• Головна
• Суспільство

Фото: Звонарьов Валерій

Що відноситься до керованих інфекцій, дифтерія загрожує стати епідемією за певних факторів: низький рівень вакцинації у дітей, порушення імунітету у дорослих, збільшення кількості біженців та незахищених верств населення. Особливо якщо йдеться про стресові ситуації.

Щось із цього у нас було й у мирні часи, щось стало наслідком війни. З урахуванням того, що всі інфекційні захворювання циклічні та їх спалахи виникають або в часи воєн, або в період зниження соціального статусу населення, коли різко погіршується якість життя, або без колективного імунітету, ризик повернення дифтерії дуже великий.

Хоча для багатьох вона залишилася хворобою «з 90-х», коли в Україні сталася остання масштабна епідемія. З 1991 по 1998 рік захворіло близько 20 тисяч людей, майже 700 людей загинуло. Двотисячні виявилися практично благополучними, фіксувалися поодинокі випадки, за винятком 2019 року, коли було виявлено 19 випадків. Але це було інше життя. В умовах війни ризик заразитися небезпечними, нехай і призабутими інфекціями, виріс багаторазово.

Що таке дифтерія?

Це гостре інфекційне захворювання, викликане дифтерійною паличкою і вражаюче слизові оболонки носа і горла, але в пізніх стадіях – нервову систему, серце, нирки, печінку. Бувають випадки дифтерії шкіри, слизових оболонок, статевих органів, кон'юнктиви.

Токсин, який виділяє паличка і який, власне, і викликає хворобу, не стійкий до зовнішнього середовища та швидко гине при температурі від +60 градусів та під впливом прямих сонячних променів.

Дифтерія відрізняється досить високою смертністю – 20%, і єдиний спосіб профілактики цього небезпечного захворювання є вакцинація.

Як відбувається зараження?

Дифтерійна паличка, як правило, розмножується на поверхні слизових оболонок горла або поруч. Інфікування відбувається при контакті з хворим або носієм збудника, який не має симптомів, але є переносником хвороби. Носіями можуть бути і перехворіли на дифтерію люди, і здорові. За даними Центру громадського здоров'я, бактеріоносійство може бути різної тривалості: від короткочасного (до двох тижнів) до хронічного (від півроку до декількох років).

Що стосується способів зараження, існують два основні шляхи:

1. Повітряно-крапельний - найпоширеніший і найефективніший спосіб. При кашлі чи чханні хворого заражені крапельки потрапляють у дихальну систему оточуючих, дифтерійна бактерія виробляє токсин, блокуючий синтез білка у клітинах. Як наслідок, виникають важкі функціональні та структурні зміни, іноді несумісні з життям.
   Форма дифтерії залежить від місця проникнення бактерій в організм, і в 95% випадків це дифтерія ротоглотки з ураженням мигдаликів та слизових оболонок рота. Дифтерія ж гортані, небезпечна розвитком ядухи, зустрічається лише у 1,3% випадків.
2. Контактно-побутовий – відбувається внаслідок дотику до забруднених поверхонь або використання предметів, якими користувався хворий. Найчастіше це відбувається з посудом, але іноді частинки бактерій попадають на рушники, іграшки, предмети побуту, грошові купюри.
   Заразитися можна і при дотику до рани хворого, тому вакцинація особливо важлива зараз для медпрацівників та військових, які захищають країну на передовій.

Які симптоми хвороби?

Інкубаційний період при дифтерії триває протягом 2-10 днів, причому у цей час хворий може почуватися нормально або відчувати легке нездужання. І часто початкову стадію дифтерії плутають із ГРЗ чи ангіною. Загалом клінічна картина залежить і від локалізації інфекції, і від ступеня її поширеності, і від наявності ускладнень, і від загального стану здоров'я. І специфічні симптоми у кожної форми дифтерії свої, але є й загальні всім проявів:

• раптовий та гострий початок хвороби;
• біль в горлі;
• лихоманка, підвищення температури та сильна слабкість;
• набряклість слизової ротоглотки;
• наліт на мигдаликах – спочатку білого, потім сірого кольору;
• складності в ковтанні та осиплість голосу;
• набряк м'яких тканин шиї в підщелепній ділянці;
• біль у горлі та збільшені гланд;
• збільшення шийних та підщелепних лімфовузлів;
• відмови від їжі.

Після зміни клінічної картини, коли наліт зникає, а стан покращується, небезпека все одно залишається, оскільки в крові все ще є дифтерійний токсин, що вражає нервову систему, серце, печінку та нирки. І без своєчасного лікування дифтерія становить реальну загрозу життю.

Як відрізнити дифтерію від ангіни?

Наліт: при ангіні – маленькі білі плями переважно на мигдаликах; при дифтерії – сірий чи сіро-білий наліт, котрий іноді жовтий як на мигдаликах, а й у навколишніх ділянках горла.

Температура при ангіні – від 37,5 до 40 градусів; при дифтерії – зазвичай до 37,7.

Запах із рота: при ангіні відсутня, при дифтерії – різкий, стійкий та смердючий.

Фізичний вплив: при ангіні нашарування у горлі можна зняти шматочком вати; при дифтерії це дуже важко.

Які можуть бути ускладнення?

До тяжких ускладнень дифтерії, які можуть призвести навіть до смерті, відносять, перш за все, ураження серцево-судинної системи, що виявляються міокардитами. Неврологічні порушення чреваті паралічем м'язів, парезами, труднощами із ковтанням, м'язовою слабкістю. З боку дихальної системи можливі пневмонії, дихальна недостатність, блокування дихальних шляхів.

До вторинних ускладнень також відносять енцефалопатію, порушення кровообігу, набряк мозку, інфекційно-токсичний шок.

Ризик смертності підвищує пізня госпіталізація, міокардит, ниркова недостатність, вік менше 15 та більше 40 років.

Кому небезпечна хвороба?

Насамперед тим, хто 10 років не вакцинувався від дифтерії, і тим, хто взагалі цього не робив – вони просто не мають імунітету. Це стосується і дітей, яким батьки з якихось причин не зробили обов'язкового щеплення.

У мирні часи до групи ризику зараховували медиків, військових, усіх, хто працює з людьми – водіїв, продавців, контролерів. Зараз до цього списку додалися й ті, хто змушений жити у переповнених житлах та в антисанітарних умовах.

Як уберегтися від інфекції?

Єдиний спосіб захисту колективна імунізація 95% населення. На жаль, в Україні рівень охоплення щепленням від цієї інфекції близько 50%, хоча вакцини є, і вони є безкоштовними у всіх комунальних медичних закладах.

Через 10 років, починаючи з 26-річного віку, має проводитись ревакцинація кожні 10 років. Це дозволяє підтримувати стійкий імунітет до інфекції.

Окрема вакцинація від дифтерії не проводиться, застосовуються комплексні вакцини як захист від кількох хвороб одразу. АКДС – від дифтерії, правця, кашлюку, АДС – від дифтерії та правця, АДС-М – зі зменшеною кількістю дифтерійного анатоксину для дітей віком від 6 років та ревакцинації дорослих.