Відносини між українцями та бєларусами з кожним днем стають дедалі складнішими. З одного боку – із території Бєларусі російська армія завдає ракетних ударів по Україні. А прості бєларуси мовчать і публічно не реагують на те, що їх втягують у війну.
З іншого – сотні бєларуських добровольців воюють на нашому боці в батальйоні імені Калиновського, і кількість бійців невпинно зростає. Вони запевняють – більшість їхніх земляків залякані диктаторським режимом Лукашенка.
Яку позицію зайняла б Бєларусь, коли б мала іншого президента? Яке майбутнє чекає на наші дві країни? Про це та інше «КП в Україні» поговорила зі Світланою Тихановською - новим лицем демократичної Бєларусі.
- Світлано, чим ви займаєтесь після того, як поїхали з Бєларусі і де зараз перебуваєте?
- Я перебуваю у Вільнюсі, Литва. Моє завдання – допомогти Бєларусі вийти із глухого кута, куди її завів Лукашенко за 28 років правління. Зараз ми намагаємось забирати медіапростір у режиму на міжнародній арені та встановлювати нові відносини із демократичними країнами.
Частина роботи ведеться у Бєларусі – це організація підпільних акцій та рухів, спілкування з групами всередині країни. Більшість наших активістів залишаються у Бєларусі, щоб протидіяти режиму.
Ми дуже активні у медіапросторі: з одного боку, показуємо світу реальність у Бєларусі, з іншого – розповідаємо бєларусам про те, що відбувається в Україні. Дуже важко боротися з прорежимним порядком в країні, яку повністю заполонила російська пропаганда. Потрібно розуміти, що російсько-українська війна у Бєларусі не відчувається: ракети літають високо. Тому важливо тримати людей у полі правдивої інформації.
Завдання Тихановській – забирати простір у режиму Лукашенка на міжнародній арені та встановлювати нові відносини із демократичними країнами.
- Загалом, які настрої щодо України у бєларусів зараз?
– Ми маємо результати опитувань: 86% бєларусів не хочуть, щоб наша країна брала участь у війні проти України. Ми маємо чітке розуміння, яке ми хочемо донести і до української аудиторії: режим є співучасником цієї війни, а бєларуське суспільство – проти війни. Ми сприймаємо українців як дуже близький дружній народ.
– Але чому ж ваші співвітчизники відкрито не виступають на захист України, а скоріше навпаки – намагаються дистанціюватися від війни?
- Не думаю, що слово «дистанціюватися» – дуже підходить в цій ситуації. Бєларусь зараз перебуває у важких умовах – продовжуються репресії. Нещодавно 20-річній дівчині дали 6,5 років позбавлення волі лише за те, що вона у соцмережах розмістила повідомлення: «Ми проти війни, давайте разом рятувати Україну».
Затриманих партизанів, які зупиняли потяги, можуть засудити до страти... Щодня – нові і нові арешти. І це є наша реальність. Але навіть у таких важких умовах люди діють та розуміють, на що йдуть.
Ви сказали «відкрито виступати»? Виступаєш відкрито – одразу у в'язницю. Зараз відкритість є абсолютно неефективною: таким чином ми втрачаємо актив і людей, які готові щось робити. Нині набагато ефективніше підпілля: партизанські акції та саботаж, аніж відкритий протест.
– Наприклад?
- Наприклад, знаєте телеграм-канал «Бєларуський Гаюн» (@Hajun_BY)? Люди надсилають інформацію туди. Вони роблять це підпільно. Адміністратор каналу, який перебуває у відносній безпеці, передає цю інформацію військовому керівництву України.
Днями пройшла акція бєларуських матерів, які залишали у публічних місцях дитячі іграшки з плакатами проти війни та російської агресії. Активісти поширюють самвидав із правдивою інформацією, щоб протистояти пропаганді. Повторюю: бєларуси не мають можливостей виступати відкрито. Ми використовуємо ті методи, які нам доступні.
- Вам траплялися конфлікти, які виникають у соцмережах між українцями та бєларусами на тлі цієї війни?
- Коли я бачу суперечку між бєларусами та українцями, у мене просто серце кров'ю обливається. У багатьох чатах звучать звинувачення: «Ви для нас це не зробили, ви для нас те не зробили». Я бачу і погіршення ставлення до бєларусів.
Наприклад, є бєларуська дівчина, яка поїхала в Україну, в Бучу. Після початку війни їй навіть видали нагороду від бучанського мера із вдячністю за те, що вона була волонтером у Бучі. А тепер її видворяють із країни. [йдеться про Карину Потьомкіну. 14 липня стало відомо, що дівчина залишається в Україні, вона отримала відповідний дозвіл від Міграційної служби].
Це все так неправильно. Це нас не поєднує, не зближує. Якщо українці та бєларуси продовжать сваритися, це буде вигідно лише Росії!
- Але ви розумієте, у чому причина цих суперечок?
– Можливо, від недостатньої поінформованості. Напевно, нам треба було більше уваги звертати на нашу інформаційну присутність в Україні. Це наша велика помилка.
Після 2020 року нам здавалося, що українці добре розуміють, що відбувається у Бєларусі. Бачать нашу боротьбу, усвідомлюють, що відбувається у нашій країні. Тоді тисячі бєларусів виїхали до України у пошуках безпечного місця, і Україна їх прихистила.
У вас проходили демонстрації за вільну Бєларусь, українці приходили нас підтримати, і нам здавалося: ось вона, солідарність. А 24 лютого ми опинилися у новій реальності і одразу стали ворогами в очах українців. Але це невигідно обом нашим народам, ми повинні підтримувати один одного.
На жаль, так вийшло, що режим Лукашенка, який захопив владу в Бєларусі, став агресором, і ставлення як до агресора поширилося на всіх бєларусів. Слово Бєларусь не дорівнює режиму Лукашенка.
Бєларусь – це бєларуський народ, який 2020 року зажадав, щоб Лукашенко пішов, і ось уже два роки продовжує боротися за звільнення від нього. Лукашенко – не Бєларусь, він узурпував владу за підтримки Росії. Нам потрібно це чітко розмежувати, тоді, і нам буде легше допомагати вам.
- До речі, коли 24 лютого ви дізналися про війну в Україні, якою була перша реакція?
- До початку війни я мав чітку позицію: «Такого не може бути!». Ми вірили, що всі ці вчення і скупчення техніки просто залякування.
Ми були того дня у Франції, де проходили зустрічі на високому рівні, і тут мені надсилають повідомлення, що почалася війна. І ти просто в прострації перебуваєш і не можеш у це повірити. Ну як таке може бути? Ми всі говоримо, що прокинулися в новій реальності – значення цих слів замилюється, але так воно і є.
- Як ви вважаєте, чи великі шанси, що Лукашенко розпочне відкриту війну з Україною? Чи вона вже почалася?
- Лукашенко – на боці агресора. Він уже вступив у війну, надавши бєларуські землі для розташування російських військ. Ми усвідомлюємо, що з нашої території у бік України летять ракети.
Чи братиме участь у війні бєларуська армія? Думаю, це дуже малоймовірно. Потрібно розуміти настрої в армії. Наші солдати, з одного боку, за рівнем підготовки не готові до воєнних дій, вони розуміють, що українська армія є дуже потужною. З іншого боку, наші військові не розуміють, за що вони воюватимуть в Україні. За Лукашенка та Путіна? Але це не мотивація, щоб воювати. Тим більше проти України.
- За вашою інформацією, багато високопосадовців підтримують дії Лукашенка?
- Є, звичайно, групи дуже відданих Лукашенку людей. Це сили спеціальних операцій. Вони можуть влаштовувати якісь диверсії, їх можуть відправляти для провокацій. Але повного наступу бєларуської армії не буде. Хоча не можна забувати, що ми маємо справу з непередбачуваним диктатором, який задля збереження влади здатний на все.
Але навіть якщо це станеться, якими будуть результати? Якщо під гнітом страху бєларуську армію введуть на українські землі, наші солдати або кинуть зброю, або перейдуть на бік українців і масово здаватимуться в полон.
У цьому випадку всім стане очевидним, що Лукашенко не контролює армію. Він дуже цього боїться: йому хочеться показати, що він ухвалює рішення, що він лідер, сила та ін. Якщо всім стане ясно, що насправді він не контролює армію, це буде його кінець.
- А якби ви зараз були президентом Бєларусі, що зробили б у цій ситуації?
- Якби 2020 року наша спроба повернути владу народу увінчалася успіхом, у нас була б інша архітектура Бєларусі, у нас був би робочий парламент, який обмежує рішення президента.
Якби 2020 рік для нас увінчався успіхом, не було б використання наших територій на користь Росії і по-іншому будувалися наші відносини з цією країною. Ми мали б чітку позицію – ми не хочемо брати участь у війні. Я не бачу за демократичної влади Бєларусі нашої участі у військових діях на боці агресора чи надання нашої території для наступу на Україну.
З мером Києва Віталієм Кличком Світлана Тихановська зустрічалася ще до війни. Скріншот відео t.me/vitaliy_klitschko/1158
- З ким із українських політиків ви зараз на зв'язку? Від кого отримуєте інформацію?
- З політиками спілкуємося, це представники парламенту та керівництва країни. Після відкриття нашого офісу у Києві така комунікація відбувається постійно. А в Україні я не була після 2020 року.
- Чи не плануєте приїхати? Щоб побачити на власні очі все, що наробили російські військові.
– Я обов'язково приїду, щойно буде готовність з української сторони. Поки що нас попросили почекати. Я хотіла б відвідати і Бучу, і Ірпінь, і зустрітися з бєларуськими добровольцями та волонтерами. І, звісно, особисто висловити підтримку українському уряду та народу.
- Ви сказали – у Києві відкрився ваш офіс. Як він називається? Його мета?
– Офіс Світлани Тихановської. Це насамперед політичний офіс, але й гуманітарною допомогою ми теж займаємося. Нині там знаходиться наш представник – Валерій Ковалевський. Він працював тут, у Вільнюсі, але зараз переїхав туди і лишається на зв'язку.
Наші завдання – налагодження відносин з керівництвом країни. Були зустрічі із радниками президента. Ми хочемо вибудовувати взаємини між новою Бєларусью та Україною. Крім того, займаємося допомогою бєларуській діаспорі. Це стосується ВНЖ, блокування карток та ін.
Дуже багато бєларусів не скористалися можливістю виїхати до тієї ж Польщі чи Литви, а цілеспрямовано залишилися допомагати українцям. Залишитися в Україні – це не обов'язково воювати. Це й розбирати завали, допомагати людям у пошуку житла, продовольства.
Київський офіс Тихановської очолив Валерій Ковалевський (на фото праворуч від Світлани) — білоруський дипломат, який довгий час прожив у США.
- Бєларуси зараз воюють у батальйоні Калиновського. Ви знаєте цих людей? Працюєте з ними?
- Вже не в батальйоні, а в полку (у батальйоні до 900 чоловік, у полку до 1500. – Авт.). Кількість людей у полку Кастуся Калиновського постійно зростає. Вони у складі ЗСУ, їх забезпечують усім необхідним.
Але хочеться також зробити для них щось особливе. Коли наші хлопці поїхали в Україну, вони привезли машину взуття для бійців, яка дуже швидко зношується.
Крім того, допомога потрібна їхнім сім'ям. До родичів багатьох із них приходили додому, перевертали все верх дном, ув'язнювали на добу. Це така помста сім'ям бійців, які не приховували своїх обличь. На жаль, деякі чудові юнаки загинули.
- Багато хто вважає, що війна в Україні – хороший шанс для повалення режиму Лукашенка. Ви готові скористатися цим шансом?
- Ми розробляємо варіанти, як можна усунути режим Лукашенка в той момент, коли з'явиться така можливість. Для цього розробили План «Перамога». Він розроблений ексспівробітниками спецслужб Бєларусі, які відмовилися брати участь у справах Лукашенка, виїхали з країни та організували таку ініціативу. У них залишилося багато контактів у Бєларусі, і вони отримують від них оперативну інформацію. Наша робота спрямована на демократизацію Бєларусі та проти війни в Україні.
Ми також розуміємо, що результат війни вплине на готовність бєларусів зробити фінальну, сподіваюся, спробу повалення нелегітимної влади. Ми впевнені: Україна переможе у цій війні. І це продемонструє, наскільки слабкими є керівництво РФ та режим Лукашенка.
У цьому контексті нам не можна відриватися один від одного. Потрібно виробити спільну стратегію щодо Бєларусі та України. Не може бути вільної Бєларусі без вільної України і навпаки.
Якщо Бєларусью правитиме режим, залишиться постійна загроза Україні та нашим західним партнерам. Потрібно звільняти Бєларусь від диктатури, а Україну – від ворогів. Ми – взаємозалежні. Обидві наші країни прагнуть мирного майбутнього, і нам треба працювати разом. Але це процес. Це не робиться на раз-два, взаємини треба налагоджувати.
У 2020 році на виборах президента Світлана пообіцяла білорусам, що вона – перехідний кандидат і у нових виборах не братиме участі.
- Чи братимете участь у бєларуських виборах, коли вони стануть реальними?
- Зараз мені надходить дуже багато повідомлень, люди зі мною розмовляють: давайте брати участь у виборах, але я маю бути вірною своєму слову. 2020 року, коли у нас були президентські вибори, я пообіцяла бєларусам, що я – перехідний кандидат і в нових виборах не братиму участі.
Ми маємо чимало гідних кандидатів, багато з яких зараз у в'язниці. Спершу потрібно досягти нашої мети та випустити політв'язнів. У бєларусів буде можливість обрати ту людину, яку вони хотіли б бачити президентом.
- Тобто самі ви не висуватиметеся?
- Я не планую.
- Уточню: кандидатом у президенти Бєларусі ви бачите насамперед свого чоловіка, який зараз у в'язниці?
- Я не можу знати, які думки у чоловіка щодо цього зараз. Він мав намір бути кандидатом у президенти, і, звичайно, якщо він захоче висувати свою кандидатуру, я проголосую за нього.
– Ви підтримуєте з ним контакт? Чи є така можливість? Він дає вам поради? Що думає про війну?
- Я спілкуюсь із Сергієм лише через адвоката. Вони зустрічаються щотижня. Сергія нещодавно перевели із СІЗО до справжньої виправної колонії, одразу розмістили у ШІЗО. Адвокат може лише в дуже загальних рисах розповісти йому про діяльність демократичних сил та про те, що відбувається у Бєларусі. Але без подробиць, бо все контролюється.
Політв'язні перебувають в ізоляції у в'язницях. Їм не можна спілкуватися з іншими політв'язнями. Це такий спосіб тиску. Їм там дуже складно, але вони знають про ситуацію в Україні, до них доходять ці відомості. Але поради звідти дати не можуть: за будь-яку пораду можна отримати покарання, і ніхто не зможе допомогти людині. Ми дуже намагаємось не компрометувати ув'язнених.
- Писати листи йому ви також не можете?
- Переписуватись з ним я не можу: мої листи не доставляють. Але мої діти можуть писати листи татові, і Сергій пише листи їм. Діти пишуть татові, малюють картинки, щоб присутність тата в їхньому житті була постійною. Але це не про політику.
- Ви давно були у Мінську?
- Останній раз у ніч із 10 на 11 серпня 2020 року. Дітей я відправила до Вільнюса ще раніше, коли почали надходити погрози: «Якщо ви не припините свою діяльність, ми вас посадимо до в'язниці, а дітей віддамо до дитячого будинку». Це дозволило мені вільно себе почувати і продовжити кампанію.
Тепер я під захистом Литовської держави. Це безпечне місце. Дуже багато бєларусів знайшли собі тут притулок. Звісно, після початку війни пішов великий потік біженців із України, і бєларусів відсунули на другий план. Але тут без образ: ми розуміємо, від чого тікають люди з України.
Уживаємось разом чудово. Українці приходять на марші бєларусів і навпаки: коли українці організовують демонстрації проти війни, ми також приєднуємось.
- Як думаєте, що може зупинити війну і коли?
- Зараз навіть найрозумніші експерти не скажуть цього. Усі бачать зупинку війни по-різному. Я спілкувалася із представниками українського парламенту щодо цього. Ми розуміємо настрої українців: вони не готові віддати жодного шматочка землі своєї, і ми це повністю підтримуємо.
І нам треба думати про спільну перемогу: зараз відбувається не просто війна України з Росією – це війна між демократичним суспільством та автократією на території України. Якщо програє Україна – програє демократія.
Бєларуси, перебуваючи у скрутному становищі, теж роблять свій внесок у цю боротьбу. У нас ситуація неординарна – ми не маємо можливості допомогти Україні сильним голосом на міжнародній арені: ми самі боремося за право цього голосу, немає можливостей для суттєвої матеріальної підтримки. Солідарність і збір гуманітарної допомоги – це наш внесок, який ми можемо зробити від щирого серця в тих умовах, в яких ми знаходимося.
Фото: Особистий архів Світлани Тихановської