• Головна
• Політика

Десятиліттями агрогосподарство "Червоний землероб" у Кіровоградській області занепадало. З нього вичавлювали останні соки всі, кому не ліньки, не інвестуючи жодної копійки. Але у 2025 році на підприємство нарешті прийшов професійний антикризовий менеджмент. За півтора року керівництва Юрій Немикін підняв його з руїн, запустив виробничий цикл, почав сплачувати податки й погашати борги. "Червоний землероб" увійшов до трійки найкращих державних агропідприємств країни за врожайністю у 2026 році. І тут правоохоронна машина раптом прокинулася. На людину, яка відновлює економіку країни в умовах війни, неврожаїв і блокади портів, розпочалося справжнє полювання — наче на ворога. Це історія про те, як Юрій Немикін і колектив "Червоного землероба" опинилися сам на сам із хижою клановою структурою, яка вирішила "випотрошити" відроджене господарство.

Чому успіх — загроза для системи?

Державне підприємство "Червоний землероб" довгі роки було наочним прикладом того, на що перетворюється безгосподарний державний актив. Десятиліттями його ресурси ділили між собою всі, хто опинявся поруч: місцеві кіровоградські "еліти", відверті бандити та люди в погонах, тісно пов’язані з правоохоронними структурами. Господарство грабували, заганяючи в багатомільйонні борги. Воно переходило з рук у руки, збитки зростали, земля дичавіла.

Усі ці роки правоохоронні органи, які сьогодні чинять на підприємство безпрецедентний тиск, жодних проблем тут не бачили. Не помічали вони ані розтраченого майна, ані занедбаних полів, ані мільйонних боргів перед бюджетом. Аж поки у 2025 році не стався "розрив шаблону": конкурс на посаду керівника виграла людина, яка завдяки професіоналізму та репутації почала реально розвивати державний актив, а не грабувати й доводити його до банкрутства.

Але раптом з’ясувалося, що система влади в Кіровоградській області звикла функціонувати інакше. І система, яка, на жаль, не орієнтована на результат, одразу розпізнала в ньому "чужинця".

Юрій Немикін, який мав за плечима значний управлінський досвід і репутацію антикризового менеджера, сприйняв своє призначення на державне підприємство як професійний виклик. До речі, він 30 років відпрацював у правоохоронних органах, а після звільнення - у приватних компаніях. Тепер мав розв’язати непросте завдання — застосувати антикризовий досвід у державному секторі.

Спадщина, що дісталася Немикіну, мала такий вигляд. На складах — жодного мішка насіння. Поля настільки заросли бур’янами, що про врожайність годі було й говорити: спочатку потрібно було розчистити землю для посіву. Із техніки — два зламані трактори. Підприємство було хронічним боржником, і кожна копійка, що надходила на рахунки, одразу списувалася податковою службою в рахунок старих боргів.

Податкова заборгованість, залишена попередніми керівниками, становила близько 10 млн грн. Ще приблизно 40 млн грн припадало на зобов’язання перед іншими кредиторами, зокрема пов’язані з процедурами банкрутства. Загалом — майже 80 млн грн боргів, які накопичувалися роками і які ніхто не збирався повертати.

Ба більше, за підприємством тягнувся шлейф із приблизно трьох десятків кримінальних справ, що залишилися від минулого. Через них жоден елеватор не погоджувався акредитувати підприємство. Господарство було токсичним: із ним ніхто не хотів мати справу. Здавалося б, ситуація безвихідна…

Як вивести державний сектор зі збитків

Юрій Миколайович Немикін очолив "Червоний землероб" за результатами конкурсу. Для колективу підприємства призначення досвідченого управлінця в агробізнесі стало, без перебільшення, шансом на порятунок.

Але що робити, коли немає грошей, ресурсів, техніки, а головне — немає довіри до підприємства з боку фінансових і бізнесових структур? Усі сахаються від нього, як від вогню. Немикін почав обходити банки, трейдерів, елеватори, постачальників. І скрізь чув одне й те саме — відмову. І все ж знайшлася компанія, яка погодилася допомогти, де Немикіна знали за попередньою роботою і де йому довіряли. Пропозицію Немикіна щодо співпраці сприйняли як цілком реалістичну — з огляду на антикризові технології, наявні у його управлінському арсеналі.

Так народилася модель, яку колектив господарства вважає позитивним прикладом державно-приватного партнерства. На жаль, таких прикладів в Україні небагато: коли без парадних презентацій і гучних слів приватний бізнес бере на себе фінансові та виробничі ризики, а державне підприємство отримує шанс вижити.

Власне, цей кейс варто було б узяти за основу й масштабувати на всю Україну. Адже очевидно, що країна як ніколи потребує податкових надходжень, відродження виробництв, створення робочих місць і соціальної стабільності. Але "господарі" Кіровоградської області, які перетворили правоохоронні органи на бейсбольну биту в руках рекетира, очевидно, вважають інакше.

Як розірвати замкнене коло боргів?

У сільському господарстві діє просте правило: щоб восени зібрати врожай, навесні потрібно вкласти гроші в посівну. Це означає, що задовго до отримання першої виручки необхідно закупити насіння, добрива, засоби захисту рослин, відремонтувати техніку, оплатити пальне та працю людей.

І лише потім, за кілька місяців, якщо пощастить із погодою, ці витрати перетворюються на зерно.

Але грошей на все це "Червоному землеробу" взяти було нізвідки — розпоряджатися надходженнями заважали борги. Можна було, звісно, вкотре поставити виробничий цикл на паузу, пропустити посівну й втратити ще один рік, не отримавши жодної гривні. Як розірвати це замкнене коло?

Приватні партнерські структури взяли на себе фінансування виробничого циклу. Було надано кошти на вирощування майбутнього врожаю, закуплено матеріали та виконано роботи на полях — від внесення добрив до обробки посівів.

Оскільки вільних грошей у державного підприємства не було, передбачалося, що "Червоний землероб" розрахується з партнерами майбутнім урожаєм. Подібні домовленості широко поширені в аграрній галузі, нічого незвичайного чи кримінального в них немає. Але саме їх, на шкоду державі, всупереч економічній логіці, закону та всім юридичним процедурам, намагаються перетворити на доказ злочину, якого не було й немає.

Якщо немає складу злочину, якщо його вигадано, то, по суті, ми маємо справу з фальсифікацією, яка явно здійснюється в чиїхось інтересах "нагорі". Адже навряд чи рядові правоохоронці наважилися б настільки відверто й цинічно порушувати закон із власної ініціативи.

Від розрухи — до третього місця в країні

Команда Немикіна зайшла в господарство в другій половині квітня 2025 року — коли всі нормальні агротехнічні строки вже були пропущені. Натомість у травні та червні довелося буквально продиратися крізь бур’яни на занедбаних полях, які роками не оброблялися. Хоч і із запізненням та в надзвичайно тяжких умовах, посівну все ж провели повністю.

Але далі постала нова проблема: 2025 рік став одним із найпосушливіших за останні десятиліття. Урожаї в регіоні впали в усіх агропідприємств. У "Червоного землероба", який фізично не встиг належно підготуватися до сезону, результат виявився ще скромнішим. І все ж господарство вистояло.

Уперше за багато років воно почало не накопичувати борги, а погашати їх. Протягом 2025–2026 років до бюджету було повернуто близько 5 млн грн податкової заборгованості. Керівництво поставило за мету до кінця поточного року погасити практично весь податковий борг у 38 млн грн, який до цього лише зростав.

А у 2026 році сталося те, що в трудовому колективі "Червоного землероба" називають "дивом Немикіна", — повністю зруйноване господарство-боржник вийшло на третє місце в Україні за врожайністю серед державних аграрних підприємств.

Господарство, у якого півтора року тому не було ні насіння, ні тракторів, ні надії, опинилося серед найкращих у країні. Здавалося б, ось вона — історія успіху, яку держава мала б ставити за приклад. Але ця історія отримала зовсім інший розвиток.

Як "привіти" переросли у свавілля

Щойно підприємство почало підніматися, до нього потягнулися "гості". Починаючи з осені 2025 року одна за одною розпочалися перевірки: комісії, претензії щодо дотримання екологічного законодавства, земельні перевірки.

Господарство, яке ще вчора нікого не цікавило, раптом стало об’єктом пильної уваги.

Усі ми добре розуміємо, як це зазвичай відбувається в українських реаліях. Спочатку дзвінки, передавання "привітів", приховані натяки, а потім і відкриті погрози: ви тут, на Кіровоградщині, "чужі", ми вас усіх пересаджаємо… Усе як у відомій американській приказці: "Техас мають грабувати техасці". У цьому випадку — "кіровоградці".

Поступово тиск на трудовий колектив та його керівника посилювався. Вишенькою на торті став рапорт оперативного співробітника Управління стратегічних розслідувань Національної поліції в Кіровоградській області Олександра Шевчука. І працівники підприємства, і зовнішні експерти, ознайомившись із його версією "злочину", говорять в один голос: рапорт написала людина, яка зовсім не розуміється на специфіці аграрної економіки. Усі звинувачення буквально висмоктані з пальця, а точніше — просто вигадані.

У певний момент відсутність складу злочину стала очевидною навіть самому Шевчуку, і він узявся "коригувати" початкову версію. Вочевидь, було отримано вказівку відкрити справу будь-яким способом, хоч би чого це коштувало. Спочатку колективу підприємства безпідставно заявили: "Ви вкрали пшеницю". Але доказів цього не знайшли. Потім: "Ви вкрали соняшник". І знову нічого не знайшли.

Хто саме дав Шевчуку команду ініціювати незаконний тиск, ми розповімо свого часу. Але він виконав поставлене перед ним "господарями" завдання — на підставі вигаданих звинувачень, викладених у рапорті, було розпочато слідство. За логікою, слідчий мав провести незалежний процесуальний аналіз рапорту й звернути увагу на безпідставність та абсурдність звинувачень. Але цього чомусь не сталося. Далі чомусь не звернув на це уваги й прокурор…

Така схема незаконного тиску на бізнес не нова: версію оперативника, яка не має нічого спільного з реальністю, беруть за основу, а далі правоохоронна система, ігноруючи відсутність складу злочину, відкриває вогонь на ураження. Роботу трудового колективу, який тільки-но почав повертатися до нормальної діяльності, було паралізовано.

В офісах "Червоного землероба" та компаній-партнерів почалися нескінченні обшуки й вилучення — мало не до канцелярських скріпок. І знову нічого протизаконного не знайшли, жодного документа, який свідчив би про порушення. Після цього почалося тотальне прослуховування — і знову нічого.

Раз по раз посадові особи "Червоного землероба" докладно й терпляче пояснювали кожну операцію, надавали всі документи, що підтверджували її законність. Але все це ігнорувалося, не долучалося до справи й, відповідно, не бралося до уваги. Завданням слідства явно було знайти докази вини там, де таких доказів ніколи не існувало. Та й існувати не могло.

З огляду на токсичну історію "Червоного землероба" партнери від самого початку вирішили застрахуватися від подібного свавілля: усі процедури проходили попередній юридичний аудит, тому були абсолютно законними та прозорими. Бізнес принципово вели "вбілу". Як виявилося, недаремно. На жаль, правова українська держава закінчується на кордоні Кіровоградської області, де неухильне дотримання закону не захищає від правового свавілля. Навпаки, воно діє на тих, хто вважає себе "господарями регіону", як червона ганчірка на бика.

Як аванс перетворився на "розкрадання"

18 жовтня 2025 року слідче управління ГУНП у Кіровоградській області зареєструвало кримінальне провадження № 12025120000000665 за ч. 4 ст. 191 Кримінального кодексу України — привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Підставою став той самий рапорт оперативника Шевчука. Згідно з ним, зерно державного підприємства нібито продавалося за суттєво заниженими цінами, чим державі було завдано збитків.

Не треба бути семи п’ядей у лобі, щоб побачити в цьому звинуваченні свідому фальсифікацію. У "Червоному землеробі" вже сотню разів пояснювали слідству, звідки взялася ця вигадана "занижена ціна". Йдеться про форвардні контракти — стандартний інструмент фінансування майбутнього врожаю, яким користуються аграрії в усьому світі.

Господарству потрібні гроші на посівну, а врожаю ще немає. Покупець заздалегідь перераховує аванс під зобов’язання поставити зерно після збирання врожаю. Цей аванс — лише частина підсумкової вартості, решта доплачується після поставки.

Приклад, який наводять на підприємстві, зрозумілий навіть людині, далекій від сільського господарства. Тонна зерна коштує 9 тис. грн. Навесні покупець перераховує авансом 3 тис. грн, щоб господарство мало гроші на насіння й пальне. Після збирання врожаю він доплачує ще 6 тис. грн. Повторімо ще раз: 3 тисячі — це не "занижена ціна" купівлі зерна, а лише перший авансовий платіж! Реальна повна ціна, за якою фактично розрахувалися з державним підприємством, — 9 тисяч!

Ба більше, із документів, наданих "Червоним землеробом", випливає, що після збирання врожаю покупці повністю розрахувалися з державним підприємством. У податковому обліку чорним по білому відображено: зерно, реалізоване підприємством у 2025 році, оплачено до останньої гривні, заборгованості покупців за нього немає.

Усе це підтверджується первинними документами, доступними слідству, але воно чомусь уперто їх ігнорує. Оцінювати угоду за першим авансовим платежем, не беручи до уваги решту умов договору, — це юридичний нонсенс! Лише вкрай некомпетентна людина або людина, керована злим умислом, може взяти авансовий платіж із Єдиного реєстру податкових накладних і оголосити його "ціною продажу"!

Коли звичайна господарська операція перетворюється на "продаж державного майна за заниженою ціною", це цілком можна розцінювати як спробу сфальсифікувати кримінальну справу. А це саме по собі може становити кримінальне правопорушення. У колективі "Червоного землероба" переконані: це питання має стати предметом перевірки компетентних органів.

Як знайти те, чого ніхто не приховував

Коли спроба видати авансовий платіж за остаточну ціну зерна почала буксувати, у справі без жодних на те підстав з’явилися нові епізоди — із соняшником та врожайністю. Згодом ці епізоди виділили, але матеріали щодо них, як і раніше, залишаються в першому кримінальному провадженні, що, на думку захисту, є прямим процесуальним порушенням.

Логіка звинувачення така: якщо врожай виявився нижчим за очікуваний, отже, частину продукції приховали. Але розбіжність між очікуваним і фактичним урожаєм сама по собі нічого не доводить — особливо в аномально посушливий рік на полях, які багато років заростали бур’янами. Очікуваний урожай тому й називається очікуваним, а не фактичним, що природа не завжди виконує людські побажання.

Фахівці підприємства вказали слідчим на те, що доказово, а не голослівно говорити про приховування можна лише після аналізу посівних площ, даних збиральної техніки, вагових комплексів, складського обліку, перевезень…

Слідство допитало працівників, отримало повний доступ до величезного масиву документів та інформації про операції з контрагентами. І знову не знайшло нічого, що підтверджувало б версію про прихований урожай! Між припущенням про те, скільки господарство "мало" зібрати, і доказом того, скільки воно зібрало насправді, — прірва. Цю прірву оперативні фантазії заповнити не можуть.

Оскільки перша справа розвалювалася на очах, нашвидкуруч організували другу. 6 липня 2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесли відомості за провадженням № 12026120000000254. Та сама стаття — ч. 4 ст. 191 КК України. Але тепер вигадали іншу причину. Йшлося про ймовірну розтрату врожаю 2026 року — того самого рекордного врожаю, який вивів підприємство до трійки найкращих у країні.

Ініціатором став той самий "готовий на все" оперативник, який склав перший рапорт, — Олександр Шевчук. Інші, вочевидь, відмовилися брати участь у цьому "цирку".

Окрім абсолютного правового свавілля, у цій справі є ще один аспект. Нещодавно Президент Володимир Зеленський анонсував розширення програми підтримки українського бізнесу, який працює в умовах війни та має критичне значення для оборони й економіки України. Але на Кіровоградщині правоохоронці зрозуміли цей заклик дуже своєрідно.

Виходить, що краще працює господарство, то більше підозрій виникає у правоохоронців. Не знайшли розкрадання у врожаї 2025 року — шукаємо у врожаї 2026-го. Не знайдемо у 2026-му — продовжимо тероризувати у 2027-му… Які нові факти з’явилися? Чим друга справа відрізняється від першої? Відповідей на ці запитання колектив підприємства так і не отримав.

Не секрет, що до кінця року очікується податкова діра у 70 млрд гривень. І сказати "дякую" за неї уряд та український народ мають ось таким "шевчукам" та їхньому "даху", який залучає слідчих і прокурорів до кланових угруповань та протиправних схем.

Шістдесят чотири санкції!

Масштаб протиправної "уваги" до одного-єдиного, не найбільшого, але відроджуваного аграрного підприємства вражає! У межах кримінальних проваджень було отримано 64 судові дозволи на проведення слідчих дій: тимчасовий доступ до документів, численні обшуки, виїмки, негласні слідчі дії, зокрема отримання інформації з телекомунікаційних мереж і втручання у приватне спілкування.

За самим Немикіним встановлено негласне спостереження. "Я рекордсмен! — гірко жартує Юрій Миколайович. — Стільки санкцій не було ні в Міндіча, ні в Кравченка". На жаль, у цьому жарті надто багато правди: директор державного агрогосподарства, який підняв його з руїн, удостоївся такого рівня негласного стеження, якого не знали фігуранти найгучніших корупційних розслідувань країни.

При цьому суди, які надають дозволи на цей аномальний конвеєр із прослуховувань, стеження та обшуків, ніщо не бентежить. Слідом за слідством і прокуратурою вони не звертають уваги на відсутність складу злочину в діях керівництва підприємства.

Навіщо місяцями прослуховувати людину, якщо всі операції господарства — договори, платежі, податкові накладні, складські реєстри, транспортні документи — лежать на столі й відкриті для перевірки? Відповідь одна: систему не цікавить правовий статус дій, вона виконує замовлення "згори" — чинити на підприємство "Червоний землероб" максимально можливий тиск.

Мета слідства — завдати максимальної шкоди?

30 липня та 19 серпня 2026 року тиск перейшов у нову фазу. У приміщеннях "Червоного землероба" та його контрагентів відбулися обшуки — у службових кабінетах керівників і на складах, де зберігалася продукція. Зерно вилучили: і те, що перебувало на зберіганні в державного підприємства, і те, що вже належало приватним компаніям, які придбали його за договорами.

Слідчий визнав зерно речовим доказом та ініціював накладення на нього арешту. Для господарства це стало ударом у саме серце. Для підприємства, яке тільки-но стало на ноги, зерно — це все одночасно: і заробітна плата трудовому колективу, і розрахунки з кредиторами, і гроші на наступний сезон. Забрати його — означає перекрити кисень.

Частина вилученого зерна була призначена для розрахунків із тими, хто фінансував урожай: постачав добрива, виконував польові роботи, перераховував аванси. Арештувавши зерно, правоохоронці фактично заблокували можливість розрахуватися з партнерами, які разом із Юрієм Немикіним повірили у відродження підприємства.

Зі складу "Красного землероб" вилучили 700 тонн зерна, яке призначалося для годівлі тварин і проведення посівної кампанії, фактично позбавивши підприємство перспектив. Що це як не навмисне шкідництво? Це добре зрозумів суд першої інстанції, який не задовольнив клопотання слідчого про арешт зерна. Однак прокурор з наполегливістю, гідною кращого застосування, звернувся знову до суду, мабуть, бажаючи все ж таки добити підприємство, "звільнивши" його від персоналу, а державу від активу, з якого можна було заробити в результаті приватизації. Своєю чергою, став на бік підприємства й апеляційний суд. На відміну від "Червоного землероба" у прокуратурі немає фахівців, здатних годувати 90 свиней на своєму подвір’ї за власний кошт та ще й без зерна. Тому апеляція теж залишилася без задоволення.

Гірше довелося приватним партнерам держпідприємства, які у нього придбали зерно. Під натиском прокурора, рішення суду першої інстанції було скасовано. Під арештом опинилися майже 5 тис. тонн зерна, що позбавило підприємців можливості виконувати передбачені угодами зобов’язання перед "Червоним землеробом". Держпідприємство не змогло отримати належні йому гроші за збіжжя, яким не можна розпорядитися. На якій підставі його вилучили? Хто за це відповідатиме? Коли й до кого перейшло право власності на це зерно? Якщо метою було завдати максимальної шкоди, то логічно, що ці питання правоохоронців, судячи з усього, не цікавили.

Слідство продовжило практику фальсифікації порушень. Зробити це нескладно, якщо ігнорувати реалії аграрного бізнесу: зерно постійно переміщується - поле, тимчасовий майданчик, елеватор, покупець, склад іншого підприємства. При цьому цілком природно, що фактичне переміщення продукції, бухгалтерське проведення, оформлення поставки та перехід права власності не завжди збігаються в часі. Але ж кожен етап документально оформлений! Тому зрозуміти всю картину можна за бажання дуже легко після вивчення повного ланцюга документів.

Однак слідство вчинило інакше: версію будували на підставі окремих облікових записів, механічно вирваних із контексту. У результаті таких нехитрих маніпуляцій народився ще один епізод — приблизно 2 тисячі тонн зерна, які нібито вивезли без належного оформлення. При цьому ніхто не пояснив, про які саме партії зерна йдеться. Звідки й куди вони переміщувалися? Кому належали? Які документи їх супроводжували?

Ось так просто — вивезли 2 тисячі невідомо яких тонн, незрозуміло як і куди. І це цілком серйозно подається як доказ!

Хто заплатить за протиправний "банкет"?

Діяльність кіровоградських правоохоронців складно кваліфікувати інакше, ніж умисне шкідництво. Арештовано рахунки та зерно. Поля не обробляються. Посівна не проводиться. Податки не сплачуються. Господарство, яке півтора року піднімали з руїн, зупинилося. Хто за це платитиме? Хто оплатить послуги партнерів? Хто оплатить збереження врожаю? Адже збитки зростають із кожним днем.

Арештоване зерно потрібно десь зберігати: оплачувати складські потужності, обслуговування, охорону, контролювати стан продукції.

Наступне питання: хто тепер виплатить заробітну плату людям? Сьогодні в колективі "Червоного землероба" близько 60 осіб. Для них усе, що відбувається, — не рядки у кримінальній справі, а зарплата, робота й можливість годувати свої сім’ї. Якщо зупинка затягнеться, звільнення стануть неминучими.

Що буде з агрогосподарством далі? Без своєчасної сівби наступний рік принесе ще більші збитки — на поля повернуться бур’яни, з якими команда Немикіна боролася півтора року. Розруха, від якої державне підприємство з такими труднощами відійшло, повернеться завдяки тим, хто, за логікою, мав би захищати інтереси держави. Сьогодні вони роблять те, чого не змогли зробити ні ворожі ракети, ні блокада портів, — добивають аграрний сектор і компанії, на яких тримається галузь. А що внаслідок нищівного тиску правоохоронців отримає держава?

Актив у вигляді державного підприємства, яке підлягає приватизації знову швидко знецінюється, борги зростають, розвиток неможливий... Хто схоче таке зруйноване господарство придбати? Може, Шевчук разом зі слідчим та прокурорами візьмуть участь у такому конкурсі? Навряд чи.

Хто стоїть за системою кіровоградського свавілля?

Давайте відверто відповімо на запитання: що потрібно, аби такий шалений механізм свавілля щодо "Червоного землероба" запрацював на повну потужність? Щоб кримінальна справа роками рухалася в одному напрямку, одного оперативника замало. Потрібен слідчий, який не ставить зайвих запитань. Потрібен процесуальний керівник, який не помічає очевидного. Потрібна прокуратура, яка погоджує. Потрібні суди, які штампують дозволи.

Прізвища людей, здатних впливати на весь цей ланцюг у Кіровоградській області, добре відомі. Ці прізвища раз за разом спливають, коли спілкуєшся з місцевими фермерами й підприємцями та деякими депутатами обласної ради. Вимальовується приголомшлива картина – Кіровоградщину майже окупував клан, на чолі з обласним посадовцем, який майже тридцять років будував кар’єру у правоохоронних органах. Цього часу, щоб побудувати розгалужену систему корупційних зв’язків було вдосталь та вбудувати в неї членів своєї родини. У підсумку Кіровоградська область отримала "сімейний підряд" правоохоронців, які звикли використовувати свій вплив щоб обкладати "даниною" державні активи й приватний бізнес. Безумовно їхня діяльність заслуговує на окреме журналістське розслідування, яке ще попереду.

Але найгірше те, що поводячи себе як розбійники з великої дороги, цей клан прикривається звязками "на самому верху". Вони говорять про це на кожному розі й так зухвало, що довели ситуацію до межі майже нового "міндічгейта" - тільки із кіровоградським присмаком! Чи знає керівництво країни про всі їхні беззаконні витівки на місцях? Навряд чи. Чи зрадіють у Києві з того, що на Кіровоградщині їх у темну використовують та підставляють? Навряд чи. Чи допоможуть очільнику кіровоградського правоохоронного клану зв’язки "на самому верху", якими він прикриває своє свавілля? Судячи з останніх настроїв цього "самого верху", там ризикувати репутацією заради того, на кому вже тавра ніде ставити, не збираються.

"Ми зацікавлені в тому, щоб держава чесно й неупереджено в усьому розібралася. Нам нічого приховувати", — кажуть на підприємстві. Юрій Немикін також не збирається відступати. Він уже звернувся до Президента України, Державного бюро розслідувань і Фонду державного майна з вимогою провести незалежну перевірку всіх обставин кримінальних проваджень проти підприємства. Нескладно підрахувати, у скільки вже обійшлося державі це "розслідування". І зіставити уявні збитки, які шукали правоохоронці, з реальними збитками, яких вони вже завдали.

Проблема виходить далеко за межі Кіровоградської області. Від її розв’язання залежить, чи захоче вітчизняний та іноземний бізнес і надалі братися за відновлення зруйнованих державних активів. Чи засвоїть простий урок: піднімеш державне підприємство з руїн — і до тебе прийдуть не з подякою, а з обшуком.