Три провідні європейські політики – від короля Чарльза до президента Фінляндії Стубба, нещодавно висловилися на підтримку України. Але так чи інакше їхні слова можна трактувати і як відкритий натяк – війна в Україні триватиме. Аналіз авторитетних експертів, чому неможливо схилити Росію до миру – у Коротко про.
Найбільш відвертим був Президент Фінляндії: Олександр Стубб заявив, що не бачить жодних ознак того, що президент РФ Путін готовий бодай до якихось поступок.
"Я просто не бачу, щоб Путін змінив свою думку. Я був оптимістичний протягом кількох місяців і працював над цим, але зрештою це виявилося класичною російською тактикою затягування", - сказав Стубб.
Також політик песимістично заявив, що був занадто оптимістичний. І сказав, що головний захист України – «800 000 добре озброєних військовослужбовців і здатність вести сучасну війну, як жодна інша країна - член НАТО».
Не випромінював оптимізму і канцлер Німеччини. "У якийсь момент Україна підпише угоду про припинення вогню; у якийсь момент, сподіваємося, буде мирний договір з Росією. Тоді може статися так, що частина території України більше не буде українською", - заявив він.
Як відомо, президент України Володимир Зеленський виступає проти будь-яких територіальних поступок для підписання мирного договору. Та й тимчасово окуповані території юридично завжди залишаться українськими.
Король Британії серед усіх здається найбільшим оптимістом. Його слова про підтримку України в Конгресі США – зустріли оваціями: «Ми разом відгукнулися на цей заклик, як це робили наші народи протягом більш ніж століття, пліч-о-пліч під час двох світових воєн, Холодної війни, в Афганістані та в моменти, які визначали нашу спільну безпеку. Сьогодні, пане спікере, ця ж непохитна рішучість потрібна для захисту України та її хороброго народу. Вона потрібна для забезпечення справді справедливого і тривалого миру», — сказав король.
Слова Чарльза на підтримку України в Конгресі США, 28 квітня
standing ovation after King Charles sings the praises of NATO and says "that same unyielding resolve is needed for the defense of Ukraine" pic.twitter.com/Uj2BBRzp7n
— Aaron Rupar (@atrupar) April 28, 2026
Якщо говорити просто – тому що він уже побудував чинну систему влади на війні. Якщо зупинити війну – все посиплеться: олігархи вийдуть з-під контролю, народ збунтує і без інтернету, “сво-шників” кудись треба дівати, ще й повернуться Слєпаков і Галкін.
Західні політики довгий час виходили з припущення, що мирне врегулювання шляхом переговорів зміцнить авторитарні позиції Путіна — забезпечить йому перемогу, знизить військові витрати і дозволить консолідувати контроль. Цей висновок широко поширений у західних столицях, однак він докорінно хибний, - сенсаційно стверджують експерти в новому дослідженні в National interest.
З 2022 року Путін створив внутрішньополітичну систему, в якій перманентна війна стала структурною умовою виживання. Припинення вогню — навіть на умовах, значною мірою вигідних Москві, — дестабілізує режим Путіна набагато сильніше, ніж продовження війни, - стверджують автори.
Професор політології Єльського університету Мілан Сволік стверджує, що найбільша загроза для будь-якого автократа походить зсередини палацу. Еліти насамперед зацікавлені у накопиченні якомога більшої кількості влади, багатства і впливу для себе і терпітимуть правителя лише доти, доки існуюче становище приносить їм більше користі, ніж державний переворот. Війна часто посилює загрозу перевороту. Сто років тому катастрофічне рішення царя Миколи II вступити у Першу світову війну послабило вплив на еліти, що призвело, по суті, до змови і зречення государя.
Зовнішній ворог (Захід, Україна) легітимізує систему, коли арешт активів, судові переслідування і раптові звільнення слідують навіть за туманною підозрою в нелояльності.
Друга небезпека для Путіна, яка не дає йому зупинитися – можливість народного бунту. І тут теж є відсилання до історії. Масові заворушення, викликані невдалою війною, призводили до краху режимів протягом усієї історії, від повалення і вбивства Романових у 1917 році до десятиліття Радянського Союзу в Афганістані, коли військові втрати у поєднанні з падінням економіки сприяли руйнуванню СРСР.
Щоб уникнути подібної долі для себе, Путін запроваджує масштабний внутрішній контроль. Ті росіяни, які можуть спробувати організувати протести, зіткнуться з непростим завданням: моніторинг інтернету посилився, використання VPN під контролем, WhatsApp заборонений, а додатки для державного спостереження, такі як MAX, стали обов’язковими на всіх пристроях.
Такий тиск можливий лише через «надзвичайний стан», запроваджений у зв’язку з війною в Україні. Почнеться мирне врегулювання – і режим втратить основне виправдання для цифрового концтабору і криміналізації інакодумства. Ця система не зможе вижити після завершення війни з Україною.
Експерти National interest роблять доволі простий висновок: виснажити Росію фінансово. І підтримувати Україну, як форпост.
Подібно до того, як Стратегічна оборонна ініціатива (СОІ) президента Рональда Рейгана колись втягнула Радянський Союз у виснажливо дорогу гонку озброєнь, нарощування НАТО на західному кордоні Росії сьогодні змусило б Путіна зробити аналогічний неможливий вибір: або симетрично відповідати альянсу, що вимагатиме величезних додаткових витрат на оборону, або змиритися і втратити зовнішню загрозу, яка виправдовує внутрішній контроль.
Також має змінитися західна політика щодо України. Поки на кордоні з Росією існує суверенна, озброєна Україна, Путін змушений підтримувати дорогу і репресивну модель «Фортеці Росії». Це продумана асиметрична інвестиція. Фінансуючи стійкість України, Захід змушує російську державу підтримувати свою військову економіку на межі краху — стан, який зрештою призведе Росію до системного колапсу.