Чорні дні Ізюму: жителі розповідають про тортури та вбивства під час окупації
Багато жителів звільненого Ізюма в ці дні вперше за кілька місяців дзвонять своїм рідним і близьким, повідомляють, що живі, і діляться сумними звістками про тих, хто загинув чи потрапив у полон до окупантів. Повноцінний мобільний зв'язок та інтернет є не у всіх районах міста, але вже відомо про страшні випадки загибелі мирних громадян під час окупації.
«КП в Україні» зібрала кілька історій, якими встигли поділитись ізюмчани.
Катування тишею та невідомістю
- Я з двома дітьми сиділа в Ізюмі під бомбардуваннями і 9 березня опинилася в одній із трьох п'ятиповерхівок, які розбомбили. Досі вони сняться мені ночами. Ще страшніше стало, коли зник мобільний зв'язок, інтернет та електрика. Це справжнє катування тишею та інформаційним вакуумом! Ми не знали, що відбувається, яка доля на нас чекає – можна було тільки сидіти і дивитися в темряву. Не здивуюся, якщо багато хто божеволів після такого! – каже мешканка Ізюму Ірина. І додає, що не побажала б такого нікому, окрім одних людей… Тих самих, що розбили її дім та поламали її життя, прийшовши зі зброєю до України.
Один із учасників інтернет-спільноти з пошуку рідних в Ізюмі розповів, що його батьки жили у селі Яремівка. Після пожежі через обстріл 29 травня батьків молодика окупанти кудись вивезли, і з того часу про них нічого не відомо.
- Пошуки в Ізюмі та в РФ не дали результатів. Шукали також у Донецьку, але не знайшли, – каже убитий горем чоловік. Він припускає, що можна шукати батьків у Куп'янську та Осколі, також не втрачає надії, що вони просто перебралися до одного з уцілілих будинків. Але й думка про те, що його батьки можуть виявитися одними з тих, чиї тіла знайшли у ізюмському лісі, не дає спокою.
- Тільки в лісі понад 400 людей поховано, адже ховали ще у дворах та на городах. Потім уже перевозили на цвинтарі. Мого батька так перевозили. І ще у квітні в ритуальній службі сказали, що близько 500 людей уже поховано у тому лісі. Думаю, на сьогоднішній день їх набагато більше, – підтверджує мешканка міста Олена.
Ще в липні мер Ізюму Валерій Марченко повідомляв, що окупанти склали списки, в яких фігурували імена 500 загиблих жителів міста.
- Я бачив ці списки, інформація на 80% є достовірною. Це коли відбулися авіаудари містом. Люди гинули, ховати їх нормально не було можливості, закопували їх і в парках, і на городах. І в нас було дві багатоповерхівки на Хлібозаводській та Першотравневій, де людей засипало під будинками. Через річку бив танк прямим наведенням і секцію будинку розділив навпіл, там в одній і другій майже по 50 людей загинули, - повідомив Марченко в ефірі одного з національних каналів.
В Ізюмі зруйновано понад 70% будівель. Фото: Поліція Харківської області
Розстріляли машину пенсіонерів
Ще один свідок ізюмської трагедії, Богдан, розповів, що окупанти розкривали будинки, виносили все більш-менш цінне та розстрілювали колони людей, які намагалися евакуюватися.
– З БМП розстріляли машину моїх батьків, які намагалися виїхати із села. Це було вдень, на авто був напис «Діти», за кермом сиділи пенсіонери. Потім уже слідчі нарахували три постріли із БМП, п'ять кульових отворів від автомата на місці пасажира. Просто неймовірне везіння, просто диво, що батьки залишилися цілими! А в одному з окупованих сіл, прямо в центрі, десь із тиждень лежали десять розстріляних людей, цілі родини. Розстріляли сімейну пару віком 70+: спочатку дружину, потім і чоловіка, котрий намагався її забрати, - розповів Богдан.
Родичі мешканців Ізюму плачуть та шукають своїх близьких, з якими майже 7 місяців не було жодного зв'язку. Ізюмчанка Оксана, яка мешкає зараз у Харкові, з жахом дізналася, що її батько-інвалід помер від холоду у підвалі свого зруйнованого будинку, де він із мамою Оксани провів безвилазно кілька місяців.
- Все, що я можу сказати – лише послати прокляття у бік росіян! Вони вбили не лише мого батька, вони вбили мене морально, змусили мене тікати з дому. Я не змогла вмовити батьків поїхати, вони не готові були покинути свій будинок навіть під страшним обстрілом і під загрозою загибелі від холоду та голоду. Так і вийшло… Маму вивезли добрі люди, зараз вона зі мною, але смерть тата похитнула її психіку. Лікарі поки нічого сказати не можуть, чи прийде вона до тями, - каже Оксана, не стримуючи емоцій.
«Знесло відразу ж 6 хат, в одній із них були мої батьки»
Ще одну моторошну історію розповіла Ольга Гуріна, дочка трагічно загиблого в Ізюмі колишнього редактора газети «Обрії Ізюмщини» Івана Литвинова:
…У 2013 році я забрала своїх батьків до себе до Києва, але вони сумували за Ізюмом і, на своє лихо, у 2015 році вирішили повернутися. Тут вони прожили все життя, їх сюди тягнуло, і, незважаючи на те, що тато родом з Черкащини, він казав, що помре лише на своїй рідній землі, в Ізюмі.
…У ніч із 5 на 6 березня почали бомбити Ізюм. Мій тато, який ніколи нічого не боявся у своєму житті, сказав мені у слухавку: «Олечко, це було страшно». Всю квартиру залило червоною загравою, будинок трусило... І цей вибух був не так близько. Я розуміла, що в наступні дні продовжать бомбардувати і їхній будинок, бо він у самому центрі міста, одразу за виконкомом.
Мама - неходяча, досить велика, і я розуміла, що спускатися до підвалу вони щоразу не стануть, та й хто знає, чи може витримати той підвал і якої сили можуть бути удари?! Я сказала: «Тату, збирай необхідні речі і їдьте кудись у село». Того ж дня вони перебралися до села Донецьке (10 км від Ізюму), де раніше 30 років тому у нас була дача.
Востаннє я говорила з татом 7 березня… Чотири дні в мене не було інтернету. Але коли в мене з'явився зв'язок – у батьків його вже не було. Щодня я сиділа як на голках. Ми дзвонили їм щогодини з усіх телефонів, але глухо.
Якось уночі мені наснився сон, що дзвонить тато, я дуже добре і виразно чую його рідний голос, і він мені каже: «Олечко, ми їдемо з матусею додому».
Я відповідаю: «Тато, в жодному разі, там дуже небезпечно». Прокинулась і розумію, що "додому" - це додому, на небо…
Я знову почала відганяти від себе ці думки. Через якийсь час дізналася, що тата вже нема. Село, в яке їм припало перебратися, - здав якийсь єгер рашистам, вони там влаштували свою перевалочну базу. Хто міг, той пішки втік із села, хтось навіть уплав через річку.
Перш ніж увійти до села, на нього скинули якусь бомбу чи снаряд. Знесло одразу ж 6 хат, в одній з них були мої батьки. Батьку балкою розбило голову, але він вижив.
Зараз мама розповіла, що вони намагалися виїхати на Бєлгород, але їхню машину обстріляли, всі вікна повибивало, і вони змушені були повернутись ремонтувати машину. У результаті… у тата – серцевий напад. Він помер за одну хвилину.
Тиждень його тіло лежало просто за сараєм – його та ще двох хлопців, які підірвалися на снарядах. Їх неможливо було поховати через постійні обстріли.
Потім поховали всіх трьох у спільній могилі, без трун, звичайно. Односельці кажуть: він помер своєю смертю… Попереду нелегке завдання ексгумації та перепоховання…
У лісі під Ізюмом було знайдено поховання понад 450 людей. Фото: Поліція Харківської області
Катували струмом і зашморгами
У лікарні Ізюму зараз перебуває 67-річний пенсіонер на ім'я Михайло, він розповів світовим масмедіа про тортури, яким його піддавали російські окупанти. Він був у полоні 12 діб, і щодня з нього знущалися, вимагаючи якусь інформацію про вибух будинків у місті.
- Росіяни мене просто забрали та заявили, що я винен у вибуху будівлі. Надягли мішок на голову і відвезли до камери тортур. Я постійно втрачав свідомість. Коли прокидався, вони вимагали, щоб я надав їм інформацію. Але про що? Я просто старий, – розповів Михайло журналістам. Відомо, що чоловіка катували електрошоком, підключали до тіла електроди та надягали на голову протигаз.
Про те, що окупанти влаштовували на Харківщині тортури, говорив і голова Національної поліції України Ігор Клименко.
- Коли ми зайшли до Балаклії та Ізюму, побачили величезну кількість злочинів, скоєних проти цивільного населення. Виявлено 10 приміщень для тортур, - розповів Клименко. Так, у Балаклії у відділенні поліції у камерах перебували близько 40 осіб, яких більше місяця катували та утримували у жахливих умовах. Ще камери для тортур були виявлені у друкарні.
- Були тортури: ми бачили на руках у людей сліди від електричних оголених дротів, якими пускали струм, коли допитували. Були знайдені молотки та зашморги, – каже Клименко.
