Сенсей із Бучі Тетяна Грек: Після окупації міста діти стали зовсім іншими
Щоранку та щовечора в оновлену спортшколу в Бучі біжать півтори сотні хлопчаків та дівчаток – поспішають на заняття з карате, дзюдо, боксу та кікбоксингу.
Дівчатка з рукоділля йдуть у єдиноборства
Тетяна з чоловіком Юрієм займаються східними єдиноборствами вже понад 20 років. Фото: Особистий архів Тетяни Грек
Дівчаток, як зазначає місцева сенсей ("вчитель" японською. – Авт.) Тетяна Грек, з кожним місяцем стає дедалі більше.
- Мені здається, скоро їх буде навіть більше, ніж хлопчиків, - усміхається в розмові з Коротко про Тетяна Грек. – Дівчата зараз справді все частіше обирають бойові секції. Вони хочуть відчувати у собі силу, вміти постояти за себе, бути впевненішими. Більш «чоловічим» спортом залишається, мабуть, лише бокс – через удари в обличчя. Все ж таки дівчаткам хочеться бути красивими.
Тетяні Грек – 40 років, володарка 4-го дана з карате – чорного пояса з чотирма золотими смужками, що означає чотири роки занять після отримання третього дана. А всього Тетяна займається єдиноборствами понад 20 років.
У спортшколі в Бучі дітей разом із Тетяною тренує її чоловік, теж сенсей та володар 4-го дана Юрій.
Після окупації Бучі школу буквально відновлювали з руїн, як і багато інших будівель.
– Під час окупації були прильоти і по даху, і по самій будівлі, – згадує Тетяна. – Це стара радянська споруда, проте до повномасштабного вторгнення діти тут тренувалися. Але після окупації вона стала зовсім непридатною для занять.
Школу допоміг відновити уряд Тайваню – побачили, що влада Бучі шукає спонсорів. Раніше ця держава вже простягала руку допомоги передмістю Києва, наприклад, сплатила за облаштування десятків укриттів.
Спортцентр із бомбосховищем
Тетяна Грек згадує, як вона зі сльозами на очах та півторарічною дитиною на руках залишала рідну Бучу і своїх учнів. Ще кілька днів тому сім'я планувала, як відзначатимуть день народження старшого сина – саме 24 лютого 2022 року йому виповнилося десять років. Але замість святкових хлопавок та феєрверків довелося спостерігати зовсім інше видовище.
За кілька днів до цього тільки закінчилися міжрегіональні великі збори з візитами з федерацій, йшла підготовка до наступних змагань... Тепер же битися довелося вже за своє життя і своїх близьких, а не за медалі і пояси.
Дві з половиною сотні хлопчиків та дівчаток подумки проводжали свою другу маму під гуркіт гармат – на вулицю вже ніхто не виходив.
- Коли ми всі прокинулися о п'ятій ранку від вибухів, пам'ятаю, мені ще писали батьки, чи будуть сьогодні ввечері заняття, - тепер ці спогади викликають у Тетяни Грек сумну посмішку. - Звичайно, тоді й до школи йти не варто було, про що я й сказала.
Тетяна із чоловіком, старшим сином та малюком виїхали до родичів під Чернівці – 10 березня, як тільки оголосили "зелений коридор". На той час вони вже нарахували не один приліт на свій дім: от потрапило на дев'ятий поверх, восьмий, сьомий... Вони – на четвертому. Без вікон, опалення, води, газу та світла, з маленькою дитиною... Чекати не було чого.
Через рік туга за домом, учнями, заняттями – на Буковині робота так і не знайшлася - змусила повернутися додому. У відбудованій школі вже йшли заняття: пощастило, що вдалося знайти гроші на реконструкцію. Тренування вели старші учні Тетяни та Юрія – згідно з їх дистанційними вказівками.
- Вести онлайн заняття я не ризикнула - боялася зірватися на сльози, коли побачу своїх учнів, - згадує Тетяна. – Хоча батьки просили. Тому цю роль взяли наші старші вихованці. А після повернення з дітьми почали працювати й ми.
Приїзд тренерів став сюрпризом для їх вихованців – про свою появу на атестації (присвоєння поясів. – Авт.) вони не попереджали.
- Плакали всі – і ми, і діти, і батьки, – згадує Тетяна. – Діти змінилися: стали набагато серйознішими, дорослішими, цінують те, що в них є, а не сприймають як належне. На заняття тепер біжать не тому, що треба чи батьки змушують, а самі хочуть. Та й ми змінили підхід: якщо раніше могли прикрикнути, то зараз пом'якшали. Відчуваємо, що найголовніше – що всі живі та здорові, а все інше – пояси та перемоги - додасться. Аби був мир.
Офіційно відбудовану школу із оновленим інвентарем відкрили у травні цього року – вже з бомбосховищем для сотні людей.
У спортшколі займаються близько 150 маленьких мешканців Бучі. Фото: Особистий архів Тетяни Грек
Син бити людей відмовляється
На татамі та боксерський ринг повернулося майже вдвічі менше учнів – багато хто залишається за кордоном. Але головне, що всі живі. До речі, старший син подружжя-тренерів, незважаючи на зусилля батьків з 2,5 років долучити його до єдиноборств, наполегливо відмовлятися битися. Каже: "Не розумію, навіщо робити один одному боляче". Втім, кожен має свій шлях – батьки не змушують. Хоча, звісно, як і молодший, росте у спортзалі. Тетяна жартує: «Добре, хоч народилися не на татамі».
– Ми ведемо ще й дорослу групу, і тут у нас є загиблий на війні, – зітхає Тетяна Грек. – Павло Причепа загинув у січні 2023 року. Ще кілька хлопців служать.
Павлу Причепі було 32 роки, служив під Соледаром командиром протитанкового взводу. Його третя дитина, донька Софія, народилася вже після смерті батька.
У середині жовтня у Бучі пройде чемпіонат України, який щорічно об'єднує близько тисячі спортсменів. Команда Тетяни Грек та її чоловіка Юрія теж готується виступати. Серед їхніх випускників – неодноразові учасники міжнародних змагань та чемпіонатів Європи. Щоправда, під час війни силами із колегами з інших країн не міряються – змагаються із співвітчизниками. Питання впирається у фінансування.
