27 травня
Завантажити ще

Олена Костевич: Планую виступити на семи Олімпіадах, а може більше

Олена Костевич: Планую виступити на семи Олімпіадах, а може більше

Більше за Олену Костевич медалей на Олімпійських іграх вигравала лише Яна Клочкова. У «Золотої рибки» їх п'ять, а у Костевич після бронзи, завойованої у Токіо-2020 у міксті з Олегом Омельчуком в стрільбі з пневматичного пістолета з 10-метрової дистанції, стало чотири. Раніше Костевич здобула золото на дебютних для себе Іграх 2004 року в Афінах, а з Лондона у 2012-му привезла ще дві бронзи.

Таким чином, у рейтингу медалістів в історії збірної України Костевич наздогнала байдарочницю Інну Осипенко-Радомську (1-2-1) та шаблістку Ольгу Харлан (1-1-2). Але на досягнутому 36-річна Костевич, за спиною якої вже п'ять (!) Олімпіад, зупинятися не збирається. Вона у погоні за абсолютним рекордом.

«На Олімпіаді в Афінах обіграла найкращого стрільця XX століття. Вона довго на мене ображалася»

– На Іграх у Токіо ви зруйнували «прокляття прапороносців». Коли вам запропонували цю честь, ви не думали відмовитися?

- Сумнівалася, але більше через відповідальність місії. Я приїхала в Японію в хорошій формі, охоче боротися за найвищі місця. Пройтись із прапором на церемонії Відкриття Ігор фізично нелегко. Це додаткове емоційне навантаження. Проте мене підтримала команда, і цього разу був принцип ґендерної рівності, тож несла прапор я не одна, а разом із фехтувальником Богданом Нікішиним. Здобула море позитиву.

- Що приємніше та складніше: добувати медаль в індивідуальних змаганнях чи у міксті?

- П'ятдесят на п'ятдесят. Командні змагання вперше було представлено у програмі Олімпіади. До змагань ми з Олегом Омельчуком підходили у статусі чемпіонів Європи та призера чемпіонату світу. Медаль була нашою метою і стала заповітною, особливо для Олега, у якого олімпійських нагород раніше не було.

- Ви плануєте виступити щонайменше ще на двох Олімпіадах. Це все тому, що ви вистрілюєте через Олімпіаду?

- Щоб напевно закінчити на добрій ноті (сміється). Насправді виходжу з віку та відчуттів. Проте ми можемо планувати, а життя розпорядиться інакше. Поки що такі плани, але це не 100%. Можливо, піду раніше, а може пізніше, хто знає.

- Немає мрії повторити унікальний рекорд грузинки Ніно Салуквадзе, для якої Олімпіада в Токіо стала дев'ятою?

– Це рекорд у нашому виді спорту. Дев'ять Олімпіад за спиною також у радянського та латвійського стрільця, олімпійського чемпіона 1988 року Афанасія Кузьміна. Салуквадзе належить і інше історичне досягнення - у Ріо-2016 вона виступила разом із сином, Цотне Мачаваріані. В олімпійській історії ще не було випадків, коли в одному турнірі брали участь мати та син.

Бонус нашого виду спорту – ним можна займатися практично все життя. І як показує практика, змагатися навіть із дітьми та онуками (сміється). До Салуквадзе на Олімпіади приїжджали спортсмени із доньками. Але це навряд чи загрожує мені, я пізно народила Софію. Їй лише чотири.

- Знайомі із Салуквадзе?

- Достатньо близько. Щільно спілкуємось упродовж років п'ятнадцяти. Гостювала навіть у неї в Тбілісі. Ніно мені імпонує як людина, вона чудова спортсменка. Тренери завжди ставили її за приклад. Вона великий авторитет у стрілецькому спорті.

– Вас об'єднує те, що золоті медалі ви брали на перших своїх Олімпіадах: ви в Афінах-2004 у 19 років, а Салуквадзе у 19 – у Сеулі-1988. Чим це поясните? Може, меншою відповідальністю, коли тебе ще ніхто не сприймає?

- У Салуквадзе в Сеулі було одразу дві медалі – золото та срібло. Коли ти їдеш на першу Олімпіаду, на тебе ніхто не знає, від тебе нічого не чекають, ніхто не може вплинути на твій результат. Є азарт, голод, юнацький максималізм і момент спонтанності, чи що.

До Афін, звичайно, я не їхала за медаллю. Насамперед мені було цікаво подивитися на саму організацію Олімпіади, побувати в Олімпійському селищі. Мама завжди мене вчила нічого не дивуватися і зберігати самовладання. Тож на старт я виходила відносно спокійною. Звичайно, хвилювалася, але руки не тремтіли, серце не билося.

У фіналі склався великий розрив між першим та восьмим місцем. І у фінал я кваліфікувалася з останнього, восьмого місця. Якоїсь миті зрозуміла, що потрібно просто стріляти. І треба ж такому статися, щоб у фіналі відбулися три «перестрілки». За стільки років такого виступу більше не повторювалося.

У вирішальній «перестрілці» мені вдалося перемогти югославську спортсменку Ясне Шекаріч, яку визнали найкращим стрільцем XX століття. В Афінах я завадила їй стати дворазовою олімпійською чемпіонкою. Перше золото вона взяла, знову повертаємося до Сеула, в 1988 (посміхається).

Довгий час вона на мене ображалася, не віталася. Але зараз бачу повагу з її боку. У неї так і лишилася одна золота медаль. Шекаріч виступила на семи Іграх та здобула п'ять медалей. Після Лондона-2012 пішла (цікаво, що на Олімпіаді-1992 у Барселоні Шекаріч поступилася першим місцем Марині Логвиненко за додатковим показником відповідно до існуючого на той час регламенту (більша кількість очок, набраних у фіналі.). Набрали однакову кількість очок за результатами турніру, і була влаштована «перестрілка» за золото, в якій 19-річна Олена виявилася точнішою за удвічі її старшу 38-річну югославку (10.2 проти 9.4) - Авт.).

Замислюватися під час стрілянини шкідливо

- У вас більший осад залишився від Ігор у Пекіні-2008 чи Ріо-2016?

- Від Пекіна, мабуть. Перша велика поразка, перше розчарування. Перед Ріо-де-Жанейро я мала затяжну депресію. Я взагалі не хотіла приходити на тренування. Працювала з психологом, вона мені дуже допомогла. Багато в чому її заслуга у тому, що я продовжила кар'єру після Ріо.

- Чи завжди у стрільбі такі нестабільні результати?

- Все залежить від емоційного фону, форми твоєї, звичайно. Плюс обставини ніхто не скасовував: акліматизація, атмосфера змагань, мікроклімат у команді. Дуже багато складових впливає на підсумковий результат.

- В ході стрілянини ви свої результати знаєте, і, якщо добре йдете, руки не починають тремтіти?

- Коли багато разів поспіль влучаєш в десятку, то починаєш замислюватися. Замислюватись шкідливо. На змаганнях потрібно виступати на автопілоті, але іноді вмикається голова. Вона починає думати, чогось хотіти, а треба бути тут і зараз. На жаль, іноді не виходить і починаєш входити в майбутнє, думати, що можеш щось виграти. Це заважає.

- Як пояснити те, що сталося із Сергієм Кулішем, який вистрілив у чужу мішень, коли медаль уже була в кишені? Вас колись ґудзик у ключовий момент підводив?

– У моїй практиці такого не було. Звичайно, я стежила за Сергієм Кулішем. Ми з ним спілкувалися буквально перед фіналом. Те, що сталося - фатальна випадковість. До Куліша таке траплялося лише з олімпійським чемпіоном американцем Метью Еммонсом.

У 2004 році в Афінах, вже вигравши золото у стрільбі лежачи, Еммонс впевнено лідирував у фіналі стрільби з трьох положень. Перед останнім пострілом він випереджав найближчого суперника на 3 очки, що є дуже істотною перевагою. Для перемоги Еммонсу вистачило б пострілу на 8,0 очок, тоді як найгірший його 9 фінальних пострілів до цього був 9,3. Останнім пострілом Еммонс натомість вразив сусідню мішень австрійця Крістіана Планера і в результаті отримав за цей постріл 0 очок, посівши останнє місце у фіналі.

Найприкріше, що Куліш був готовий фізично та психологічно. Але в стрільбі з гвинтівки з 50 метрів дуже близько розміщені мішені, і якісь пів градуси повороту корпусу можуть зробити постріл в чужу мішень. Серьога сконцентрований на внутрішньому стані, і просто не помітив, як зробив технічну помилку.

Після Олімпіади його довго переслідував цей промах. Я йому пояснювала, що треба і через таке пройти, і що він більше такої помилки не повторить. Це вже вчорашній день, треба про це забути та рухатися далі.

Куліш – успішний спортсмен. Має срібну медаль Ріо-2016. Упевнена, він зробить правильні висновки і завоює ще не одну медаль для України на Олімпіадах.

«Задоволення отримую від різноманітності»

- Коли їдеш уже на п'яту Олімпіаду – емоції притуплюються?

- У моєму випадку – ні. Я так само, як і всі, добувала ліцензію. Останній рік був важким. Змагання через пандемію не проводили, потім я пропустила 2-3 місяці тренувань. Потроху нарощувала обсяги, чергуючи тренування з відпочинком. Для мене такий досвід був новим на Іграх. Тому рада не лише бронзовій медалі, а й четвертому місцю у змаганнях на 10 м.

- До чого тяжієте більше: до стрілянини з пневматичного пістолета на дистанції 10 м або з пістолета з 25 метрів?

- Мені легше дається спокійна, розмірена стрілянина, але люблю все, навіть бойову стрілянину. Задоволення отримуєш від різноманітності.

- Ваші дві дисципліни сильно різняться, як у плаванні – батерфляй та брас?

- Технічно – так. Різний підхід до старту, інший настрій, інша техніка, зброя. Є щось спільне в техніці між «колом» та пневматикою, але якщо говорити про «силует» - це зовсім інша стрілянина. Тому спортсменкам, яким добре вдається «коло», не так добре вдається силуетна стрілянина (у мішень, яка з'являється) і навпаки.

- Де ви тренуєтеся?

- Оскільки моя сім'я зараз живе в Австрії, я частіше тренуюсь там. Іноді виїжджаю на збори із збірною. Зараз я перебуваю в Чернігові. Провела тут кілька тренувань.

- Наскільки сильно на стрілянину впливає сама зброя? І ви стріляєте з вітчизняної рушниці чи імпортної?

– У нас немає вітчизняного виробника рушниці. Понад двадцять років стріляю з пневматичної зброї австрійської марки Steyr. Малокаліберні пістолети маю італійського виробника Pardini.

З'являються нові моделі пістолетів. Довгий час у мене був механічний спуск, а останні років п'ять віддаю перевагу електронному. До нього теж треба звикнути. Постійно перебуваю у пошуку, розвитку. Нічого нема постійного. Нема такого, щоб одна зброя служила двадцять років.

– Стандартний комплект амуніції для спортсмена рівня Костевич?

- Мені потрібно 15 тисяч патронів та 20 тисяч куль на рік. Плюс мішені. Зараз у мене в арсеналі є кілька електронних мішеней на 10 та 25 м. Тому я не залежна від тиру. Якщо тренуюсь в Австрії, то ставлю свої мішені, бо для 25 м, наприклад, там лише паперові мішені. Мені потрібно, щоб все було точнісінько, як на змаганнях.

Сам пістолет коштує від 2500 євро, це від виробника без розмитнення. Мішені, у які я стріляю, коштують від 5000 євро, це залежить від комплектації. Технічні види спорту – це завжди недешево.

- Збоку виглядає так, що весь стрілецький спорт (не лише в Україні) – це суто дотаційний захід. Якщо дитина захоче пов'язати своє життя із професійним стрілецьким спортом, які у неї фінансові перспективи?

– У нашій країні це можливо. У нас є Міністерство спорту та НОК, який забезпечує всю підготовку. Зрозуміло, що це стосується не молодих спортсменів, а збірників. Усі закупівлі йдуть через міністерство. Молоді спортсмени забезпечені екіпіруванням. Поки що спортсмен не потрапив до збірної, звичайно, додаткові витрати лягають на плечі батьків. Але сама стрілянина в Україні залишається безкоштовною для дітей. Однак якщо дитину хочуть стимулювати до високих результатів, то доводиться щось докуповувати.

- Які призові у спортсменів-стрільців? Чи є спонсорські контракти/показові виступи?

- Показових поки що немає, а от із окремими фірмами, звичайно, співпрацюємо. Наразі у стрільбі обрано нового президента Міжнародної федерації ISSF. Він досить багата людина. Преміальні за перше місце на останніх змаганнях становили 15 тисяч доларів.

- Чи можливе, щоб стрілецький спорт був основним джерелом заробітку спортсмена, якщо він не топ і не стабільний учасник європейських та світових форумів?

- Якщо є якісь результати, то можна жити. Не шикувати, але певний достаток буде. У спорті провідні спортсмени заробляють добре, але решта спортсменів не отримує цих бонусів, їхній достаток відносно скромний.

«Мрію про другу дитину, але після Олімпіади-2024 у Парижі»

– У нас багато олімпійських чемпіонів. З ким близько дружите?

- Я чудово спілкуюся з новоспеченим олімпійським чемпіоном Жаном Беленюком. З фехтувальницею Яною Шемякіною також добре спілкуємося. З усіма спортсменами чудово ладнаю, ми не часто бачимося. У всіх турботи, сім'ї, змагання та виступи.

- Жан Беленюк розповів, що якось у дитинстві за вечір зробив 5 тисяч присідань. Тренер покарав за нецензурну лайку. Як чи чим вас карав тренер?

- Ми іноді можемо постріляти на збирання гільз після тренування. Або на миття посуду. Але це більше на спільних зборах. Останні п'ять років я тренуюсь окремо.

– У вас чоловік – австрієць. Як так сталося?

– Ігор – австрієць українського походження. Ми познайомилися у 2006 році. Він дружив із нашими хлопцями зі збірної. Довгий час жили паралельним життям, особливо не стикаючись. Лише у 2014 році подивилися один на одного під іншим кутом. Ми разом провели Новий рік і з того часу не розлучаємося.

- Чим він займається?

– Він працює в IT-сфері. Стрілянина його хобі. Ігор є членом стрілецького клубу в Лінці, де і я тренуюсь. Він володіє багатьма видами зброї, іноді бере участь у аматорських змаганнях.

- Присутність чоловіка на змаганнях – допомагає чи навпаки?

- Мені дуже важлива його підтримка. Він був на чемпіонаті світу-2018 у Південній Кореї, де я виграла золото в пістолеті на 25 м і був зі мною на Олімпіаді в Токіо.

– У вас росте 4-річна Софія. Чи не плануєте збільшити склад вашої родини?

- Я мрію про другу дитину, але трохи згодом. Після Олімпіади у Парижі-2024.

- Яке ваше життєве кредо?

- Never give up (ніколи не здавайся). Будь собою та йди до своєї мети.