Історія Леоніда Куравльова: Жив такий хлопець
Останні дні свого життя актор провів у хоспісі, куди його перевели із лікарні №40 у Комунарці. До лікарні актор потрапив 5 січня із підозрами на ковід. Там у нього виявили вірусну пневмонію та ще купу серйозних хвороб, що зустрічаються у людей його віку. До лікарні він перебував у приватному московському пансіонаті для людей похилого віку, куди ще влітку його привіз син. На те були об'єктивні причини: перебуваючи вдома, Леонід В'ячеславович не вставав з ліжка, відмовлявся від їжі і зовсім знесилився. Йому була потрібна серйозна психологічна допомога. Співробітники пансіонату висловили припущення, що актор довів себе до такого стану спогадами про померлу дружину. Начебто він прагнув швидше з нею зустрітися в іншому світі...
«Дався вам цей Афоня»
«Я зіграв Афоню та ще 250 ролей, серед яких є шедеври. А вам дався тільки цей Афоня! - навіть з помітним дратуванням говорив Куравльов, коли запитували про найвідомішого його кіногероя. Він себе вважав за серйозного шукшинського актора. «Василь Макарович запрошував мене у всі свої фільми. А ви всі - Афоня та Афоня...» - відчитував нашого брата-журналіста Куравльов.
Це правда. Своєю найкращою та улюбленою роботою Куравльов називав роль Паші Колокольникова у картині «Живе такий хлопець».
Вони почали співпрацювати з Шукшиним на дипломному фільмі «З Леб'яжого повідомляють», коли обидва закінчували ВДІК у 1960-му році. Куравльов - акторську майстерню, Шукшин - режисерську. Після захисту диплома Василь Макарович поїхав на Алтай і там написав сценарій, де головний герой - водій вантажівки Паша Колокольников. Шукшин писав цю роль спеціально на Куравльова. І той, зігравши простоватого, доброго хлопця з відкритою душею, одразу став справжньою зіркою радянського екрану.
Проте своїм кінематографічним батьком Леонід В'ячеславович називав не Шукшина, а Михайла Швейцера, який взяв його у свій фільм про революційне минуле «Мічман Панін» на роль кочегара Петра Камушкіна. Це були перші зйомки Куравльова у повнометражному художньому фільмі. Потім Куравльов знявся ще у шести картинах Швейцера.
...і рефлексуючий сантехнік Афанасій Борщов (З Євгеном Леоновим, «Афоня»). Фото: Кадр з фільму
Починав у Тарковського
Але ще раніше, ще до «Мічмана Паніна» та до шукшинського «З Леб'яжого повідомляють», відбувся його дебют у кіно. Вперше його запросив на знімальний майданчик однокурсник Шукшина, тоді ще невідомий, а згодом не менш великий і знаменитий режисер Андрій Тарковський. Він знімав із Куравльовим свою курсову роботу «Сьогодні звільнення не буде...». Куравльов зіграв там солдата-сапера, який разом із товаришами знешкоджував міни, залишені фашистами.
Ось так: Тарковський, Шукшин, Швейцер, а потім Данелія, Гайдай, Ліознова, Мітта, Говорухін, Панфілов, Куліджанов, Шахназаров… Леонід В'ячеславович працював із великими радянськими режисерами.
Але Шукшин у його біографії стоїть окремо. Леонід Куравльов - справжній шукшинський актор, хоча зіграв лише у трьох його фільмах («З Леб’яжого повідомляють», «Живе такий хлопець» та «Ваш син і брат»). І міг би зніматися й надалі: Василь Макарович запрошував його у всі (!) свої фільми. У «Дивних людях» - на роль Чудика (зіграв Сергій Никоненко), у «Калині червоній» - на роль офіціанта (зіграв Лев Дуров). У «Пічках-лавочках» Куравльов міг мати головну роль, яку зіграв сам Шукшин, бо Куравльов відмовився: він хотів зруйнувати амплуа простого, доброго хлопця.
...наречений Володимир Завітушкін (з Валентиною Теличкіною, «Не може бути!»)... Фото: Кадр з фільму
Не помічав слави
Однак ніякі прийоми і відмови від ролей, що тиражуються, не допомогли зруйнувати амплуа народного героя. Найчарівнішим і найупізнаванішим з них був сантехнік і алкоголік (ну а як інакше?) Афоня.
Коли режисер Георгій Данелія задумав знімати ліричну комедію за сценарієм Олександра Бородянського, він одразу знав, кого запросить на головну роль. Тільки Куравльова - хоч і проводив проби з іншими артистами, прикидаючи, як зміниться картина, якщо персонаж буде іншим. Йому сподобалася проба Володимира Висоцького: п'яний сантехнік мав грати на гітарі. Він пробував Миколу Караченцова. Але пішов за своїм первісним задумом. Куравльов був його козирною картою.
На момент зйомок Куравльов був уже давно всесоюзною зіркою. Як розповідав Олександр Бородянський, який багато поїздив з Куравльовим країною, представляючи картину, всюди їх зустрічали натовпи прихильниць, які «були готові на все, аби заволодіти серцем Льоні Куравльова». Але, незважаючи на свою мегапопулярність, Леонід В'ячеславович своєю славою ніколи не користувався. Він ніби її не помічав, був до неї байдужий.
Що ж до уваги прихильниць, як сказав Бородянський: «Багатьох акторів популярність робить бабниками, а Льоня ніколи про це і не думав». Він був вірним своїй дружині Ніні, яку любив і з якою прожив 52 роки.
Це було шкільне кохання. Вони познайомилися на ковзанці, коли Куравльову було шістнадцять років, Ніна - на три роки молодша. Він закохався одразу, ловив її погляди, посмішку. Вона спочатку не оцінила простоватого старшокласника. Але потім він добився її уваги. Довго зустрічалися, ходили у кіно, на ковзанку. Одружилися лише 1960 року, коли Куравльов закінчив ВДІК. Йому було вже 24 роки. Друзі Леоніда В'ячеславовича кажуть, що дружина була для нього всім: другом, мамою, опорою, підтримкою... Її думка була найважливішою. А працювала вчителькою англійської мови у школі.
Поки була жива Ніна Василівна, вони разом ходили на різні заходи. Її смерть у 2012 році стала для нього справжньою трагедією. Він замкнувся, навіть перестав приходити на зустрічі «гайдаєвської сім'ї» - артистів, які знімалися у фільмах Леоніда Гайдая. Син Куравльова Василь підтвердив: «Після смерті мами батько змінився, це позначилося на його способі життя».
Ось лише деякі ролі, за які актора полюбили глядачі: Хома Брут (з Наталією Варлей, «Вій»)... Фото: Кадр з фільму
Мучив себе самоїдством
«Життя без Ніни порожнє, безглузде», - говорив Куравльов. І це за наявності сина, дочки та трьох онуків?.. З'явилися депресивні думки, які, мабуть, були й раніше. При його природній органіці та таланті, Леонід В'ячеславович, уявіть собі, любив зосередитись на своїх недоліках, невдачах, якихось помилках у житті та в роботі. Розповідав, як із другого курсу ВДІКу його виключали за профнепридатність. Потім відновили… Говорив про себе так: «Я знімаюся непристойно багато, водночас у мене мізерно мало удач... Набридло виступати в ролі простака... Про мене завжди думали, що я з провінції (артист народився в Москві. - Ред.). Я начебто такий собі Іван-дурник. Це від ролей Паші Колокольникова, Шури Балаганова…». Песимістичний погляд на життя прослизав у рідкісних інтерв'ю, які вдавалося з нього витягнути. Він був закритий. Смерть дружини, мабуть, лише посилила його внутрішнє невдоволення та переживання, про які знали лише близькі. Чим займався останніми роками?
Писав оповідання. Багато читав. Це було улюбленим заняттям, навіть називав себе книжником. Кілька років тому я вів на телебаченні передачу «Світ книг з Леонідом Куравльовим».
І часто їздив на могилу дружини. На її надгробку наперед вибив своє ім'я з відкритою датою. Ніхто ж не знає, коли буде той останній титр...
НАЙКРАЩІ ФІЛЬМИ
- «Живе такий хлопець» (1964)
- «Вій» (1967)
- «Золоте теля» (1968)
- «Іван Васильович змінює професію» (1973)
- «Сімнадцять миттєвостей весни» (1973)
- «Афоня» (1975)
- «Не може бути!» (1975)
