19 серпня
Завантажити ще

#Історії із соцмереж. Рівно місяць з повернення додому, і я не можу перестати дякувати…

#Історії із соцмереж. Рівно місяць з повернення додому, і я не можу перестати дякувати…

"Історії із соцмереж" - рубрика, що виникла після прочитання постів українців, які переживають війну. У ній ми збираємо історії, які зачепили нас. Напевно, вони не залишать байдужими і вас. Тексти публікуємо, як і раніше.

Аня Гресь, акторка:

Джерело.

Рівно місяць з повернення додому, і я не можу перестати дякувати…

Дякувати тим добрим людям, які зустрічались на моєму шляху з 24 лютого.

Це просто неймовірне єднання всього цивілізованного світу у боротьбі з цим велетенським злом.

І це не тільки про владу європейських країн, але й про звичайних людей.

Про людей, які принесли на кордон з Румунією м‘які іграшки, та про прикордонника, який пригостив Тіма шоколадкою, що викликало сльози вдячності у мене.

Про власника кафе у Словаччині, який, побачивши українські номери, дозволив безкоштовно припаркуватись і пригостив кавою.

Про манікюрницю, яка не взяла у моєї подруги грошей за манікюр, сказавши: «Якщо ти виїхала з України і це правда може тебе трошки відволікти від всього цього жаху»…

Але найбільша довічна вдячність чудовим Анні та Андре з Італії, у яких жили ми з Тімом (ще з моєю подружкою і її донькою) цілих два з половиною місяці!!!

До речі, окрема вдячність хлопцям з Гарварду, які зробили безкоштовний сайт для українців, на якому ми і знайшли цих добрих людей.

Так ось, Анна і Андре. Абсолютно незнайомі люди, які стали нам рідними і пустили у свою сім‘ю, у свій дім, а саме у літній будиночок, який знаходиться у їхньому дворику і який на літо вони зазвичай здають.

Будиночок у 10 хвилинах ходьби до моря.

Вони спитали, чи є в нас гроші на пальне, щоб доїхати до них.

Вони забили повний холодильник продуктами перед нашим приїздом, підготували засоби гігієни, господарські товари і навіть купили підгузки для дітей (підходящого розміру!).

А Анна ще й спекла банановий пиріг за рецептом бабусі.

Вони знайшли коляску для Тіма, навіть дві.

Їхні діти поділились з нашими дітьми своїми іграшками та навіть одягом.

Вони допомогли з оформленням медичної страховки й документів для виду на проживання.

Анна відвела мене до свого перукаря і допомогла позбутись волосся, яке мені заважало.
Вони запрошували нас на сімейні вечері, і ми весело проводили час, а я ще й практикувала англійську (Анна - американка, Андре - італієць).

Навіть більше, вони познайомили нас зі своїми батьками! А маленька Олімпія розказувала знайомим (та незнайомим ), що «це НАШІ діти, вони з України»))

Вони ходили до аптеки, коли ми всі захворіли.

Вони навіть з настанням пляжного сезону дозволили користуватися їхнім місцем на пляжі (а там це реально важливо)

Вони нас пригощали, розважали і допомагали.

І нічого не просили взамін.

Вони не казали прибирати їхній будинок або сидіти з їхніми дітьми. Максимально нам довіряли і дбали про нас.

Я отримала близьких людей, які реально стали для мене другою родиною, і сподіваюсь, що зможу скоро познайомити їх з Ромою не по відеозв'язку, а на святкуванні нашої Перемоги у Києві.

Безмежно їм вдячна. Нам дуже пощастило не тільки бути у безпеці і турботі (ще й біля моря), але й стати частиною чудової сім'ї і донині переписуватись і жартувати у спільному чатику.

Ті, хто виїзжав або ще за кордоном, вам також зустрічалися гарні люди?

Люди, які заслуговують на пошану від українців?

Було б цікаво почитати про людей, які допомогли вам.

Пишіть свої історії добра і додавайте хештег #шана #shana #навікивдячні