Біженці в Туреччині: Не чекайте, що вам побіжать назустріч із пропозицією допомоги
З початку війни з України до Туреччини перебралося вже 70 тисяч українців. Хоча для них у країні немає жодних пільг. Ні тобі статус біженця, ні розселення, ні працевлаштування, ні програм допомоги. Все за власний рахунок!
Щось можна знайти у великих містах на рівні місцевої влади. Але допомога ця скромна та одноразова – у кращому випадку можна розраховувати на продуктові набори та речі першої необхідності. А туристична віза, яку отримують наші біженці, якщо затримуються у Туреччині більш ніж на 90 днів, – права на роботу не дає.
Докладніше про ситуацію нам розповіла Юлія, юрист із Києва, яка перебралася до родичів у Туреччини.
Не бачила, щоби хтось писав: «Нам дали безкоштовне житло»
- Юля, ви винаймаєте житло?
- У мене була можливість зупинитись у рідних на необмежений термін. Ми не платимо за оренду – лише за комунальні послуги. Поки що в Україні війна, ми з дітьми залишимося тут. Наші близькі родичі зацікавлені у тому, щоб діти перебували у безпеці.
- Не всім так щастить. Як бути решті біженців? У Туреччині реально знайти волонтерів?
- Знайти їх тут досить складно. Однак у кожній зарубіжній країні є діаспора – це люди з українським корінням, які давно приїхали і, по суті, обзавелися тут другою батьківщиною. Хтось вийшов заміж за турка, хтось приїхав усією сім'єю кілька років тому. Ці люди намагаються якось допомогти землякам.
На своєму приватному рівні. Однак повноцінною гуманітарною допомогою це назвати не можна. Якщо люди приїдуть зовсім голими та босими, у діаспорі намагатимуться зібрати для них якісь речі або щось ще не особливо значне.
Багато моїх друзів поїхали до Європи. Там є сайти, на яких можна залишити заявку – і тобі допоможуть із житлом, українцям покладаються якісь виплати, є гуманітарні штаби, куди можна прийти за продуктами. Тут такого нема.
На сайті українського посольства в Туреччині розміщена інформація про те, якщо у вас все погано, заповніть гугл-форму. Але щось я жодного разу не чула, щоби комусь це допомогло. Я активно стежу за місцевими чатами, де сидять тисячі українців. Ще не бачила, щоби хтось писав: «Нам дали безкоштовне житло».
- Значить, безплатного житла тут не давали?
- Щось можна було знайти, хоч і з великими труднощами, у березні, до початку сезону: у морському регіоні Туреччини він починається з 15 квітня. Відразу після початку війни турки могли дозволити нашим громадянам пожити у готелях, у кімнатах для персоналу. Але за 2 місяці, що ми тут, подібні оголошення я бачила лише рази два – тоді запрошували розмістити українців на місяць.
- Тобто пропозицій було дуже мало, а тепер їх нема?
- Так! Нині вже все. У південних містах Туреччини розпочався курортний сезон, їм не до біженців. Можливо, у таких великих містах, як Стамбул, ситуація краща.
Дехто писав, що вони зверталися до мерії – їм давали продуктові набори чи талони на харчування. Але знову ж таки це точкова та одноразова допомога. Ти до них прийшов, вони на тебе подивилися, їм стало шкода тебе – і вони тобі щось дали. Оголошень на кшталт "Приходьте, вам допоможуть" тут немає.
- А скільки коштує винайняти квартиру в Туреччині?
– Якщо ми говоримо про морський регіон, то від 500 євро на місяць.
У південних містах Туреччини розпочався курортний сезон, їм не до біженців. Фото: Chris McGrath/Getty Images
Замість статусу біженця – туристична віза
- У Туреччині не дають статусу біженця, а дають туристичну візу?
- Туреччина, як будь-яка цивілізована країна, є членом Конвенції про захист біженців. Якщо країна має кордон із державою, в якій йде війна, - ти автоматично можеш отримати статус біженця. Українців не можуть не впустити до Європи: немає іншого способу виїхати із країни.
У Туреччині – інша ситуація. Ти приїжджаєш сюди вже з Європи чи через Грузію. Оскільки Туреччина не має прямих кордонів з Україною, вони не зобов'язані надавати нашим громадянам біженство.
- Чому тоді наші люди їдуть до Туреччини?
- За моїми спостереженнями, багато українців не розмежовують Туреччину та Європу. Люди, напевно, гадають: «А може, до Туреччини поїхати? Там море та тепло». Люди впевнені, що Туреччина, як і країни ЄС, допомагає Україні, сподіваються, що тут є соціальні програми, а їх тут немає.
Спочатку взагалі було незрозуміло з ВНЖ. Легальний термін перебування українців на території Туреччини – 90 днів. Поки що за порушення терміну перебування обіцяли не штрафувати, проте залишатися без візи ризиковано.
- Краще оформляти туристичну візу?
- Так. Але оформити її у Туреччині дорого. Виходить, або ти порушуєш закон і сподіваєшся, що тебе по душевній доброті звільнять від штрафу, або оформляєш туристичний ВНЖ.
– Туристична віза діє один рік?
- Тут як пощастить. Можуть і на 6 місяців дати, можуть і на рік. А щоб її оформити, потрібний офіційний договір оренди. А ще потрібне місцеве страхування, яке коштує від 1000 лір (приблизно 2000 гривень) на людину, і його ціна залежить від віку (чим старша людина – тим вона дорожча). Близько 1000 лір – податок на видачу ВНЖ, 85 доларів – ще один збір. У сумі виходить близько 200-300 доларів.
- А як у Туреччині з цінами на продукти?
- Приблизно, як у Києві. М'ясо трохи дорожче, овочі-фрукти трохи дешевші. Звичайно, якщо порівняти Туреччину з умовною Бельгією, то продукти тут коштують дешевше.
Ціни на продукти в Туреччині приблизно як в Україні, але без знання турецького етикетку не прочитаєш. Фото: Burak Kara/Getty Images
Тут нічого не заробиш
- Якщо люди оформлять туристичну візу, вони не мають права працювати?
– Це 100%. Працювати за туристичною візою не можна. Читала, що можна займатися бізнесом, хоч не перевіряла цю інформацію. Але у будь-якому разі для бізнесу потрібні ресурси та знання мови.
- Виходить, приїжджати до Туреччини варто тим, у кого є гроші та стабільна віддалена робота?
- Так, розраховувати можна лише на власні заощадження. Тут нічого не заробиш.
– Як українці реагують на Туреччину?
- Якщо ти все зважив і розумієш, що тобі є де і на що жити, тоді ти будеш задоволений. Клімат добрий, люди досить доброзичливі. Мовний бар'єр, звісно, – це мінус. Якщо в Польщі україномовні люди хоча б почасти зрозуміють місцевих, то тут не так. А переходити на англійську готові не всі.
У Туреччині дуже мало продуктів марковано англійською мовою. Ти приходиш у магазин, а там вся продукція підписана турецькою. Якщо тобі потрібний кетчуп, ти його й так знайдеш, а от із молочкою легко заплутатися. Або взяти ковбасу. Визначити, з чого вона зроблена – із баранини чи яловичини, досить складно. Такі самі проблеми виникають на ринку.
– А наших на ринку не намагаються обвішувати?
- Мабуть, тут, як і скрізь. У Києві також продавці різні. Упередженого ставлення до іноземців немає. Або продавець обважує всіх, або нікого.
- Немає такого, що "Ой, ви з України, а давайте ми вам допоможемо..."?
- Ні. Але це можна пояснити: Туреччина займає 1-е місце за кількістю біженців у всьому світі. До них із Сирії та прилеглих регіонів приїжджає 3,5 млн осіб на рік. Тому для жителів Туреччини ми – лише частина з цих 3,5 млн людей. Якихось особливих емоцій у турків це не викликає.
У Європі все інакше. Війна йде фактично на її території, і жителі ЄС можуть легко приміряти ситуацію на себе. Для порівняння: мої друзі поїхали до Бельгії, їм дала притулок місцева жінка. Вона весь час каже: "Ви за віком, як мої діти. Як уявлю, якби вони, не дай боже, опинилися в такій ситуації!..» Їй їх просто стало шкода.
