6 грудня
Завантажити ще

Сім'я звіряче вбитої Мирослави хоче покарати державу на 100 мільйонів

Сім'я звіряче вбитої Мирослави хоче покарати державу на 100 мільйонів
Фото: Національна поліція

У липні цього року всю Україну потрясло жорстоке вбивство 6-річної Мирослави Третяк з селища Старий Салтів Харківської області. Подія виявилося тим більш шокуючою, коли стало відомо: підозрюваному всього 13 років. Слідство було недовгим, у резонансній справі вже йде суд.

Результат процесу передбачуваний. Максимум, що загрожує обвинуваченому, це спецшкола закритого режиму. В силу віку більш серйозного покарання він не може понести.

Сім'я ж загиблої дівчинки вважає, що втратила дочку з вини поліції, педагогів, чиновників, які нічого не зробили для попередження трагедії. І подала до державних органів безпрецедентний позов про відшкодування моральної шкоди на суму понад 100 мільйонів гривень.

Жили по сусідству

Старий Салтів - невелике містечко. Тут всі один одного знають і без страху відпускають дітей на вулицю. Ось і 28 липня Мирослава втекла гуляти з подружкою, прихопивши з дому два стиглих персика. Мама стривожилася, коли побачила подругу дочки, а Мирослави поруч немає.

Дівчинка розповіла, що Мирося пішла кудись разом з Богданом. У цьому, здавалося, теж не було нічого дивного. 13-річний хлопчик жив в тому ж будинку і спілкувався з малечею. Тільки на вулиці мама застала Богдана одного. Мирославу знайшли пізно ввечері в покинутій пекарні зі звіряче розбитими обличчям і головою. Пізніше генетичні експертизи підтвердять, що дівчинка була двічі зґвалтована малолітнім сусідом.

У 100-мільйонному цивільному позові, який переданий на розгляд Вовчанського районного суду, де слухається справа про вбивство 6-річної дівчинки, вказані 11 державних органів. Фігурує школа, райуправління освіти, Міністерство освіти, місцева поліція, служба у справах дітей, Мінсоцполітики, МВС.

- Ми зібрали дані про систематичну  бездіяльність державних органів, яка довго тривала , - каже адвокат постраждалої сім'ї Артем Донець. - Заяви про те, що хлопчик поводиться неадекватно, мучить тварин, ображає інших дітей, що не отримує належного виховання від матері, яка має судимість, надходили з 2016 року. Але ні поліція, ні школа, ні інші служби або місцеві депутати не робили заходів. Поліція закривала заяви, а на щоквартальних перевірках, які проводило районне керівництво, не розглядалася правомірність припинення цих справ. Те ж саме і по іншим службам. Тому ми поставили в співвідповідача три міністерства, а також Національну сервісну службу.

Якщо не створили, повинні відповідати

Адвокат стверджує, що Богдан перебував на обліку як проблемна дитина.

- Він ріс в середовищі, яка формує девіантну поведінку, і перебував на обліку як особа з девіантною поведінкою. Умови життя хлопчика і його виховання спочатку вимагали уваги державних органів. Нас переконували, що для корекції поведінки Богдана вживалися заходи, але за фактом вони існували тільки на папері, - каже Артем Донець.

Тим дивніше нам здалася реакція служби зі справ дітей Старосалтівської територіальної громади.

- У нас на обліку цей хлопчик не стояв, і ніякі скарги на нього або його сім'ю до нас не надходили. Ні від жителів селища, ні зі школи, - відповіла на телефонний дзвінок «КП в Україні» керівник служби Ольга Лушпа. - Позов до нашої службі вважаю безпідставним.

Очевидно, такої ж думки дотримуватимуться і інші органи, зазначені в солідарному позові. Хто що зробив або не зробив, знав чи не знав, повинен розібратися суд. З мами Богдана сім'я Мирослави Третяк має намір стягнути тільки витрати на похорон. Левову частку моральної шкоди зобов'язана компенсувати держава, вважають батьки загиблої дівчинки.

- Є порядок реагування на девіантну поведінку дітей, і він повинен виконуватися. За виконанням настає стадія контролю: наскільки ефективні заходи. Якщо результату немає, то методи необхідно коригувати, підключати психологів, дефектологів, можливо, медицину. Якщо держава не створила таку робочу систему, то має відповідати за ті жахливі наслідки, які настали в результаті бездіяльності, - пояснює позицію родини адвокат.

За логікою Європейського суду

Співголова Всеукраїнської громадської організації «Служба захисту дітей» Людмила Волинець поділяє цю думку.

- Логіка позову взята з рішень Європейського суду з прав людини. ЄСПЛ дотримується позиції, що всі державні структури, на які покладено ту чи іншу задачу і які її неякісно виконали, зобов'язані нести відповідальність за бездіяльність. Я вважаю, що перспектива у цього позову є, - каже експерт з прав дітей. - Якщо не в Україні, то в Європейському суді.

У той же час Людмила Волинець відзначає, що питання насправді дуже складне.

- Робота з важкими дітьми у нас зазвичай зводиться до того, що чиновник з дитиною поговорив, відправив до психолога, заніс прізвище в журнал. Тобто звів питання до форми. Для цього є багато об'єктивних причин - брак кадрів в службах, які займаються дітьми, маленькі зарплати, велика завантаженість. Але ніщо не може послужити виправданням трагедії, яка сталася. Чому повинна була загинути маленька дівчинка, щоб суспільство стрепенулося і подумало про обмеження для дитини, яка подавала сигнали про свою схильність до насильства. Та тому що державі нічого запропонувати цьому хлопчику, крім покарання, - каже Людмила Волинець.

Експерт зазначає, що це не перший цивільний позов до соціальних служб, але перший такий масштабний. Найчастіше проти соцпрацівників відкривають кримінальні справи за бездіяльність, коли настають тяжкі наслідки. Але це стосується ситуацій, коли соцслужби не реагують на небезпеку для життя і здоров'я неповнолітнього. Якщо ж небезпека виходить від дитини, зазвичай чекають віку, коли буде в силі кримінальна відповідальність.

- Я не раз чула, як представники «дитячої» поліції говорили: ось виповниться тобі 14 років, наступного ж дня в тюрму посаджу! А до цього у нас нічого немає. Тому що все впирається в форму. Облік - це форма, шкільний психолог - теж форма. І служба у справах дітей в тому вигляді, в якому є, несе мало змісту, - констатує Людмила Волинець. - Ось тільки-тільки ми домоглися вилучення з прийомної сім'ї хлопчика, який різав ножем сестер. У Херсоні є схожа сім'я, де мама каже, що боїться агресії 9-річного сина, і ніхто їй не може допомогти.

Перекладається на батьків

Процес у справі про вбивство Мирослави Третяк проходить в закритому режимі.

- На першому засіданні будівлю суду оточила поліція. Боялися, що люди вчинять розправу над Богданом. І мама його з дому поки поїхала. Вона теж боїться. І ми всі боїмося, - ділиться Тетяна, продавчиня в місцевому магазинчику. - Богдан адже повернеться сюди через три роки. А може бути, навіть через два...

Все, що загрожує Богдану, - це максимум три роки в Комишуваській школі соціальної реабілітації в Запорізькій області. Такий захід буде просити прокурор, таку дасть і суд. Простіше кажучи, Богдана помістять в закритий інтернат з дисципліною, яка наближена до колонії. Навіть карцер є, правда, давно не працює.

Колись в Україні було 12 таких шкіл для важких малоліток. За рішенням суду туди могли направляти дітей, які скоїли три і більше запротокольованих адміністративних правопорушень або потрапили в кримінал. Однак ЮНІСЕФ розкритикував умови утримання і виховання в спецшколах, ось їх і стали закривати. Нічого не намагаючись міняти, нічого не придумавши натомість. Залишили тільки одну - для виняткових випадків.

- Цей позов не має перспективи. До 14 років відповідальність за вчинки дітей перекладається на батьків. Так, у нас є закони, які говорять, що держслужби повинні приймати виховні заходи, але це поняття розпливчасте, конкретного інструментарію немає, - каже віцепрезидент Всеукраїнського фонду «Захист прав дітей» юрист Олексій Лазаренко. - Ніхто не може силою змусити дитину пройти психолого-корекційну програму. А що робити, якщо навіть пройшов, а вона не спрацювала? Якщо потрібно медичне втручання, а батьки не згодні або просто не хочуть цим займатися? Ніяка служба у справах дітей не має права тягнути дитину за руку до психіатра.

У них фінансують дітей, у нас - чиновників

Діти, схильні до насильства і жорстокості, аж ніяк не проблема однієї України. Закриті виховні центри існують у всіх країнах світу. Наприклад, в Нідерландах, де 17 з невеликим мільйонів населення, таких два - на півдні і півночі країни. В Україні, де нас більше 41 мільйона, один, розрахований на 160 учнів. А за фактом знаходиться не більше двох десятків. Тому що - так, потрібно дочекатися виняткового випадку.

Ми не знаємо, яким Богдан повернеться додому: зламаним, розлюченим або зміниться. Але навіть якщо в голові хлопчика відбуватимуться нехороші речі, він все одно вийде зі спецшколи. Тому що тільки три роки. А ось коли знову, не дай бог, щось зробить, тоді вже посадять в колонію. Тим часом в Польщі в подібних центрах реабілітації не встановлюють строків. Головний орієнтир - виправлення психології та поведінки. Можуть працювати з особистістю і до виповнення 21 років.

Хтось може обуритися зайвої гуманністю наших законів. Але в цивілізованому світі основний акцент теж робиться не на тому, щоб ізолювати важковиховуваної дитини. А на те, щоб не допустити, попередити, не дозволити йому зламати самому собі життя.

- І цим займається не державний апарат, а громадські організації, де є спеціально навчені фахівці, - каже Олексій Лазаренко. - Вони ведуть корекційні програми, а держава таку роботу фінансує. Тобто оплачує роботу з кожною конкретноб дитиною в залежності від її потреб.

Різні програми є і у нас. Курсів, планів, методичок і дисертацій написано багато. Але, як бачимо, це погано спрацьовує. Проблема, напевно, в тому, що у нас держава воліє направляти гроші не на дітей, а на оплату робочого часу чиновників. А вже як ті їм розпорядяться, питання другого порядку.