок із Кропивницького: Коли повітряна тривога, біжу забирати їх із садка

Мама четверняшок із Кропивницького: Коли повітряна тривога, біжу забирати їх із садка
Фото: facebook.com/Влад Валіхновський

Такі різні близнюки

Близнюкам з Кропивницького - Мілі, Віці, Лізі та Діані - вже майже три роки. Вони народилися навесні 2020 року у сім'ї Анастасії та Владислава Валіхновських. Батьки молоді – мамі 22 роки, а татові – 26, але зі своїми обов'язками справляються і навіть можуть повчити інших, як встигати все робити з чотирма малюками на руках.

Їхні дочки - близнюки, у яких навіть аналізи однакові. Але для батьків кожна з них – зовсім інший Всесвіт.

– Вони абсолютно різні, починаючи від зовнішності і закінчуючи характерами, поведінкою, голосом, сміхом, – дивується наївному запитанню «Як же ви їх розрізняєте?» мама дівчаток Анастасія Валіхновська. - Це чотири індивідууми. Для когось вони однакові, а для нас зовсім не схожі одна на одну. Нам не доводиться запам'ятовувати, де в кого родимка, і так все зрозуміло. Я нічого схожого в них не бачу, крім того, що в них тече однакова кров.

Дівчата змінюються з кожним місяцем. Раніше Діана давала мамі надію, що ростиме тихою і скромною дівчинкою, але після року вона перетворилася на грозу решти дітей, за що в сім'ї отримала прізвисько «Джекі Чан». Постійно б'ється, нікого не слухається - справжня пацанка з характером!

- Віка – більш ранима, мамина дівчинка. Хтось її чіпатиме, навіть ненароком вдарить - одразу плаче, - описує доньок Анастасія. – Вона дуже ніжна. Мила – дуже добра, ми боїмося, щоб цією добротою потім не користувалися у дорослому житті. Вона останнього смаколика віддасть сестрі, а сама не з'їсть. Аж пробирає, що у два роки в ній таке відкривається… Ліза – посидюча, може сама собі придумати гру, і теж добра.

Вдень малеча в садку – пішли до групи у лютому. Коли повітряна тривога починається в обідню годину, Насті доводиться бігти і забирати їх додому – такі правила. Малята спати в укритті не можуть, тому з ясельних груп батьки мають їх забрати. Благо бігти недалеко – дитсадок біля будинку.

У цій сім'ї головними є діти – під них батькам доводиться все перебудовувати. Фото: facebook.com/Влад Валіхновський

У цій сім'ї головними є діти – під них батькам доводиться все перебудовувати. Фото: facebook.com/Влад Валіхновський

Із Польщі довелося виїхати через клімат

Сім'я все ще мешкає в орендованій двокімнатній квартирі. У новій, яку їм подарувала міськрада, повним ходом йде ремонт – сподіваються справити новосілля до Нового року.

– Це малогабаритна квартира, хоч і чотирикімнатна, – каже Настя. – Дареному коневі в зуби не дивляться – ми не змогли б купити квартиру з такими цінами. Але… як можна було будувати таку квартиру з ванною та туалетом метр на метр? Ми її перебудували, щоби для санвузла було більше місця – тепер це трикімнатна квартира. Там 74 «квадрати». Ремонт забирає дуже багато грошей та сил. Зате – це своє житло.

Кілька місяців тому родина повернулася з Польщі – виїхали у березні після початку повномасштабного вторгнення, відсидівши перші дні у батьків чоловіка у селі. Повертатися довелося, бо дітям не підійшов клімат – подружжя прийняли біля Кракова, у гірському регіоні із надмірною вологістю. Діти постійно хворіли.

- Ми жили в хороших умовах, ходили в садок, усі допомагали безкоштовно, але діти хворіли і дуже серйозно, - зітхає Анастасія. – Встигли полежати у лікарні, щомісяця приймали антибіотики. Здоров'я дітей – це перше, що нас змусило виїхати. І нам було важко – ми не могли піти на роботу, нікого не було поряд, щоб допомогти з дітьми. Якби чоловік їздив на роботу, я б не змогла забирати сама дітей із дитсадка – там вони до четвертої години дня. Підробляла убиранням, робила клієнтам манікюр, але удвох все одно дуже важко – зовсім нікуди не вийдеш. Тут же ми маємо на підхваті бабусь.

За кілька тижнів до війни чоловік Насті відкрив свою волейбольну школу. Після повернення сім'ї з Польщі розпочалися заняття. Із дітьми-переселенцями Владислав та інші тренери працюють безкоштовно, шукають для них спонсорів. Його мета – щоб у вимушених тікати від війни школярів таки було дитинство. Адже дітям все одно треба розвиватись, знаходити друзів, спілкуватися.

Владислав відкрив свою волейбольну школу. Фото: facebook.com/Влад Валіхновський

Владислав відкрив свою волейбольну школу. Фото: facebook.com/Влад Валіхновський

«Діти в руках, речі в зубах – але ми звикли»

Раніше багатодітний тато працював рятувальником – був удома вже після обіду та допомагав дружині з дітьми. Тепер працює у другу зміну – допомагає зранку. Весь вільний час віддає сім'ї.

- Найчастіше питання від інших мам: « Як ви справляєтесь ? Я з однією не можу!» – усміхається Настя. – Я завжди відповідаю: до всього звикаєш. Мені, наприклад, незручно з однією дитиною. Я звикла, що у нас постійні бійки, крик, постійно активне життя. Іноді одна з доньок залишається вдома, коли захворіє... Мені дуже легко з однією, я навіть не знаю, що з нею робити, зовсім не той рівень! Я не була в такому амплуа, щоб у мене була одна дитина. Як це так, що у нас із чоловіком три руки вільні?! Зазвичай – діти в руках, речі в зубах, завжди захекані, заморені… Але ми звикли до такого життя.

Ось уже майже три роки, як молоді батьки, які після весілля мріяли про одну дитину, кардинально перебудували свій побут. Тепер ними цілодобово управляють чотири заводні малючки. Але своє життя вони б ні на що не проміняли, хоч воно зовсім непросте. Зазначають: діти – це завжди радість, хоч це дуже тяжко.

– Це велике щастя, помножене на чотири, – усміхається багатодітна молода мама. – Не кожному дано таке.

Зараз фізично батькам полегшало. Раніше кожну дівчинку в колисці треба було спускати з четвертого поверху на прогулянку по черзі. Тепер діти самі біжать униз, самі їдять, самі миють руки. Щоправда, тепер інші труднощі – четверо дочок вступили у вік чомучок і активно пізнають світ, дошкуляючи розпитуванням та своїми розповідями про дитсадкові будні мамі та татові. Але це їм тільки в радість.

До Нового року родина сподівається переїхати у подаровану містом квартиру. Фото: facebook.com/Влад Валіхновський

До Нового року родина сподівається переїхати у подаровану містом квартиру. Фото: facebook.com/Влад Валіхновський