«Наполеон» Рідлі Скотта: епічне полотно для багатошарового маленького корсіканця
«Наполеон» Рідлі Скотта називають однією із головних прем’єр року. Адже прізвище режисера стало синонімом професійної майстерності, але поряд з цим все частіше лунають докори в його сторону – за надмірно довгі фільми та зайвий пафос. Чи вдалося режисерові приборкати власні амбіції задля покращення картини та як з ролями Наполеона Бонапарта та Жозефіни Богарне впорались Хоакін Фенікс і Ванесса Кірбі – у матеріалі KP.UA.
«Історія зіткана з брехні, в яку всі вірять» - цю цитату Наполеона Бонапарта можна віднести й до масштабного байопіка, в якому є величезний розмах, багато пафосу, але не те щоб було дотримано історичних фактів. Зрештою, як сказав сам сер Рідлі Скотт у відповідь на докори в недостовірності викладеного: «Вибач, приятелю, ти там був? Ні? Ну то й стули пельку».
Тож, якщо потребуєте історичних фактів, то зверніться до підручника історії. Але якщо вам хочеться за свої гроші отримати одночасно три фільми – потужний блокбастер старої школи з епічними битвами та розкішними костюмами, трагічну розповідь про нещасливе кохання та історію про злет і падіння одного з найвидатніших діячів людства – то «Наполеон» саме воно.
Правда, з’їсти такий багатошаровий торт досить важкувато. Тож фільм виглядає, як спроба вкусити трошки там, трошки там, понадкушувати ще трішечки отам і ще позлизувати крем в різних місцях, в результаті чого отримуємо не цільний продукт, а якісь не зовсім логічно впорядковані стрибки по найбільш значимим спробам Наполеона Бонапарта досягти успіху – чи то на любовному фронті, чи на війні, чи в ролі імператора. А також багато обірваних другорядних сюжетних ліній.
Така суперечлива натура Бонапарта
Фільм охоплює значний період життя Наполеона Бонапарта – від Французької революції, а точніше страти королеви Марії Антуанетти в жовтні 1793 року, та його першої видатної перемоги над британцями у Тулоні – і аж до заслання на острів Святої Єлени. Над усім цим – його стосунки з єдиною жінкою, кохання до якої перетворилось у справжню залежність.
Корсиканський капітан спочатку показаний як проста людина, свідок того, як проходила Революція. І як ця проста людина перетворилась на ненажерливого до влади імператора, що не шкодував людей заради своїх амбітних цілей.
І тут неймовірна заслуга Хоакіна Фенікса, який зумів передати різні іпостасі Наполеона: звичайного перехожого у натовпі, що байдуже спостерігає за стратою монархів, - згорблений та незграбний. Стратега і полководця на полях битви, який на своєму білому коні однаково рішуче веде армії чи то до блискучої перемоги чи до ганебної поразки. Неотесаного простолюдина в оточенні аристократів, який навіть не вміє толком виголошувати промови. Жалюгідного і безпомічного, з одного боку, у стосунках з Жозефіною, а з іншого – закоханого до нестями, одержимого пристрастю властолюбця, що намагається контролювати жінку, яку насправді не може контролювати. Хоакін Фенікс грає сильно, коротко і страшно – не такого божевільного, як Джокер, але теж безумця.
Рідлі Скотт далекий від того, щоб показати Наполеона видатним героєм. Режисер водночас і принижує його, натякаючи на сексуальну неспроможність, показує його боягузом(дуже дивно бачити Наполеона, який перелякано тікає від зграйки політиків, прикриваючись солдатами і верескливо репетує «мене щойно хотіли вбити!»), і дивується – як цей маленький демон зміг прийти до влади. Не прощає йому помилок і, як би зробили багато інших режисерів, не підносить його на п’єдестал.
Але робити посміховисько з Наполеона весь час не вийде – тому в битвах при Тулоні та Аустерліці хочеш не хочеш, а доводиться показувати його беззаперечний геній як полководця.
«Невихований дикун» - так говорила про Наполеона французська знать. Кадр з фільму
Не така Жозефіна
Ванесса Кірбі отримала роль Жозефіни Богарне завдяки тому, що у актриси Джоді Комер («Остання дуель» Рідлі Скота), яка вже була затверджена, трапилась накладка у графіку. Кірбі мала всього лиш місяць до зйомок, щоб зрозуміти свою героїню. Цього виявилось замало.
Метою Рідлі Скотта було з’ясувати, у чому ж секрет такої одержимості Наполеона, здавалось би, звичайною жінкою. Чому Жозефіна стала для нього ахіллесовою п’ятою, чому він щодня, а то й по декілька разів на день писав до неї листи? Чому пробачав їй коханців, чому після розлучення і нового шлюбу так і не зміг покинути її?
Таку задачу поставив режисер перед Ванессою Кірбі. Але з фільму видно, що Рідлі Скотт не зміг пояснити, якою мала бути Жозефіна, – оскільки сам не розумів причини цього кохання. Можливо, Жозефіна була з Наполеоном через гроші? А можливо, через славу та владу? Ні, як чоловік, Скот не зрозумів цієї загадки, тож актрисі довелось вибудовувати свій образ майже самостійно, хоч і видно, як їй заважають рамки сценарію.
Перед нами спочатку то сором’язлива, а потім і наполеглива спокусниця, то дружина, яка ні в що не ставить свого чоловіка, зраджуючи йому, ледь Наполеон від’їжджає з дому. То така ж залежна від біохімії кохання, як і Наполеон, – жоден з них, здається, більше не може бути сам по собі. «Без тебе – я ніщо», - це репліка і Жозефіни, і Наполеона.
Жозефіна Ванесси Кірбі з вертихвістки, яка бореться за виживання, нічим не гребуючи, перетворюється на трагічну фігуру. По ній боляче б’є через неможливість завагітніти розлучення з імператором, одруження того на більш молодій та знатній. Водночас вона до останнього подиху думає про Наполеона та бажає бути з ним. (Правда, це не заважає їй заводити нових коханців. Та й в заслання з ним не поїхала, бодай тимчасово! І це ніяк не обговорюється в фільмі.)
Стосунки між Жозефіною та Наполеоном показані дуже нерівні, і з фільму важко зрозуміти, як вони ставились та що відчували одне до одного, окрім болісної тяги та бажання, щоб кожному бути зверху. Тож любовна історія у «Наполеоні» не вражає, на відміну від гри самої Ванесси Кірбі.
Жозефіна у фільмі так і залишилась жінкою-загадкою: мотиви її вчинків не були розкриті. Кадр з фільму
З глядацького залу – на поле Аустерліцу
Бонапарт протягом життя брав участь приблизно у 80 битвах. Режисер, зі зрозумілих причин, детально показує лише три: перша перемога, яка продемонструвала талант воєначальника, - нічна осада Тулона. Коли під командуванням простого капітана невелика кількість французів захопила укріплений британською артилерією порт та розгромила флот англійців. Напад посеред ночі, паніка серед сплячих солдатів, палаючі судна – виглядає вражаюче і страшно.
Не менш страшна і битва під Аустерліцем: коли орди російського війська потрапляють в хитру пастку французів і під важкістю власного озброєння тонуть у крижаному озері. Камера вихоплює крупним планом то одне, то інше обличчя, то масові сцени рукопашної, то криваві потоки під водою, то пальці з обламаними нігтями, що судорожно чіпляються за кригу в безнадійній спробі врятуватись, вуха ріже іржання коня, під копитами якого проламується крига… Дивитись на таку масову загибель дуже важко, ти просто фізично відчуваєш себе на місці кожного учасника битви. Але ще жахливіше Ватерлоо.
Останнім часом ми звикли, що масштабні бої в кіно - це комп’ютерна графіка. Давно минули ті часи, коли доводилось залучати величезну кількість масовки, каскадерів та коней, а також реальні декорації. Але Рідлі Скотт - майстер старої школи.
Для зйомок лише самого Ватерлоо було залучено понад 800 акторів масовки, багато з них були кінними. Кадри з конями – одні з найбільш вражаючих і неприємних у цьому фільмі (правда, в титрах згадується, що в знімальній групі був ветеринар, також кажуть, що в реальності ні один кінь не постраждав). Остання відчайдушна спроба Наполеона повернути колишню велич перетворюється на кривавий непродуманий м’ясний штурм добре укріплених позицій британців. І головне – безрезультатний.
Рідлі Скотт говорить нам, що за всі свої війни Наполеон втратив понад три мільйони французьких солдат. Ця цифра вражає і змушує замислитись, чи потрібна була така жорстокість, щоб перекроїти світ під свої бажання? Змушує замислитись глядачів, але не Наполеона, в якого, за задумом автора, немає жодних моральних сумнівів. саморефлексії чи переживань за скоєне. Ця непохитна самовпевненість деспота цілком відповідає амбіційності самого Рідлі Скота: я - найкращий, і ніхто мене не може переконати в іншому.
Грандіозний проєкт «Наполеона» з бюджетом в 200 млн доларів, неймовірними декораціями, костюмами, батальними сценами міг би стати яскравою крапкою у творчості 85-річного Рідлі Скота, після якого можна спочивати на лаврах. Але він так не вважає – в його планах ще не менш амбіційні фільми, серед них і «Гладіатор-2», прем’єра якого вже через рік.
Все ж таки, як і казав сам Наполеон, - він був солдатом. І найяскравіше його геній проявлявся на полі бою. Кадр з фільму
До речі
Окреме задоволення у фільмі – спалення загидженої голубами, покинутої своїми ж на розтерзання французам Москви. На жаль, триває недовго. А на цю сцену хотілось дивитись і дивитись.
В головних ролях: Хоакін Фенікс («Гладіатор», «Джокер»), Ванесса Кірбі («Місія нездійснена: Смертельна розплата», «Форсаж: Гоббс і Шоу»), Рупер Еверетт («Закоханий Шекспір»).
Країна: США
Режисер: Рідлі Скот («Остання дуель», «Дім Гуччі», «Гладіатор», «Чужий»)
Тривалість: 02:38
