• Головна
• Шоу-біз

Фото: СТБ

«Все буде добре» - щодня каже нам Надія Матвєєва у спецпроекті «Надійні поради», який виходить на СТБ. Телеведуча розповідає, як уберегтися від хімічної зброї, що робити, якщо ви побачили снаряд чи інший підозрілий предмет на вулиці, як захистити житло від мародерів... Звісно, Надя сподівається, що глядачам не доведеться користуватися цими правилами, біда омине їх та їхні родини, але сьогодні кожен з нас має володіти знаннями, необхідними для збереження життя.

Ми поговорили з Надією Матвєєвою про її особисті відчуття того, що все буде добре, і що нам робити, щоб добре було у кожного з нас. До речі, Надя – перша із наших співбесідників за увесь цей час, яка запитала у нас: а як почуваємося ми?

Філіжанка кави зранку - це ніби якийсь символ, що життя триває

- Надю, як ви поверталися до робочого процесу? Для багатьох це як розпочати життя з чистого аркуша.

- Так і є. Я, як і кожна людина зараз, хочу бути корисною, приносити радість. З радістю нині скрутно. Але, сподіваюся, з «Надійними порадами» ми зможемо бути не тільки корисними для українців, але й допоможемо зберегти життя. 

Таке враження, що ми працюємо дійсно немовби разом із глядачами - наскільки ми сьогодні всі поєднані, об’єднані.

Сподіваюся, чимдалі «Надійні поради» будуть все більш спрямовані на мирне життя – як виходити з кризи, як радіти життю. Про це я мрію.

- Ви так впевнено кажете «все буде добре». Як не розгубити цю впевненість – що «все буде добре»? Мене, наприклад, у якийсь період ця фраза взагалі вводила у ступор, мовляв, хто це може знати. І йшла якась зворотна реакція.

- Певною мірою я такий етап пройшла саме у 2014-му, тоді мені теж було важко говорити «все буде добре», і я казала це крізь сльози. Але розуміла, що людям це потрібно. Ми хочемо слухати людей, які все ж таки заспокоюють, - правда ж? Ми хочемо, щоб хтось нам це сказав – чи то політики, чи то психологи, чи то в новинах. Навіть якщо факти проти. Так влаштована психіка людини.

Якби в мене не було такого досвіду - говорити ці слова у телевізійному дайджесті «Все буде добре», мені було б набагато складніше і в мене б теж були такі почуття, як і у вас. Таке відторгнення - це природно. Все не може бути добре, коли там когось вбили, там щось зірвалося… Але я розповідаю про те, як вижити під час хімічної атаки, і завершую словами «все буде добре». Бо що нам, українцям, наразі робити? У що нам вірити? Тільки в те, що все буде Україна, "все буде добре", все буде перемога!

- Що вас заспокоює у ці дні?

- Наприклад, філіжанка кави зранку, це ніби якийсь символ, що життя триває. Але найголовніше, безумовно, це слова і підтримка близьких людей, незнайомих людей. Спілкування, як у нас з вами зараз, дає дуже потужну силу. Звичайно, не за будь-яких обставин. Є страшні обставини, коли і це може не допомагати. Але цього треба прагнути і один одного підтримувати. Бо витримати все самотужки дуже важко.

- А Віталія Кіма слухаєте? Його звернення діють на українців як заспокійливе.

- Віталій Кім - уособлення нашого девізу «все буде добре», він неймовірний. Це приклад людини, яка попри обставини дає нам оптимізм. Люди щоранку чекають від нього відеозвернення. І це зворотний зв’язок. Коли ти відчуваєш, що люди тебе потребують, тобі легше триматися, ти розумієш, що таким чином ти підтримуєш інших людей.

Наприклад, моя подруга, психолог Ганна Кушнєрук, щоранку пише у Фейсбуці пости – це і роздуми, і аналіз того, що всім дійсно складно, це і тепло, і підтримка.

Кім – людина, яка дійсно знає, як захищати, відстоювати місто, область, країну. Аня – психолог з багаторічним досвідом. Тобто це люди, яким довіряють, вони експерти. Я дуже тішуся, що канал СТБ і разом з ним глядачі теж сприймають мене як експерта - людину, яка має досвід заспокоювати і підтримувати. Це неймовірно цінно.

- Думаю, до Кіма в день нашої перемоги буде стояти черга охочих потиснути йому руку.

- Так (сміється). Взагалі наші ЗСУ - це величезна гордість нашої країни! Будемо їх обіймати і дякувати усе життя. І для них підтримка теж дуже важлива.

«Нам треба вірити, що все буде Україна, "все буде добре", все буде перемога», - радить Надя. Фото: Instagram.com/nadezhda_matveeva_nadya/

Палиці для скандинавської ходьби стоять, жодного разу з ними ще не ходила

- Одна з ваших рубрик була про те, як під час війни вижити із мінімальним набором продуктів. Як ви обходилися на початку війни? Бо перший тиждень був складним – полиці були порожні. До того ж ви дотримувалися правильного харчування, а тут – тушонки, консерви.

- У мене фактично не було запасів. Я з тих людей, хто до останнього не вірив, що буде війна. Це була легковажність, чи спрацював захисний механізм моєї психіки – не знаю. Готувала з того, що було вдома і знайшлося в магазині. У мене, наприклад, досі є сухарі, які я приготувала. Спекла звичайний коржик без дріжджів, бо їх не було. Сьогодні навіть хрумкала їх, вони ще є.

І я дуже вдячна, що, незважаючи на такий скрутний час, держава намагається зберегти рівень життя українців. Звісно, не можна так сказати про всі області, про всю країну, не скрізь це можливо, але всі стараються.

- Ви обожнюєте скандинавську ходьбу, любите довгі прогулянки. Хтось до війни не уявляв себе без йоги. Читала у Ані Кошмал, що з початку війни вона лише нещодавно змогла помедитувати, щоб розслабитися, бо все тіло просто завмерло від страху. Як налаштувати себе жити сьогодні? Бо в людей ступор, ніби такі речі сьогодні не на часі.

- У перші дні війни я ще не усвідомлювала, наскільки все небезпечно, і виходила погуляти зі своїм собакою, як то кажуть – не здавалася. А потім, коли усвідомила, що це не жарти, якось відкинула це. Палиці для скандинавської ходьби стоять, жодного разу з ними ще не ходила. Мені теж чомусь здається, що це нібито недоречно. Думаю – ну як я буду йти з палицями! Просто йти – це нормально, може, я кудись йду. А з палицями? Але от ви мені ставите це запитання, і я розумію – треба починати. І я буду.

Вдома робила деякі фізичні вправи, не можу сказати, що це було систематично, але я відчувала, що тіло цього потребує. Особливо під час стресу. І це моя порада всім, хто вагається, хто, припустимо, не мав звички робити фізичні вправи до цього часу, – час починати. Постукувати себе по тілу, розминати суглоби, робити масаж голови, рук, розтирати ноги, повертаючи себе таким чином до життя. По собі відчувала: коли кілька днів нічого не робила - затікало все тіло, таке враження, що навіть поворухнутися не можеш.

– Війна перевернула наше звичне життя. Що у вашому житті змінилося? Що пішло з нього безповоротно, а що, може, нового з’явилося?

- Мені здається, безповоротно нічого не пішло. Воно, може, і пішло, але я цього усвідомити не можу. Спостерігаючи за собою, розумію, що дуже змінюється психіка. Можу дійсно чогось не помічати, щось забувати. Спочатку це мене дуже лякало. А потім зітхнула з полегшенням, коли прочитала пост одного досвідченого психолога, де він пояснює, що це нормальні ознаки потужного стресу – коли щось забуваєш, не розумієш, де ти зараз, що треба робити, плутаєш слова.

Що стосується нового - напевно, це готовність у будь-яку хвилину будь-що робити. Розумію, що може бути момент, коли треба все кинути і бігти, або негайно щось робити, або припиняти робити. З’явилася якась раптовість. Але, чесно кажучи, не хочу, щоб це була звичка на все життя.

- Я запитала, як у вас, бо я чомусь не можу дивитися кіно, хоча дуже люблю. Не знаю, як піти у кафе і з’їсти тістечко, хоча ніби це нормально і треба підтримувати маленький бізнес.

- Стосовно фільмів - так само. Думала передивлятися те, що колись любила, на чому відпочивала – але ні. Єдине, що змогла подивитися, і то ще на початку війни, - дуже красивий документальний фільм BBC «Планета Земля».

А от новини – будь ласка, хоч цілий день. І тут теж треба розуміти, що мозок людини налаштований вишукувати небезпеку немовби для того, щоб щось робити для власної захищеності. Але насправді ми не багато чого можемо зробити. Я просто сприймаю погані новини, починаю хвилюватися, доходжу до сліз, переживаю, але зробити нічого не можу.

Тому має бути психологічна гігієна. Кожна людина повинна дозувати для себе інформацію, розуміти, що йде на користь, а що ні. Треба знаходити те, що заспокоює, дає якусь раціоналізацію, щоб можна було спокійно сприймати світ. Це дуже копітка робота. І ми всі наразі працюємо над цим. 

- Як Сьомочка? Адже тваринам не поясниш, що відбувається.

- Вона, як і всі тварини, і маленькі діти, орієнтується на нас: як ми поводимося - так і вона. Вона не з лякливих. І якщо ми поруч, вона буде спати, гуляти. Сьомочка і наразі довела, що вона чудова компаньйонка.

Телеведуча взяла Сьомочку з притулку, і нині, за її словами, вона її найкраща компаньйонка. Фото: Instagram.com/nadezhda_matveeva_nadya/

Варто думати не лише про себе, але й про державу

- Нині у соцмережах багато постів про те, як одні повчають інших – що робити, як жити, як страждати... На вашу думку, які правила поведінки наразі мають бути у суспільстві? Як нам жити по-доброму у воєнний час?

- Зараз ми кожної хвилини приймаємо рішення, які впливають на все подальше життя. І що нам потрібно для себе? Якщо будь-кого запитати, скажуть – хочеться підтримки. І такою підтримкою треба ставати для інших людей.

Мені сподобався хештег, здається, він звучить так:  «припиніть срач». Давайте всі свої суперечки відкладемо до мирного часу.

У мене жодного разу не виникало бажання негативно щось прокоментувати чи когось уколоти. Людина, яка ділиться тим, що вона зараз відчуває, вона ж подумала перед тим, як написати, значить, у неї є потреба поділитися.

Ми чомусь картину з соціальних мереж автоматично накладаємо на картину світогляду усього суспільства. Мені здається, треба розуміти, що оці негативні, засуджуючі коментарі пише певний прошарок людей, які, напевно, і в мирному житті знаходили, до чого причепитися. А нині негатив ще й посилився. У одних посилилися добрі почуття, а в інших - негатив.

Тому варто думати не лише про себе, але й про державу, не лише про свої почуття, але й про те, як це вплине на імідж країни.    

До війни скандинавська ходьба була для Наді ідеалом прогулянки. Фото: Instagram.com/nadezhda_matveeva_nadya/

- Що вас сьогодні змушує посміхатися? І чи вдається посміхатися? Когось, наприклад, посмішки дратують.

- Я розумію, що когось дійсно може травмувати моя усмішка. Але коли я з рідними, друзями, з якими ми розуміємо один одного, ми можемо посміятися. Елементарно – з тих же мемів, навіть на політичну тему. Я усміхаюся, коли бачу відео з нашими красивими сильними воїнами. Пишаюся ними. Їм теж потрібна наша підтримка, наші позитивні емоції і усмішки. Вони ж для цього захищають країну – щоб ми усміхалися, жили та раділи. Треба опиратися на позитив і оптимізм. А оптимістично налаштована людина усміхається, це природно. Проте, як я вже сказала, згодна, що чиясь усмішка може бісити, травмувати людину, якій наразі не до того. Такі часи.

- А що хочеться зробити в день нашої перемоги? Про що мрієте?

- Хочу просто полежати на пісочку, позасмагати (усміхається). Для мене це символ безпеки – що небо безпечне. Хочу сходити до косметолога. Волосся я фарбую сама, нігті обрізаю – все нормально. А от зі своїм косметологом хочеться зустрітися – зробити масаж обличчя, поговорити на якісь мирні теми. Сподіваюся, це буде незабаром.