Тато-рекордсмен із Рівненщини: Інші скаржаться, що з двома-трьома дітьми не справляються, а ми з 19-ма – запросто
Третина населення – діти
Коли ця сім'я збирається разом, столи доводиться накривати не лише у всіх кімнатах, а й у дворі. 48-річна Світлана та 53-річний Петро Ковалевичі за 30 років шлюбу народили 19 дітей – старшому синові Ігорю 29, а молодшому Назару у січні виповнюється три роки.
Шумний двір Ковалевичів, з якого завжди чути дитяче багатоголосся, не єдиний такий у селі. У Глинному (Рівненська область), де живе подружжя, понад пів тисячі багатодітних сімей. Причому тих, хто має всього трьох дітей, між собою багатодітними місцеві не вважають. Інша річ 10-15, а то й більше. У Ковалевичів найбільше дітей. До речі, Глинне та навколишні села вважаються лідерами народжуваності в Європі. З трьох із невеликим тисяч мешканців у цьому селі більше третини – діти шкільного та дошкільного віку. У місцевій школі – понад тисячу учнів! Небачена справа для українських сіл, що вимирають, у багатьох з яких школи через відсутність набору закривають взагалі. Загалом на Рівненщині близько 25 тисяч багатодітних сімей.
Народжувати стільки дітей на зорі свого шлюбу Світлана та Петро не планували. Будинок будували невеличкий – на три кімнати. Було вирішено: народять скільки Бог дасть. Самі – теж із багатодітних сімей.
«Розгледіли» один одного майбутні батьки-рекордсмени на проводах односельця до армії. Петрові було 23 роки, щойно демобілізувався. Світлана – учорашня школярка, їй і 18 не виповнилося. Довго не зустрічалися – менше ніж через рік після знайомства побралися. Невдовзі пішли діти.
Наймолодший Назар, якому за кілька місяців буде три роки, поки що «крайня» дитина в сім'ї. Крім нього, з батьками мешкають ще 11 дітей. Решта, семеро, роз'їхалися по своїм гніздечкам і вже подарували батькам 20 онуків. Живуть недалеко - або в тому самому багатодітному селі, або в сусідніх населених пунктах.
Два десятки онуків – це ще небагато. Батьки Петра Ковалевича мали майже сотню. Вони виховали 15 дітей. На жаль, уже померли: мати - два роки тому, батько раніше. Батьки Світлани, які виховали вісьмох, теж давно пішли: мати - у 44 роки, батько - у 59.
Про таку велику родину Петро та Світлана не мріяли, але стали рекордсменами у власному селі. Фото: Скріншот ТСН.
Поділу праці немає
Допомагати старшим у таких сім'ях діти привчаються змалку. Без діла тут сидіти не заведено.
- Одна річ - у місті: прийшов з роботи - і наступна праця на тебе вдома не чекає. А в нас і після трудового дня ще купа справ – свині, корови, городи, дрова колоти, – ділиться про будні багатодітного батька з «КП" в Україні» Петро Ковалевич. - Дітей рано-вранці будити, звичайно, не хочу - ковдру з них не зриваю. Але якщо на годиннику вже дев'ять-десять – то доводиться. Що роблять? Допомагають по господарству що кому під силу: хтось місить хліб, пече, хтось прибирає, хтось прати починає. Ми, сільські люди, встаємо – і одразу до роботи.
Доньки у сім'ї готують років із 15-16 - у цьому віці вже можуть впоратися зі складними стравами. Хлопці займаються важчою фізично роботою, якої безліч. Сім'я тримає корів, курей, свиней.
- У нас немає поділу на жіночу та чоловічу працю, але природа сама ділить, - зазначає Петро Ковалевич. - Але це не означає, що хлопці у нас не можуть собі приготувати – вже у 10-11 років собі щось засмажать. Та практично всі можуть, якщо захочуть. Я такий самий простий сільський хлопець. Мене вдома і в армії навчили всьому - і ґудзик пришити, і підшити щось можу, і тим більше на кухні впораюся. Картоплю при своїй мамі в дитинстві, пам'ятаю, чистив – і мені й досі це подобається робити, приємні спогади. А от корову доїти так і не навчився – коли дружина була у пологовому будинку, а мати ще жива – її просив. Дівчатка більше навчаються біля мами, а хлопчики – біля тата.
Наразі із сім'єю живуть чотири хлопчики та вісім дівчаток. Допомагати по господарству приходять і старші – добре живуть недалеко. Петро зізнається: коли всі діти зберуться - вже зі своїми чоловіками та дружинами, дітьми, у дворі яблуку нема де впасти. А коли свято – столи доводиться і на подвір'ї накривати.
Цієї зими багатодітне подружжя справило весілля ще одному синові. Від шістьох старших дітей, які створили свої сім'ї, дочекалися 20 онуків. Фото: Скріншот ТСН.
Молодших не карають
Дні народження тут не відзначають – вітають словами. Інакше б гуляти довелося щомісяця кілька разів. Накривають застілля лише на великі церковні свята. Знають – менше 40 людей все одно не буде, скоріше, набагато більше. Адже, побачивши гостей, захочуть прийти і сусіди – друзі дитинства. Відмовляти тут не заведено.
– Якщо холодно і на вулиці не накриєш, тоді сідаємо за стіл по черзі – спочатку дорослі, потім діти, – розводять руками у родині.
Наймолодших Ковалевичі не балують, але й не лають. Телефони – лише після дев'ятого класу. Ляпанець - рідкісний виняток. Закоренілих хуліганів серед них немає.
- Хтось більше слухає мамине слово, хтось - татове. Хтось взагалі більше схильний до слухняності, а хтось - ні. Може, я свого батька не завжди слухав, і це якось передалося, — розмірковує Петро Іванович. - Якщо серйозно завинили - старших лаю. А молодших взагалі не чіпаю. Кажу, що наступного разу візьму лозину. Буває, що і вдесяте так само кажу. Не беру, звісно.
Восени, особливо наразі, коли вже майже всі запаси на зиму приготовлені та заховані у погреба, дрова наколоті, в селі спокійніше. Діти ходять до школи – після уроків допомагають. Старші стежать за молодшими та займаються господарством.
Через два дні простою позбавили дитячих виплат
Вчитися після школи Ковалевичі дітей не примушують. Та й взагалі намагаються особливо не лізти з порадами, щоб не нав'язувати дітям чужий шлях. Навчають бути добрими і жити по совісті, а решта – на їхній розсуд. Хтось одразу йде працювати, а хтось хоче здобути професію.
– Одна донька навчається на бухгалтера, сама захотіла. Але сумнівається, чи варто продовжувати, – каже Петро Ковалевич. - Ще одна вже двічі їздила до Польщі на роботу, каже: "Мої ровесники після школи пішли вчитися, але тепер разом зі мною збирають чорницю". Але ж гроші в навчання вкладені...
До речі, про гроші. Щоб просто прогодуватися - без надмірностей та делікатесів, сім'ї потрібно приблизно тисячу доларів на місяць. Хоча є своя молочка, яйця, м'ясо, все одно навіть ці продукти доводиться докуповувати.
- Щочетверга в селі базарний день, купуємо якусь ковбаску, солодке. 20 тисяч гривень на 14 осіб (12 дітей та ми з дружиною) у нас йдуть легко, - каже батько сімейства.
Петру доводиться працювати не лише вдома та біля будинку, а й на офіційній роботі – інакше позбавлять соціальних виплат на дітей. Таке вже було – переходив із однієї роботи на іншу, заяву на звільнення написав у п'ятницю, а на прийом на роботу – у понеділок. Вийшло якось, що два дні, суботу та неділю, за документами ніде не був працевлаштований. Позбавили виплат три місяці. Довести нічого не вдалося.
- Добре, що було літо – збирали чорницю, так і вижили. Була хороша ягода та ціна на неї – здавали по 80 гривень за літр. Хоча все одно б впоралися, але мені довелося б у великі борги влазити, - пояснює Петро Іванович. - У нас багатодітних багато, тож до них ставляться абияк. В інших областях, де менше, інше ставлення.
Чорницю збирають щороку разом із дітьми. Якщо брати п'ятьох-шістьох старших, за день можна зібрати чимало ягід. Якщо хороша ціна у приймальників – заробіток може сягнути й десяти тисяч гривень на день.
Багатодітний тато Петро Ковалевич упевнений - із 19 дітьми легше впоратися, ніж із двома-трьома. Фото: Скріншот відео
Головне – бути чесним перед собою
Але мішків із златом, звичайно, багатодітні не мають - все витрачається.
- Відкласти - це не про нас, все розходиться, живемо, як то кажуть, від зарплати до зарплати, - сміється тато. - Великі суми йдуть, коли треба одягнутися, зазвичай це навесні та восени. Постійно треба добудовуватись. Коли побралися, збудували будинок на три кімнати. Потім ще чотири добудовували. Потім у кухні всі перестали поміщатися – збудував окрему, побільше, з'єднав із будинком. Якщо дорослі діти з сім'ями приїдуть, то всі не поміщаються, потрібна ще одна велика кімната-зал – уже будую стіни. Ось так постійно гроші і йдуть.
Будівництвом же Петро Ковалевич і заробляв. Навчався сам. У селі, каже, кожен може все, якщо є бажання, – і будувати, і штукатурити. То на заробітки їздив за кордон, то ближче. Нині влаштувався кочегаром у сільраду – вдома чоловічі руки потрібні.
– Діти маму не так слухають, як батька. Може, тому, що вона частіше потурає, — розмірковує Петро. - Вдома потрібна моя присутність.
На запитання «Чи важко бути багатодітним батьком?» Петро відповідає: практика показує, що чомусь важче тим, хто має двох-трьох.
- Іноді чуєш – скаржаться, що з двома-трьома не справляються. А ми з 19-ма - запросто, - дивується Петро Ковалевич. – Боятися народжувати багато дітей не треба. Як казав один старий чоловік, який пережив війну: у лихоліття голодували ті сім'ї, де було одне дитя чи двоє, а не ті, де десятеро. Якщо було харчування – ділилися з усіма. Особисто мені здається, що у багатодітності нічого страшного немає. Хоча хтось і лякається.
Головне у вихованні, на думку багатодітного тата, навчити дітей добру, взаєморозуміння, чесності - щоб совість була чиста перед собою, ввічливості у суспільстві. Але з порадами на своїх синів та дочок вони не насідають.
