Як вижити цивільним під час війни: поради від мешканців Донецька
Декілька населених пунктів в Україні зараз живуть у тимчасовій владі російських окупантів. Люди розгублені, злякані, не завжди розуміють, як поводитися, щоб «прибульці» залишили їх у спокої. Ми віримо у ЗСУ та швидке звільнення міст, а поки що звернулися до жителів Донецька та попросили дати кілька порад – як жити в окупованому місті до його звільнення. Зі зрозумілих причин імена наших спікерів ми не називаємо.
Добути їжу та ліки
Ваше завдання на сьогодні – вижити. Основні сили йдуть саме на реалізацію цього простенького плану. Видобуток їжі та води, у поганому випадку – ще й палива для печей та багать буде забирати дуже багато часу та ресурсів. Якщо у вашому районі «ляже» мобільний зв'язок чи інтернет – це зовсім погано, але з цим (точніше, без цього) доведеться жити якийсь час. Можливо, десь на горі або на даху багатоповерхівки ловиться слабкий сигнал мобільного оператора, але вам доведеться дізнаватися про це практично.
Ліки… Найболючий момент у цій історії. Якщо окупанти дозволяють завантажувати аптеки хоча б парацетамолом, ще куди не йшло. Якщо вантажі блокуються – погана справа. Запасіться хоч лікарською ромашкою, її відвар багатофункціональний. Але відстежуйте всі аптеки, особливо якщо у вашій родині є хронічний або тяжкохворий. Спирт, антисептики, бинти тримайте під рукою. І так, спирт - це медична речовина, а не алкоголь, не треба з нього нічого виробляти. Вип'єте згодом, коли місто звільнять.
Якщо аптеки та магазини почали грабувати, а окупанти дозволяють це робити, то незабаром магазинні запаси закінчаться, і можуть піти пограбування будинків. Продумайте цей варіант, подбайте про безпеку. Якщо магазини працюють, не гребіть геть-исто все. Пам'ятайте, що у вас не так багато грошей, невідомо скільки доведеться на них жити, а купити мішок картоплі, який може згнити через кілька днів неправильного зберігання, - це викинути гроші даремно.
Зверніть увагу на крупи та консерви. У них достатньо калорій, щоб підтримувати організм у працюючому стані.
Обіймайтесь і тримайтеся
Якщо після цього у вас залишаться моральні та фізичні резерви на вираз громадянської позиції, то краще робити це не самотужки, а у великій (!) групі однодумців. У Донецьку патріоти-одиначки дуже швидко потрапляли "на підвал", і якщо вдавалося їх звідти витягти чи викупити, це було щастям для всіх. У нас можна було отримати проблеми, наприклад, за український прапорець на старій куртці, за символіку України. Наприклад, ми поставили в дальній кут шафи пивні келихи із символікою Євро-2012 – гостям їх не показуємо, бо там намальовані прапорці України та Польщі. У гостях ми, звісно, впевнені, але краще перестрахуватись.
Так ось, вам треба вижити, зберегти розум і нерви. Швидше за все, вам будуть писати та говорити «тримайтеся!» ті, хто не пізнав жахів війни та окупації, і ви озвірієте після десятого за добу такого побажання. Не судіть суворо, не всі люди знають, як вас підтримати, тому вибирають те, що на слуху. Ми, наприклад, говоримо один одному «бережи себе!», часто – «обіймаю!» замість «до побачення».
Так, обіймайте частіше своїх близьких - це дуже заспокоює. Тактильні контакти, знаєте, мають велику цінність за умов виживання. Спільне чухання подружніх спин, обіймашки просто так, без приводу, потертися носом о маківку дитини - ваша "аква віта" в ці дні. Якщо ви залишилися одні, то частіше приймайте душ. По-перше, невідомо, коли наступного разу буде вода і вийде помитися, по-друге, стукіт крапель по шкірі трошки вгамує тактильний голод і заспокоїть.
Не знаєте, не пам'ятаєте, не були
Ви ходите вулицею і бачите тих, хто зламав ваше життя, зробив його нестерпним, перекреслив плани та розтоптав мрії. Вам дуже захочеться підійти і сказати пару слів, а то й кинутися на цю істоту з метою, якщо не вбити, то хоч покалічити.
Ваша лють цілком зрозуміла, але… Озброєна людина для вас – табу. Ви не наближаєтеся до неї, не провокуєте, не відправляєте за маршрутом російського військового корабля. Пам'ятайте дві речі:
а) він має зброю, і ніщо не заважає йому у вас вистрілити і
б) окупанти перебувають у препоганому настрої, оскільки «військова операція» проходить для них дуже некомфортно, і тому дивись пункт «а».
Вирішіть, що для вас важливіше - вижити в окупації і дочекатися перемоги або самотужки продемонструвати свою громадянську позицію. Повірте, окупанти вже добре знають, як ви до них ставитеся і що думають про них інші городяни.
Що ви можете зробити? Наприклад, ми в Донецьку відправляли вояк, що запитували дорогу, в інший бік. Стадіон «Донбас Арену» вони шукали у приватному секторі Путилівки, а до лікарні ім. Калініна ми пропонували їм доїхати автобусом, який їхав до Ясинуватої. Тобто навіть не поряд, відправляли їх в інші кінці міста.
Намагайтеся не розмовляти з ними. Ви маєте право сказати "не знаю", "не пам'ятаю", "давно тут не був", "я з іншого району", якщо щось запитують. Будьте готові, що можуть попросити пред'явити документи, вміст сумки або телефону. Можете, звичайно, посперечатися з ними щодо законності цих дій, але повірте - все одно ваш телефон і сумка опиняться в їхніх руках і будуть ретельно вивчені. Тому телефони чистимо, видаляємо фото, які можуть викликати підозри: будинки, мости, боронь Боже - вокзали та аеропорти. Їх і в мирний час не варто фотографувати без дозволу, а зараз ці фото - пряма повістка в диверсанти і коригувальники.
Залишаємо фото дітей, собачок, квітів, торішнього шашлику, можна відфотографувати свою медичну книжку – втомляться гортати галерею та повернуть гаджет.
Про те, що треба перевірити всі свої листування в месенджерах, ми вже не говоримо.
Перегляньте список у вашій телефонній книзі. "Вася майор" або "Гарік АТО" викличуть до вас дуже багато запитань. Змінюйте на «сват», «брат», «Вася опалення» та «Гарік сантехнік».
Не зрадники та не колаборанти
Можливо, що окупанти захоплять телерадіостанції та почнуть транслювати свої телеканали та пропаганду. Як би ви не чинили опір, все одно одним оком та глянете інтересу заради. Пам'ятайте: окупанти володіють методикою психологічного тиску, позначаються більше 70 років життя їхніх предків в умовах тотальної пропаганди та інтерес до неї як до дуже дієвого механізму. Згодом ви навчитеся фільтрувати інформацію, «ділити на десять» все сказане або взагалі відмовитеся від щовечірнього перегляду телевізора. Новини на радіо також фільтруйте, пам'ятайте про психологічний пресинг і больові точки. Вас намагатимуться зламати морально, обманюватимуть і постійно триматимуть у пригніченому стані. Протримайтеся кілька днів – потім буквально «впаде забрало» і ви перестанете сприймати серйозно всі спроби окупантів схилити вас на свій бік.
Як до них відноситися? Ніяк. Як до тимчасової прикрої перешкоди у вашому житті. Якщо не вдається пригасити в собі вогонь ненависті – тоді приймайте те рішення, яке вважаєте за правильне для себе.
І, мабуть, найголовніше. Не дивуйтеся, якщо вам періодично прилітатимуть звинувачення від ваших, здавалося б, добрих знайомих (та й незнайомих теж). Звинувачуватимуть вас у тому, що ви залишилися у захопленому місті, у зраді, у пособництві окупантам, хтось обов'язково назве вас «колаборант». Принаймні з жителями Донецька та Луганська саме так і було.
Що робити?
По-перше, не виправдовуватися за рішення, яке ви приймаєте на користь збереження життя свого та сім'ї. Хтось рятує рідних, їдучи за сотні кілометрів від будинку. Хтось вирішує залишитися під рідним дахом. Будь-яке рішення у цій ситуації буде правильним. Ви не зрадник, як і ті, хто поїхав.
По-друге, ось вам чудова нагода розібратися, хто друг, хто ворог, а хто так… Не шкодуйте, а порадійте, що нарешті побачили справжнє обличчя людини, яка пише вам обурене «зрадник!».
По-третє, як кажуть донеччани, які живуть в окупації вже восьмий рік, на подібні вигуки багато хто спокійно відповідає: «Ми залишилися, щоб зустріти вас, коли ви повернетеся». Або: «Якщо всі підуть, то чиє буде місто?»
І спробуй запереч…
