• Головна
• Суспільство

Фото: особистий архів Алли Казимир

Ми продовжуємо цикл статей, де розповідаємо про те, як живеться нашим співвітчизникам, які вирішили залишити свої будинки на час війни.

Франція потрапила у другу хвилю українських переселенців. На початку березня, коли Польща та та ж Чехія були вже переповнені біженцями, до Франції поки що приїхали лише кілька українців. Люди потягнулися сюди ближче до середини березня, що призвело до вже відомої проблеми – всім хотілося в більші міста. Більшість хотіли знайти тимчасовий притулок не десь на околиці, а саме в Парижі. Це порядком спантеличило владу і навіть змусило звернутися до тих, хто прибув зі спеціальним роз'ясненням: Париж – не гумовий, житлом усіх забезпечити не зможемо! Народ почав потроху «розсмоктуватися» і виявив - у провінції люди куди більш гостинні та чуйні, хоча і тут є особливості.

Готові були їхати куди завгодно, «занесло» до Франції

– Рішення виїхати з країни прийшло спонтанно. В одну мить. Виглядаємо з дочкою у вікно, бачимо, як ППО щось збиває в небі, заграва десь у районі Ірпеня, чуємо сирени, дивимося на меблі, що підстрибують від вибухової хвилі, і розуміємо - треба їхати хоч куди, – згадує киянка Алла Казимир.

Чоловіка переконувати особливо не довелося, погодився одразу, хоч і помітно засумував від швидкого розлучення з сім'єю. Речі, документи, гроші зібрали протягом наступного дня. Запитання – куди їхати? Польща, Чехія, де багато знайомих, або затишна та улюблена Прибалтика. Вже стояли в тамбурі перед виходом, коли наважилися звернутися за допомогою до старої знайомої чоловіка, тим більше, на початку конфлікту вона її пропонувала.

- Відповідь була моментальною – приїжджайте до мене, до Франції, тут розберемося. Сіли – поїхали. Пощастило в тому, що наш «новий куратор» займається волонтерською допомогою українським переселенцям постійно і розуміється на всіх тонкощах, – продовжує ділитися спогадами Алла. - Та що там казати, навіть проміжну ночівлю в Ужгороді нам організовували із Франції!

Через кілька днів дочка з матір'ю були вже у місті Ангулем (столиця департаменту Шаранта).

Ангулем. Наші кажуть, здається, потрапляючи сюди – потрапляєш до раю. Фото: особистий архів Алли Казимир

Насамперед – префектура, ну а грошики, а грошики потім

Якщо у приїжджих є можливість перечекати десь до офіційної реєстрації, то треба починати з відвідування місцевої влади. Якщо ні – слід звернутися до волонтерів, вони є у кожному, навіть найменшому містечку Франції, і вони обов'язково знайдуть місце для ночівлі. І тоді вже у префектуру, із цим краще не затягувати, від її відвідування залежить швидкість вашої легалізації.

У префектурах все відбувається досить швидко, процес займає максимум півгодини. Для отримання статусу тимчасового захисту не плутати зі статусом біженця потрібно надати стандартний пакет документів (їх копії)... Що ще? Вам пояснять на місці. До речі, необхідний для заповнення формуляр можна отримати тут же, у префектурі, з копіями російською чи українською мовою. Може бути неприємний для деяких моментів – у вас візьмуть відбитки пальців. Власне, це все – тимчасовий дозвіл на перебування в країні та статус тимчасового захисту після відвідин префектури ви вже отримали.

Наступний пункт - Французький Офіс Імміграції та Інтеграції. Тут вам призначать матеріальну допомогу, яку ви безперебійно отримуватимете на початку кожного місяця. Для кожного, хто звернувся, сума виплат визначається індивідуально. У середньому жінка з однією дитиною отримує близько 500 євро на місяць. Цікаво, що, заповнюючи декларацію про відсутність доходів, нікого не цікавить, чи є вони у вас в Україні.

Ці гроші приходять на спеціальну карту, видану тут же. Картка з особливістю. З неї не можна зняти готівку в банкоматі або оплатити покупку через інтернет-магазин. А ось у магазинах, на заправках та інших місцях, де приймають звичайні банківські картки – просто.

Проте це не єдині фінансові надходження, на які можна розраховувати переселенцям. У багатьох департаментах практикується надання одноразової допомоги. В середньому від 200 до 300 євро на сім'ю. І це не все, тут прийнято при приїзді біженців «скидатися» між сусідами «першого часу». Пам'ятаєте, як на початку війни наші селяни приносили біженцям все, що було вдома – закрутки, картоплю, сало? Тут працює та сама схема, тільки приносять гроші. І в жодному разі не можна відмовлятися, навіть якщо йдеться про копійчану суму. Слова «не потрібно, у нас є» місцевих дуже ображає, адже скидаються вони від щирого серця.

Квартирне питання нікого не зіпсувало, але без везіння буде складно

Оформивши документи, час замислитися над дахом над головою. І тут знову у справу втручаються волонтери, пропонуючи переселенцям різні варіанти. Здебільшого це життя на території місцевих небайдужих громадян, які абсолютно безкорисливо запросили наших на час до себе. І тут кому як пощастить. Одна справа - жити у квартирі з сім'єю господарів, інша – коли пропонують гостьовий будиночок на території садиби. Варіантів багато. У будь-якому випадку потрібно відразу зрозуміти - ти гість і зобов'язаний жити за правилами тих, що тебе дав притулок. Якщо «по газонах не ходити» - значить, не ходити, якщо після 22.00 душ не приймати - отже, не приймати. Потрібно бути готовим до того, що вас можуть розбудити вночі з криками «Ура! Макрон переміг ! Все йдемо пити шампанське!». Отже, йдемо пити шампанське (за Макрона, до речі, можна й уночі). При цьому французи - люди інтелігентні, намагаються оберігати як особистий простір, так і гостей. Більшість наших почуваються тут дуже комфортно.

Звісно, є варіанти. Зняти квартиру за власний кошт. А це, за нашими нинішніми мірками, вже дороге. У тому ж Ангулемі скромне окреме житло коштує 600-800 євро на місяць. Ціни кусаються.

До того ж, наближається високий літній сезон. Пам'ятаєте, спочатку матеріалу ми писали про бажання переселенців залишитися в Парижі? Після рекомендацій влади більшість рушила далі. Куди? Канни, Ніцца, звичайно ж! Тут їх прийняли та поселили у шикарних апартаментах. З однією умовою - до 1 червня, з початком літа всі ці хороми вже здані на тривалий термін. Тепер має бути новий переїзд і новий пошук, вже у складніших умовах.

Проїзд у країні для українців залишається безкоштовним. Фото: особистий архів Алли Казимир

Французька можеш ти не знати, а ось вчити його зобов'язаний

Однією з основних проблем для переселенців є знання мови. Ми якщо й знаємо другу мову – це найчастіше англійська. Французи у ньому не говорять принципово (історично складні стосунки з Англією зіграли свою роль). Кажуть, що зовсім недавно легше було поговорити з кимось російською, ніж англійською. Сьогодні по-російському місцеві теж говорити з вами не будуть, навіть якщо його знають.

Вибору немає – тільки вивчати французьку. Тим більше що без його знання неможливо знайти роботу, ні навчання продовжити. Добре, що всі можливості для цього є. Ті самі волонтери згодні займатися з вами вдома. Існує ціла система підготовчих курсів із професійними педагогами. Абсолютно безкоштовно, зверніть увагу! Самі французи жартують – «навіть якщо не вивчите, то хоча б спробуєте це зробити». До речі, на тих наших, хто не виявляє особливої запопадливості в цьому питанні, дивляться з осудом, сприймають це як особисту образу.

Здоров'я – насамперед

А ось із чим тут суворо – так це з контролем здоров'я. Обов'язково та без варіантів потрібно пройти перевірку на туберкульоз, зробити рентген. Також обов'язково тестування на гепатит Б. Ще жорсткіші правила діють для дітей та підлітків. Карта вакцинування має відповідати французьким правилам. Якщо якогось щеплення не вистачає – його зроблять безкоштовно і лише після повної відповідності правилам дитини допустять до навчання в школі/ліцеї або приймуть до дитячого садка. Але віддамо належне місцевій медсистемі – все налаштоване чітко та працює без збоїв: призначено час, прийшов, уколовся, пішов. На все піде 5-10 хвилин. Черги? Тут уже забули це слово і не розуміють, що це таке взагалі. Додайте ідеальну стерильність лікарень, усміхнений і доброзичливий персонал і зрозумієте, чому навіть можна ходити в лікарню.

Перед мерією Ангулема щонеділі проводять мітинги на підтримку України. Фото: особистий архів Алли Казимир

Ніхто нам тут нічого не винен

Щоправда, іноді наші громадяни ставлять своєю поведінкою місцевих у глухий кут, чим викликають у них, як мінімум, подив.

- Познайомилася на курсах французької із землячкою із Луцька, – розповідає харків'янка Юлія. - Та довго обурювалася якістю їжі, яку подають на стіл господарі квартири, які прийняли її сім'ю. Мовляв, не те щоб погана – більше овочів, менше м'яса, та й спеції якісь незвичні. Навіть зробила зауваження господині - не подобається ваше куховарство. На мою боязку репліку «так вони ж приймають вас абсолютно безкоштовно, можуть взагалі годувати. Це їхня добра воля...» почула потік добірного матюка і побачила справжню істерику - «Прийняли? Нехай годують! Наступного разу сідати поруч із нею не стала, а за кілька днів дізналася – господарі попросили переселенців з'їхати з квартири.

Слід уточнити, що у Франції люди приймають біженців за власною ініціативою зі жалості та співчуття. Ні копійки не маючи за це від держави (на відміну від багатьох інших країн Європи, де в деяких випадках держава компенсує господарям квартир частину витрат, а в інших зобов'язує переселенців платити за житло із допомоги). Врахуйте, комуналка у Франції не з дешевих. Одна людина обходиться від 50 до 75 євро на місяць. Прийом сім'ї з трьох осіб лише за комуналкою коштує від 150 до 225 євро на місяць – що для простих французів сума пристойна.

Ще один приклад дивної поведінки нашої.

- У соціальному будиночку нас – три сім'ї. Ми з Києва, дві інші... неважливо насправді, звідки, земляки, коротше, – ділиться Оксана. – Ну те, що вони крадуть із загального холодильника куплені мною продукти – це наші внутрішні проблеми (хоча гумдопомоги вистачає, їжею забита вся кухня). Але коли приходять місцеві волонтери та пропонують сходити ввечері на благодійний концерт, організований на підтримку України, ті запитують – «годуватимуть?». Почувши негативну відповідь, хитають головами – не цікаво, не підемо. Хочеться крізь землю провалитися від сорому.

Втім, це поодинокі випадки. Більшість наших легко вписалися у місцеве життя, ведуть активний спосіб життя, самі вже беруть участь у волонтерській роботі, ходять на мітинги на підтримку України. І чекають закінчення війни та можливості повернутися додому.

Фото

Фото

21 Травня 202212:00