Українці у Польщі: до вищих категорій робіт біженців не допускають
З початку війни Польща прийняла близько 3,5 млн біженців. Але тенденція змінюється: на 23 травня кількість українців, які виїжджають, за два тижні досягла 345 000 і перевищила кількість прибуваючих - 253 000 осіб. У сусідніх із Польщею країнах – аналогічна ситуація. Одних гнітить туга по батьківщині, іншим важко знайти житло та влаштуватися на довгострокову роботу, треті хочуть посадити огород. Проте багато українців продовжують залишатися за кордоном.
Про те, з якими труднощами стикаються біженці у Польщі, на яку роботу можуть розраховувати та як до них ставляться місцеві жителі, «КП в Україні» розповів секретар головного управління «Об'єднання українців у Польщі» Мирослав Купич.
Роботодавці використовують ситуацію на свою користь
- Мирославе, які шанси у наших біженців влаштуватися на нормальну вакансію без знання мови?
Мирослав Купич. Фото: facebook.com/kupiczmirek
- З роботою без знання мови у Польщі завжди було непросто. До найвищих категорій робіт біженців ніхто не допустить. З працевлаштуванням може бути погано: українцям пропонуватимуть низькокваліфіковану працю. Плюс треба враховувати, що до Польщі приїхали здебільшого жінки з маленькими дітьми, які не мають вільного часу: не всі оформили необхідні документи, влаштували дітей у садки, школи тощо.
- А на яку роботу можуть розраховувати біженки?
- На прості заняття – десь допомогти, поприбирати, помити машини, попрацювати на складі тощо. Але медаль має й інший бік. Розповім історію.
На півночі Польщі знайома прийняла групу біженців - жінок із дітьми, понад 50 сімей. У перші тижні їм потрібно було відновитися – і в цьому немає нічого незвичайного: багато хто травмований війною. Проте згодом директор пансіонату запропонувала цим жінкам роботу – влаштувала зустріч із організацією, яка займалася висадкою дерев. Ні знання мови, ні особливих умінь ця робота не потребує. Причому працювати весь день ніхто не змушував: усі розуміли, що жінки мають дітей.
Прийшла людина з підприємства, зробила презентацію, розповіла про обов'язки та зарплату - проте з групи 50-70 матерів працювати не пішла жодна українка! Їм подобається жити в пансіонаті, цілий день дивитися телевізор і нічого не робити. Тож трапляються й такі випадки, на жаль.
- Я регулярно переглядаю вакансії у Польщі, усі пропозиції для біженців – із досить жорсткими умовами праці. Працювати потрібно 6 днів на тиждень, по 10-12 годин, найчастіше обов'язкові нічні зміни, і при цьому дуже скромні зарплати.
- Звичайно, роботодавці будуть використовувати ситуацію, що склалася, і жінок, які приїхали, на свою користь. Дуже багато з'явилося оголошень із серії «Робота для біженців». Запрошують навіть на будівництво та бетонний завод. Але хіба жінка піде замішувати бетон? Очевидно ж, що ця пропозиція для сильних молодих чоловіків, які не приїдуть сюди.
Без знання мови проблеми виникають на кожному кроці
- А якщо біженець вивчить польську мову, він може розраховувати на цікавіші вакансії?
- Думаю, так: потреба у висококваліфікованих спеціалістах у Польщі є досить високою. У деяких професіях бракує працівників.
- Тобто це реально.
- Так. До того ж не завжди потрібне вільне володіння польською. Для початку достатньо основ, а згодом можна вдосконалювати знання мови та влаштовуватися на привабливіші вакансії або розраховувати на підвищення на місці роботи.
- Добре, що є така можливість. Але я читала, що на висококваліфіковану роботу поляки охочіше візьмуть земляків, ніж українців. Навіть з хорошим знанням мови.
- Звичайно, з юридичних причин простіше влаштувати на роботу громадянина Польщі, ніж іноземця. Проте зараз з'явився закон, який дає змогу працевлаштовувати і громадян інших країн. Поляки хочуть хороших зарплат, тому роботодавець може віддати перевагу менш вимогливому іноземцю.
- Чи продовжують працювати безкоштовні курси польської мови для біженців?
- Так. У Польщі є багато мовних програм, і більшість з них безкоштовна.
- А скільки часу потрібно, щоб достатньо освоїти польську?
- Це так індивідуально! Я знаю людей, які за 25 років свого життя опанували шість мов на рівні носіїв, а є й такі, які за 30 років незалежності України не змогли вивчити одну мову, державну. А тепер ці люди хочуть за місяць розібратись із польською. Гарантую вам - вони її вивчать швидше за українську.
Польські діти до школи йдуть пізніше
– Можливо, якщо це питання виживання. А з якими ще труднощами стикаються українські біженці у Польщі?
- Головна складність – незнання мови. Не лише у Польщі, а й у будь-якій іншій країні. Через це може виникати безліч проблем – не лише з роботою, а й у побуті. Як без мови щось дізнатися в урядових організаціях, дістатися місця призначення, коли ти перебуваєш у незнайомому місті? Потрібно запитати, який маршрут тобі підходить, де сісти, де пересісти, а ти цього не можеш зробити.
Без знання мови проблеми виникають на кожному кроці! Дитину потрібно влаштувати в дитячий садок, школу – з'являються складнощі із заповненням документів та комунікацією.
- Я чула, якщо дитина не знає польської, то при влаштуванні до місцевої школи її можуть залишити на другий рік.
- Так, це можливо. Але це, напевне, і правильно. Система освіти у Польщі будується на знанні польської мови. І якщо до школи прийшла дитина з іншої країни, як із нею налагодити комунікацію? Важко уявити, що вона зможе перейти до наступного класу без проблем.
До речі, польські діти йдуть до школи пізніше, ніж в Україні. Якщо семирічна дитина в Україні вже навчається у другому класі, то у Польщі – лише у першому.
- Діти потім повернуться в Україну, а їм знову можуть запропонувати залишитися на другий рік: програми різні, і невідомо, які знання дитина отримала, поки жила в іншій країні.
- Це питання складне. Частина дітей після місяця навчання у Польщі повернулася на дистанційне навчання до української школи. Їхні батьки, які переїхали до Західної України, казали: «Яка нам різниця, де наша дитина сидить за комп'ютером – у Варшаві чи у Львові».
Втома від біженців посилюватиметься
- Поляки відрізняються за менталітетом від українців? Біженцям комфортно у новому середовищі?
- Менталітети слов'ян дуже близькі. Поляки та українці добре розуміють одне одного. Проте ментальність поляків ближча до ментальності жителів Західної України. І точно поляки за характером ближче до українців, ніж до північних сусідів…
- До росіян?
- Не можу їх навіть називати, язик не повертається.
- За вашими спостереженнями, українці ще не надто набридли місцевим жителям?
– І такі випадки бувають, і не лише у Польщі. Знаю, що подібне відбувається і у Великій Британії, і в Німеччині, і в Голландії. Це явище лише посилюватиметься.
Відразу після початку війни міжнародне суспільство вибухнуло бажанням допомагати. Проте вже за кілька тижнів виникають складнощі. Непоодинокі такі випадки - від доброти душевної ми прихистили сім'ю, а потім нам стало заважати, що хтось користується кухнею, нашим туалетом, ставить взуття не туди, не прибирає за собою, не зачиняє двері і т.д.
Такі дрібниці не створюють дискомфорту в пансіонаті чи готелі, однак, коли маєш під своїм дахом від одного до 5 іноземців, можуть виникати проблеми. Це природне явище.
- Воно не залежить від поведінки українців?
- Звісно! Просто втома від присутності сторонніх людей. Крім того, кожен має свій характер. Та й поведінка гостей не завжди відповідає культурним стандартам.
На батьківщину повернуться не всі
- Відразу після війни біженці здебільшого їхали до Польщі, а зараз багато хто повертається до України. Сьгодні більше виїжджають чи приїжджають?
– Тиждень тому ці цифри озвучували. За останніми даними, до Польщі заїхало близько 3,5 млн українських біженців, а виїхало 1,8 млн. Цілком імовірно, що сьогодні тих, хто поїхав, може бути і 2 млн. Зараз люди більше виїжджають із Польщі, ніж в'їжджають.
– А куди вони їдуть? В Україну чи інші країни?
– В Україну повертаються не всі. Частина людей їде до Німеччини, Голландії, чекають візу, щоб летіти до Канади чи США.
- За вашими спостереженнями, чи багато біженців хочуть залишитися в Польщі?
- Думаю, що частина українців точно залишиться тут. На жаль, людям, які залишили на батьківщині руїни замість будинків, просто нема куди повертатися. У ситуації «була хата – не стало хати» або не дай бог «була сім'я – не стало сім'ї» – десь треба розпочинати нове життя. То чому б не розпочати його за кордоном?
Біженці, яким є до кого повертатися, нудьгують за батьками, чоловіками, дідусями, бабусями. Такі люди хочуть повернутися до України, бо їхній будинок уцілів. Нині переважає така тенденція. А хтось поїде далі шукати свою долю по всій Європі та у всьому світі.
