6 лютого
Завантажити ще

Правозахисниця Людмила Волинець: Евакуація дітей без батьків – не хаотичний процес, все на обліку та під контролем

Правозахисниця Людмила Волинець: Евакуація дітей без батьків – не хаотичний процес, все на обліку та під контролем
Фото: REUTERS/Рана Нарді

Найстрашніше на війні – це очі дітей. Раптом дорослі, але такі розгублені. У них страх, біль, розпач і нескінченна надія на порятунок. Дітьми переповнені евакуаційні поїзди, бо перше правило для мами забезпечити безпеку дитині. Але є діти, про яких не можуть подбати батьки.

Як Україна рятує своїх дітей, "КП в Україні" розповіла співголова Всеукраїнської громадської організації "Служба захисту дітей", консультант у Верховній Раді Людмила Волинець.

Надважливо – це зберегти всіх

- Людмило Семенівно, яка зараз ситуація з дітьми, поруч із якими з різних причин немає батьків?

Людмила Волинець. Фото: https://www.facebook.com/profile.php?id=100009528762019

Людмила Волинець. Фото: https://www.facebook.com/profile.php?id=100009528762019

- Ви, напевно, хотіли б отримати узагальнену інформацію про те, що сталося упродовж гарячої стадії війни. Але це, на жаль, неможливе. Немає зараз такої інформації у всій країні.

Можу лише сказати, що майже всі області, що знаходяться під загрозою бомбардувань та ракетних ударів, евакуювали своїх дітей. Наприклад, Одеський регіон вивіз 700 дітей, Київ стільки ж, Луганська область – близько 500. З кожним днем ці цифри можуть зростати. З місць надходить інформація, що намагаються вивезти у безпечні місця максимум дітей.

- Чи можна уточнити: мова про дітей, позбавлених батьківського піклування?

- Ми не маємо зараз сепарованих груп дітей: ті позбавлені, ті – ні. Нам надважливо зберегти всіх, щоб вижили, не загинули або не постраждали. Тому евакуація йде інтернатами. Частина дітей має батьків, частина – немає.

Ви ж розумієте, що батьки, які хотіли подбати про дітей, самі забрали їх. Ті, що залишилися… Скільки дітей, стільки й трагедій. Окремих маленьких і величезних трагедій.

Це не хаотичний процес

– Куди вивозять дітей?

– Питання вирішується по-різному. Головне – видалити із зони небезпеки. Когось улаштовують в Україні, когось відправляють за кордон. Головна країна, яка приймає наших дітей, це Польща, і ми дуже вдячні їй за турботу.

Частина дітей переміщується Україною. Ось учора, позавчора, позапозавчора з Харкова вивозили до Дніпропетровської області, звідти – далі. У тому числі і на Польщу. Сьогодні евакуювали із Сум до Полтавського регіону.

Зараз я не можу навіть назвати, скільки дітей перетнули кордон. Не до того, щоб складати цифри у струнку статистику. Дасть бог, скінчиться гаряча стадія війни, тоді збиратимемо і систематизуватимемо всі інформаційні матеріали. Хочу, щоб ви зрозуміли: евакуація дітей – це не хаотичний процес, якийсь броунівський рух. Все на обліку, все під контролем, щоб потім знайти всіх та повернути додому, шукати рідних та близьких, якщо ті зникли.

Людмила Волинець: Евакуація дітей – це не хаотичний процес, не якийсь броунівський рух. Все на обліку, все під контролем, щоб потім знайти всіх та повернути додому.

Єдині діти, яких ми не вивозимо за кордон, це ті, які прямо зараз втратили батьків, і ми не можемо зрозуміти, що з ними сталося. Ситуації можуть бути різні. Батько на фронті, мама потрапила до лікарні або не змогла дістатися додому, а дитина пішла шукати маму. Завтра виявиться, що мама жива і кидається по всій Україні у пошуках сина чи доньки.

Для таких випадків створено платформу «Дитина не сама». Також є платформа «Я шукаю свою дитину», сторінка «Я знайшла свою дитину…». Координати є у мене на сторінці у фейсбуці. Намагаємось, наскільки можливо, щось робити.

Ми бачимо просто героїчні приклади

– Служби у справах дітей працюють?

– Там, де можуть працювати, працюють. І я зараз просто схиляю голову перед цими людьми. До останнього стоять, до останнього рятують.

- Адже ми раніше так часто їх критикували...

- Ми не критикували, ми говорили про те, що вони погано забезпечені кадрово, не навчені, дезорієнтовані через децентралізацію. Але зараз бачимо просто героїчні приклади. І не лише з боку служб. Батьки-вихователі, прийомні сім'ї, просто кидаються на порятунок дітей. Одні готують до евакуації, інші займаються документами, оформляють транспорт. Працюють люди, працюють!

– У вас на сторінці багато звернень від людей, які хочуть взяти до себе дитину. «Є своїх троє, візьму ще двох», «Готові дати притулок хлопчику та дівчинці»… Коментатори не бояться залишати у відкритому доступі свої особисті телефони. Цей порив може бути реалізований?

- Бажання людей допомогти – це дуже дорого. Але може бути реалізовано у разі, якщо виникне потреба розсіяти дітей у сім'ях. Зараз важливим є не бажання людей взяти дитину, а первинна потреба дитини. Тому всі, хто готовий дати притулок, реєструються у чат-ботах. І ситуація така: якщо відбомбили Харків і там знайшли дітей, то шукатимуть сім'ї у найближчих безпечних районах та оформлятимуть дітей як вимагає порядок.

Ми не можемо піти за принципом: на тобі дитину, на тобі дитину та тобі теж дамо просто так. Завтра мама шукатиме кровиночку і збожеволіє від горя.

- Ну, і, певно, залишається ризик, що дитина може потрапити до поганих людей? Адже й у війну вони нікуди не поділися.

- Безперечно. Залишається загроза жорстокого поводження з дитиною, педофілії. Війна не знімає таких ризиків, навіть посилює їх.

Закордонне усиновлення зараз неможливе

- Ви писали, що багато звернень від іноземних громадян із проханням дати дитину на усиновлення.

- Так, багато охочих усиновити. Але всі чекають на маленьких дітей, чекають здорових і зі статусом. Я не говоритиму, які країни зверталися, але прохання одне: надсилайте нам сиріт, ми їх усиновлюватимемо. Особливо «свіжих» сиріт – які зараз втратили батьків.

Люди дорогі, усиновлювати зараз ви не зможете. І немає у нас окремих сирітських груп, які підлягають усиновленню. Це неможливо зараз зробити.

Людмила Волинець: Ми не можемо піти за принципом: на тобі дитину, на тобі дитину і тобі теж дамо просто так. Завтра мама шукатиме кровіночку і збожеволіє від горя.

Будь ласка, приймайте наших дітей, допомагайте їм, але зрозумійте, що в такий скрутний час Україна не цурається своїх дітей, вона їх ховає від війни. Війна не означає, що будь-хто, хто перебуває за кордоном, може нашу дитину просто так собі взяти. Є правовий лад і в нас, і в зарубіжних країнах, як усиновлюються діти. Його не можна змінити.

Як ми можемо приймати рішення передавати дитину в іншу сім'ю, нехай навіть дуже забезпечену, коли не знаємо, що з її мамою та татом, чи шукають її інші родичі? Є узвичаєні людські стандарти. Якщо зараз ми їх порушимо, то завтра матимемо закид, що Україна відмовляється від своїх дітей. А це неправда.

- Комітет Верховної Ради, який опікується питаннями дитинства, працює? Багато хто вважає, що наші депутати розбіглися.

- Неправда! Скільки ж у нас всього цього наносного, поганого. Скажу вам так: є ті, що втекли, і ті, що не сплять 14-ту добу. Рада працює, але зараз не так народні депутати, як уряд має справлятися з тим, що падає. В уряді не сплять, не сплять у Мінсоцполітики, не сплять у службі у справах дітей.

Зараз не час для сварок. Нині час для об'єднання. Так працює система. Хтось вивозить дітей, хтось готує нормативні документи, хтось їх приймає. Ми прожили два тижні в цьому пеклі. Нині найважливіше вивести дітей з-під загрози бомбардувань.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

Якщо ваша дитина загубилася, якщо ви бачите самотню дитину, якщо хочете дати притулок дитині в сім'ї, якщо знаєте міжнародні організації, які готові допомогти українським дітям, пишіть у телеграм-бот @dytyna_ne_sama_bot - "Дитина не сама».