Українці у Туреччині: Нам тут співчують, але грошей не вистачає, скоро повернемося додому
Одна річ – поїхати до Туреччини на відпочинок, та інша – прибути до цієї країни як біженці від війни. Як кажуть ті, що поїхали, відчуття змінюються: якщо з перших кроків у стамбульському аеропорту туристів огортають млість та умиротворення, а в готелі єдина проблема – які фрукти спробувати на сніданку, то біженці ламають собі голову над тисячею завдань, які потребують негайного вирішення: де жити? За що? Як довго? Українці розповіли «КП в Україні», як рятувалися від війни серед стамбульських тюльпанів та чому збираються повернутися.
Оплата – борщем
В Івано-Франківську сирени повітряної тривоги звучать трохи рідше, ніж у Києві чи Харкові, але вони є. І жителі міста досі не вірили, що до них долетять ракети окупантів.
- Ми не вірили доти, доки не грюкнуло кілометрів за два від нашого будинку. Ми сиділи в коридорі під стіною майже годину. Маленький син страшно злякався, ми ледве заспокоїли його, і чоловік сказав: "Вам треба поїхати". Ми були в повному розпачі та нерозумінні: легко сказати «поїхати» – а що для цього треба робити, куди йти? Це ж не в турагентстві путівку оформити: прийшов, замовив, сплатив та поїхав – а їхати самим чи шукати перевізників. Але, як-то кажуть, на ловця і звір біжить: зателефонувала подруга, яка супроводжувала гуманітарний рейс із Стамбула в Україну, і запропонувала виїхати з нею в автоколонні. Ми сплатили, умовно кажучи, тільки бензин і вирушили до Туреччини через Румунію та Болгарію, - розповіла нам колишня донеччанка, а зараз мешканка Івано-Франківська Світлана Петриченко.
Добре, що вона могла працювати віддалено. Інакше, каже, було б вкрай складно виживати: за кілька місяців до війни Туреччину охопила інфляція, подорожчали продукти, злетіли ціни на нерухомість. Наприклад, в Анталії житло подорожчало майже вчетверо.
- Зняти житло у Стамбулі нереально: воно дуже дороге й у дефіциті, а жити безкоштовно у готелях, які власники надали деяким біженцям, ми не могли, адже виїжджали самостійно, а не у складі груп. Нас урятувала наша подруга, яка виділила нам кімнату у своїй квартирі, яку сплачує її роботодавець. Кімната велика, світла, і в ній видно шматочок Босфору, – ділиться наша співрозмовниця. – Наша героїчна подруга відмовилася від будь-яких грошей в оплату житла, тому я «плачу» їй гарячими борщами та печеними власноруч пирогами.
На ринках Стамбула продукти представлені удосталь. Ціни тільки
Про тюльпани та водіїв
За даними генерального консульства України у Стамбулі, Туреччина прийняла понад 70 тисяч наших співгромадян. Їм дали притулок мало не в кожному місті.
- У Стамбулі багато наших, а в Анталії – ми зустрічали і харківських, і київських жителів. Практично всі приїхали хтось до родичів, хтось до знайомих, хтось знайшов у соцмережах пропозицію пожити безкоштовно. Просто їхати сюди без знайомств не варто: тут навіть картку на проїзд у громадському транспорті не купиш без турецьких документів. Добре, якщо купить твій друг і тобі не доведеться ходити пішки.
Про міський транспорт Стамбула Світлана говорить із легкою посмішкою:
- Порівняно з турецькими водіями та пішоходами наші – просто зразок поведінки та дотримання Правил дорожнього руху! Тут хто як хоче, так і їздить, і ходить. На світлофорі може бути тричі зелене світло для пішоходів – автомобілі будуть їхати. Тож треба піднімати руку і зупиняти цей потік машин… Хоча й не факт, що всі зупиняться. Загалом, ми пораділи, що в нас в Україні з цим якось кращі справи.
Натомість пробки на дорогах, каже Світлана, нагадують столицю її батьківщини – начебто й не виїжджали нікуди. У Стамбулі є багато видів громадського транспорту і навіть два метро – підземне і надземне (метробус), крім звичних автобусів і трамваїв. І все одно на дорогах пробки.
– З рідного ще ми виявили тюльпани – дуже багато тюльпанів скрізь, різнокольорових, великих. У мене біля будинку завжди ростуть тюльпани, це такий нам привіт із батьківщини. Вони буквально рятували нас, коли ми відчайдушно не розуміли, як же тут жити, в Туреччині : ні мови, ні законів не знаємо, навіть назву вулиці, де ми живемо, вимовити нормально не можемо... А налюбувалися тюльпанами – і від серця відлягло. Господи, нехай ця назва турецької вулиці стане нашою найбільшою проблемою!
Акція протесту проти вторгнення Росії в Україну у Стамбулі, Туреччина, 22 квітня 2022 року. Фото: REUTERS/Murad Sezer
Величезної допомоги чекати не варто
Із житлом визначилися, зі школою для дитини теж – син Світлани продовжив навчання у своїй іванофранківській школі в онлайн-режимі. Робота українки дозволяє їй оплачувати всі нагальні потреби, хоча з колишньою «розкішшю», наприклад, з модним манікюром, стрижкою або з візитом до косметолога вона вирішила поки що почекати.
- З'явився страх безгрошів'я, тож вирішила спочатку щось відкласти у скарбничку, у НЗ, а потім уже заробити і на косметолога. Усі жіночі радості у Стамбулі – задоволення дороге, - розповідає українка.
Що ж до оформлення документів, то ікамет (посвідчення особи іноземця, який проживає в Туреччині) наша співрозмовниця вирішила не оформляти – подумала, що їй він не потрібен, тому що не планує залишатися в країні більше 90 днів (саме стільки українці можуть перебувати в країні по країні) безвізу).
- Можна подати документи на міжнародний захист (статус біженця) терміном на рік, і за півроку вже отримати право працевлаштовуватися в Туреччині. Але цей статус має багато обмежень, наприклад, щодо пересування країною, до того ж остаточно статус надається лише через 6 місяців після подання заяви. Весь цей час не можна покидати провінцію, де ви мешкаєте. Якщо треба повернутись в Україну протягом цього терміну, то статус анулюється, - розповідає колишній кримчанин Сергій Акімов.
Він також додав, що у Туреччині біженцям не варто розраховувати на велику допомогу, як, наприклад, у Німеччині.
- Гроші можуть дати лише на предмети першої потреби – одяг, взуття. Вся соціальна допомога зосереджена у соціальному фонді – треба шукати його філії у регіонах. Особливих привілеїв біженцям нема. До Туреччини таки треба їхати зі заощадженнями або з постійним доходом, тут і так уже втомилися від біженців із Сирії. Хоча до українців ставляться дуже добре, співчують, переживають. Ми купуємо продукти на ринку, то торговці знають, що ми з України, кричать: Hello, Ukraine, розпитують, що там удома. У центрі Стамбула часто відбуваються мітинги на підтримку України, людей приходить багато. Не можу сказати, що турки втомилися від українських біженців – а подібні висловлювання я часто чую з інших країн… Просто Туреччина зараз має дуже багато своїх проблем – та ж інфляція та зростання цін, і вони зайняті більше власним життям. Але й не забувають допомагати.
- Ми не збираємося жити тут довгий час, за місяць, швидше за все, повернемось, - зазначає Світлана. - Ми вдячні за гостинність, але нам є куди повернутися, дякувати Богу. Думаю, що активні бойові дії вже не будуть йти поруч із нами і можна буде жити більш-менш нормально. Ну і зізнаємося чесно: по грошам не витягуємо ми тут.
Напередодні літнього сезону, як розповіли нам наші співрозмовники, турецькі готелі зіткнулися з небаченою дилемою: все частіше туристи, бронюючи номери, уточнюють, чи не будуть їх сусідами росіяни - і при ствердній відповіді туристи відмовляються від проживання в цьому готелі. Тому турецькі готельєри в роздумах: або піднімати туристичний бізнес, що впав після коронавірусної епідемії, без участі туристів з РФ (а вони становлять значну частку відпочиваючих у цьому сегменті), або вітати всіх, але позбутися відпочиваючих з «недружніх» Росії країн. Поки що вирішили для початку підняти ціни на відпочинок, а ближче до літнього сезону – визначитися остаточно.
