Українським судам доведеться розбиратися зі ще однією проблемою, закладеною у великому законі про мобілізацію, що став чинним з 18 травня. Йдеться про право на демобілізацію військовослужбовців, які повернулися з полону. Така підстава була внесена в ст. 26 Закону “Про військовий обов'язок і військову службу” і ніби чітко виписана. За винятком одного: на який період вона поширюється. Адже війна - як би її не називали: АТО, ООС, повномасштабна російська агресія - точиться вже 10 років. Про це неодноразово нагадують як у дописах в соцмережах, так і з високих трибун.
Перший, принаймні офіційний, обмін полоненими відбувся в грудні 2014 року. Станом на кінець грудня 2015-го, за відкритими даними, з полону росіян було визволено 2957 осіб. Багато хто з них після 24.02.2022 були мобілізовані або добровольцями пішли до лав ЗСУ. Чи поширюється на них право на звільнення, певної відповіді немає. Своїм баченням з Коротко про поділилися юристи і народні депутати.
“Жодна репатрійована особа не може бути використана на дійсній військовій службі” – проголошує Женевська Конвенція про поводження з військовополоненими, до якої Україна приєдналася ще за глибоких часів Союзу – на початку січня 1955 року. Проте в жодному із законів, що регулювали військову службу, про це не було згадано.
- Лише з моменту набрання чинності Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» військовослужбовці, які побували в полоні, отримали право на вибір: звільнитися або залишитися на службі, - каже адвокат Володимир Плетенко.
Перше тлумачення нового порядку спробували зробити в Нацгвардії. В середині червня народний депутат Олексій Гончаренко оприлюднив в своєму телеграм-каналі документ, де вказувалося, що демобілізації підлягають тільки ті військовополонені, які були звільнені після 18 травня 2024 року. “Це якесь божевілля", - прокоментував ситуацію нардеп.
Треба віддати належне – голова МВС Ігор Клименко оперативно відреагував на скандал, розмістивши у своєму телеграм-каналі безкомпромісне роз’яснення: “...Відповідна норма застосовується до всіх військовослужбовців, які мають статус звільнених з полону. Незалежно від дати обміну”. Ключове слово “всіх”, але...
- Після набуття законом чинності військові, які побували в полоні починаючи з 2014 року, масово почали подавати рапорти про звільнення. Однак військові частини відмовляють більшості з них. Юридичні служби трактують нове право так, що воно наступає тільки для тих, хто нещодавно повернувся із полону, тобто безпосередньо після перебування у полоні, - каже Володимир Плетенко.
Адвокат розповідає історію військовослужбовця, який також отримав відмову у звільненні. Олександр, назвемо його так, потрапив у полон у 2014 році в районі Іловайська. Чоловік чесно каже, що тодішні умови відрізнялися від нинішніх. Його не били, не так щоб морили голодом, однак кілька місяців неволі, залежності та невизначеності – не сама втішна згадка.
Після полону Олександр повернувся на службу, коли термін контракту сплив, пішов у цивільне життя. В 2022 року був мобілізований як військовозобов’язаний з досвідом бойових дій. Зараз він готує позов до суду, оскільки вважає, що має право на звільнення, хоча десять років тому не йшлося про таку велику війну.
Зауважимо, що пункт “у зв’язку зі звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)” згідно зі ст. 26 Закону “Про військовий обов'язок і військову службу” є підставою для звільнення під час дії воєнного стану, на особливий період, під час проведення мобілізації, у мирний час. Тобто за всіх правових режимів.
Народні депутати, до яких ми звернулися за роз’ясненнями, кажуть, що не можуть тлумачити закон, тому висловлюють власну думку:
- Полон – це дуже травмуюча подія. У людини, яка його перенесла, може бути порушене все життя, тому необхідно дати їй можливість відновити свій психологічний і фізичний стан. Ухвалюючи закон, ми виходили саме з цього. Але інша історія, коли людина була в полоні десять або дев’ять років тому. Вона вже мала достатньо часу для реабілітації, тому повернулася на військову службу, - вважає народний депутат Олексій Гончаренко.
- Якщо не вказано часовий діапазон дії закону, то, на моє бачення, він стосується всіх, хто пройшов через полон, – переконаний народний депутат Георгій Мазурашу. – Навіть ставити це під сумнів достатньо аморально. Зрозуміло, що в армії є дефіцит кадрів. Але ця проблема не вирішується як загнанням у військо, так і утриманням силою тих, хто має право піти з війни.
Щодо юристів, то бачення також неоднакове. Одні вважають, що має силу ст. 58 Конституції, яка передбачає застосування зворотної дії закону, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.
- Дотримання контракту або мобілізаційного обов’язку теж можна розглядати як відповідальність, - каже адвокат Кирило Соломах. – Закон посилює людину в її правах, а отже, має зворотню дію.
Другі вважають, що мають бути застосовані інші підходи.
- Стаття 58 Конституції стосується норм кримінального права, тому суд може не взяти її до уваги, - вважає Володимир Плетенко. – Успіх кожної окремої справи я би оцінив як 50 на 50. Вносячи зміни щодо нових підстав по звільненню, депутати орієнтувалися на політичні дивіденди. Тому одна норма закону, наприклад, щодо звільнення зі служби на підставі інвалідності, прописана зрозуміло. А другу – щодо звільнення з полону - можна тлумачити як націлену в минуле, так і лише в майбутнє.
- Закон поширюється на всіх. Чому? Тому що в законі іншого не написано, - переконана адвокат Дар’я Тарасенко. – Якщо є підтвердження перебування людини в полоні, відмови незаконні. Треба писати або скарги, або одразу подавати в суд. Жодна військова частина нікого не хоче звільняти, а тому задача номер один – придумати привід для відмови. В залежності від того, як вона оформлена, залежить лінія захисту. Практики судової поки немає, але вона має бути.
Інше питання - чому у нас з’являються такі закони, що для них потрібні судові тяганини, аби визначитися з розумінням?
- Закон дуже об’ємний, депутати ухвалювали його в прискореному режимі. Ми бачили, що багато питань потім вирішувалися через підзаконні акти, які частково суперечили самому ж закону. Кабмін видав до п’яти десятків постанов, у які потім ще й вносив зміни або доповнення, - зазначає політолог Олексій Якубін. – Тому у багатьох випадках працюють саме підзаконні акти. Схоже, що і ця норма потребує такого.
На думку експерта, Кабінет міністрів мав би роз’яснити конфлікт окремою постановою.