Завантажити ще

На Київщині рідні 10 днів не наважувалися розповісти двом братикам, що їхніх батьків убили росіяни

На Київщині рідні 10 днів не наважувалися розповісти двом братикам, що їхніх батьків убили росіяни
Фото: tsn.ua

У селі Шевченкове Київської області російські солдати залишили сиротами двох братів — 5-річного Серафима та 12-річного Тимофія. Їхніх маму і тата російські окупанти розстріляли того ж дня, коли тільки-но зайшли до села. Про це повідомляє ТСН.

Наразі брати живуть зі своєю рідною тіткою та її сім'єю. Молодший Серафим ані на крок не відходить від свого старшого Тимофія.

Їхні батьки загинули 8 березня, коли до села увійшли окупанти. Першим про це дізнався дядько хлопців.

- Беру телефон, знайомий дзвонив, каже: «Сергію, ваших рідних розстріляли». Я одразу не зрозумів. А він каже, що Юлю та Сергія розстріляли, – розповідає чоловік.

Вранці Юлія та Сергій торгували на місцевому ринку, діти були вдома. Коли вони почули про наступ ворожої техніки, намагалися сісти в автомобіль та їхати до дітей, але російські військові розстріляли колони. Вони загинули на місці, не доїхавши додому якихось півсотні метрів, але навіть забрати їх змогли не одразу.

Найважче, каже Сергій, було сказати про це дітям.

– Ми не знали, як сказати. Ось як сказати дітям, що вбили батьків і їх більше не буде? Їх ми з дружиною одразу ж забрали до себе, але розповісти їм правду тітка Олена змогла лише за 10 днів, - згадує він.

Одного ранку до них підійшов Тимофій і запитав, чи правда, що їхніх батьків убили. Тоді рідним і довелося все розповісти хлопчикам.

Дядько Сергій та тітка Олена вже оформили опіку над молодшим. Зі старшим це зробити не так легко, він син від першого шлюбу. Його батько живе у Білорусі. Чоловікові повідомили про те, що трапилося, у соцмережі, але він не відповів. Олена каже, тепер має трьох синів. Вони і раніше завжди дружили сім'ями, жили в одному селі, часто проводили час разом. Її син навчається з Тимофієм в одному класі. Тому хоч удома й місця небагато, але головне, що вони всі разом.

Нині хлопчики навчаються жити без батьків. Не плачуть і не бояться нічого, коли разом, тому що один для одного вони зараз найбільша підтримка та втіха.