Анастасія Кулініч зовсім нещодавно здобула золото на Всесвітніх іграх із таїландського боксу. І ця перемога стала для України першою в історії у цьому виді спорту в жіночому дивізіоні. У фіналі Кулініч перемогла канадку Реган Говінг – 30:27. І стала чемпіонкою Всесвітніх ігор у ваговій категорії до 48 кілограмів.
«КП в Україні» поспілкувалась з Анастасією Кулініч, і вона розповіла нам про весь важкий шлях до омріяної медалі найвищого ґатунку.
26-річна Анастасія Кулініч родом із міста Малин на Житомирщині, це в 100 км від Києва. Дівчину виховувала її мама Анжела Данильченко. Настя закінчила місцеву школу-ліцей №1 із золотою медаллю. Перший рік навчалась у ліцеї в класі з математичним ухилом, потім перейшла на історико-правовий. Паралельно ще з 2-го класу до 7-го ходила в музичну школу, де грала на бандурі, і закінчила її також. На єдиноборства пішла аж в 8-му класі. Відтоді і займається на базі СК «Тріумф».
Закінчила університет фізичного виховання і спорту України, бакалавр, спеціальність «тренер-викладач тайського боксу» і «вчитель фізичної культури». Магістратуру також вже закінчила за спеціальністю «спорт» з відзнакою, з червоним дипломом.
- В шкільні роки я захоплювалась різними видами спорту. Зокрема виступала на змаганнях з легкої атлетики. Також займалась баскетболом, і наша шкільна команда завжди була першою у місті, - пригадує Анастасія Кулініч. - Коли я ходила до музичної школи, я познайомилась зі Світланою Поліщук. І ми здружились і разом ходили до капели бандуристів «Веснянка», виступали разом та їздили в оздоровчі табори.
Знайомство зі Світланою і відіграло важливу роль: подруга ходила на єдиноборства, і це зацікавило Настю.
- Одного літнього кемпу ми були у Скадовську, я вже закінчила музичну школу і вирішила, що хочу займатись ще чимось - а саме єдиноборствами. Мене зацікавило, як Свєта розповідала про тренування, про атмосферу там. І в цьому таборі, де ми були, ми навіть зранку тренувались: бігали, качали прес, тренували гнучкість. Пам’ятаю, як вранці побігли одного разу по воді і піску, щоб було складніше. Нам сказали, що імунітет так буде кращим. Але після цієї пробіжки ми обидві захворіли. Все ж таки імунітет відразу відреагував, - сміється переможниця Всесвітніх ігор.
Після приїзду з табору дівчина пішла до секції східних єдиноборств. Тренер Олег Михайленко до Насті спочатку віднісся доволі скептично, думав, що вона, як і багато інших дітей, походить тижні два - і на тому все. Але дівчина залишилась і сумлінно відвідувала заняття. І так вже понад 10 років.
- Тоді я мала бажання накачати красивий прес. Думала, що зроблю це, тільки якщо піду на єдиноборства, – посміхається Кулініч. - Прес я накачала швидко. А от щоб досягнути чемпіонства, треба було набагато більше працювати. Так, як з пресом, не вийшло. Але саме таким був мій перший малесенький-малесенький крок до єдиноборств.
Всесвітні ігри стали поки що найсерйознішим турніром у спортивній кар’єрі Анастасії. Та і не дивно Всесвітні ігри – це Олімпійські ігри серед неолімпійських видів спорту. Фактично, вищої сходинки вже немає. І це впливало психологічно на спортсменку, бо їхати на такий турнір – вже величезна відповідальність. А їхати під час війни тим більше.
- Звичайно, війна вплинула, це 100%. Готувалась до Всесвітніх ігор я чотири місяці. Я психологічно хоч і сильна, але війна - це зовсім інше. Наприклад, ми збирались тренуватись, була сирена – ми пропустили тренування. А іншого разу вирішили, що зможемо продовжити тренуватись, але був обстріл заводу по сусідству. І все почало колихатися – стіни і т. д. Це неможливо – тренуватись і чекати, що щось страшне станеться. Я, звісно, вагалась, але тренер Олег Михайленко жорстко і по-тренерськи вирішив, що я маю поїхати за кордон і там психологічно і фізично підготуватись, - розповідає наша співрозмовниця. - Тому ми буквально за вечір з Олегом Ігоровичем все вирішили. Він дуже сильна людина. Це також важко – відпустити свого підопічного, щоб його готував інший тренер. Але в такій ситуації він всі емоції відклав у сторону і вирішив, що так буде краще. І відправив мене до Чехії.
Так і почалась довга подорож Анастасії.
- Були складнощі. На кордоні Україна – Польща потяг стояв годин десять. Була величезна черга. Добре, що нас гарно нагодували польські волонтери. І потім ще паспортний контроль – загалом на дорогу пішло півтори доби, - каже чемпіонка. - Але потім в Польщі пропустила свою зупинку і не вийшла там, де треба. На щастя, знайшлись люди, теж українці, вони допомогли - дізнались, що якщо доїду до кінцевої станції, там ще встигну на свій потяг. Виходжу на кінцевій і бачу, що стоїть потрібний мені потяг до чеського Ліберця. Це просто якась удача. Або мені так допомогли молитви мого тренера, моєї мами – все склалось навіть краще, що не вийшла, де планувала спершу.
В Чехії спортсменка провела два с половиною місяці. Там вона тренувалась під керівництвом Петра Наконечного. Але серцем залишалась з Батьківщиною.
- Одного разу під час розмови мама говорить: «Донечко, я за тобою дуже скучила». І я розумію, що зараз буду плакати від цих слів, бо також скучила. Але мені ж треба тримати себе в руках. І щоб не заплакати, дуже різко відповіла: «Мамо, щоб я більше таких слів не чула! Я ні за ким не сумую, і ти не сумуй», - каже Анастасія Кулініч. – Моя мама, Анжела Олександрівна, завжди розуміє мене на інтуїтивному рівні. І більше такого в розмовах вже не було.
Настя мріяла лише накачати красивий прес. Але закохалась в цей вид спорту. Фото Архів Анастасії Кулініч.
Після Чехії Настя разом з нашою збірною відправилась до Таїланду, там провела 6-тижневу підготовку перед Всесвітніми іграми. А потім вирушила в США.
- Моє моральне налаштування на Ігри почалось, коли я виїхала із України до Чехії. Бокс - контактний вид спорту. І психологічне налаштування – завжди один із найскладніших етапів. Але якщо ти впевнений у своїх силах, то все дається легше. Підготовка була дійсно дуже доброю, я правильно дихала, фізично була сильна, і, звісно, це допомагало налаштуватись, - розповідає чемпіонка. - Я згадувала, скільки пройдено - а пройшла я багато, і вже не було кроку назад. Багато тренерів, що були поруч зі мною, вклали в мене свою працю. Моя сім’я також мене підтримувала. Допомогали організатори – люди, які зробили все, щоб ми виїхали, і наші воїни, що боронять Україну, щоб я мала можливість захищати її вже на міжнародних змаганнях на рівні спорту. І свого роду це мій вклад в нашу перемогу, бо я не воїн, я дівчина, але роблю що можу. Стрес і психологічне навантаження були величезними, але, згадуючи все вище перелічене, це допомагало. І ми впорались.
- Фінальний поєдинок видався найскладнішим, бо не було часу для відновлення. До того ж в мене зріст 1,7 метри, змагання у категорії до 48 кілограмів, а моя вага балансувала на цій позначці. Хто дотримується певної дієти і знижує вагу, той зрозуміє, у чому складність, - пояснює чемпіонка Всесвітніх ігор.
Суперниці - кращі з кращих, люди з великим досвідом: чемпіони світу, призери, чемпіони по професійним боям. Останні значно сильніше готові, з фізичної точки зору.
- Була зосередженість, відповідальність, холодний розум. Звісно, переживання є у будь-якому бою. Уже зі свого досвіду знаю, погано, коли їх немає. Краще трішки нервуватися, - зізнається Анастасія Кулініч.
I ось та мить, коли суддя підняв руку переможниці.
- Чесно, були змішані емоції: виснаження, радість, навіть так трішки по-жіночому психувати почала, була зла на цю ситуацію в країні, що довелось виїхати раніше на підготовку. Все це перемішалося з думками про війну, що я сім’ю не бачила давно. І радість, що зробила для України, для наших воїнів ЗСУ, які боронять нашу державу. На п’єдесталі я плакала – це був такий потужний вихлоп емоцій, - каже спортсменка.
Зараз у Анастасії відпочинок, проте спортсменка запевняє, що він не затягнеться, бо доволі скоро розпочнеться спортивна ломка і захочеться нових досягнень.
- Я сподіваюсь, що в моєму житті ще будуть Всесвітні ігри, - посміхається дівчина.
Що ще розповісти про Анастасію? Вона консультант з харчування і допомагає людям змінювати їхній спосіб життя на більш правильний. В вільний час встигає читати біографічні книжки про спортсменів, акторів і інших успішних людей. Бажає покращити свої знання у сфері дієтології, вивчити більше іноземних мов, а також поновити свої заняття на бандурі і співу українських пісень. Каже, що це може допомогти їй черпати сили на нові звершення.
Обожнює кататись на велосипеді. Шумні клуби відверто не любить. Іноді дозволяє собі ласувати десертами. Закохана.
Така вона – перша в історії України чемпіонка Всесвітніх ігор із таїландського боксу!