Експерт зі зброї Максим Глущенко: Україна – плацдарм для тестування нової техніки
Війна в Україні потребує значної кількості боєзапасів та зброї. Сама Україна не може задовольнити ці потреби без допомоги західних союзників. Але що буде, коли їхні резерви закінчаться, і як поводитись Україні в такому становищі? Про це кореспондент KP.UA запитав колишнього заступника керівника «Укроборонпрому», а тепер керівника Центру антикризових ініціатив Максима Глущенка.
Зараз нам катастрофічно не вистачає порохів до снарядів
- Все частіше з боку Заходу лунають скарги, що у них закінчуються озброєння та боєзапаси для України. Наприклад, радник президента США з питань нацбезпеки Джейк Салліван так і сказав, що "можливості США зменшуються". На скільки ми можемо розраховувати?
- Тут питання полягає у двох площинах. Перша – це політична воля союзників допомагати нам і друга – це їхні виробничі можливості та пріоритети. Але нам, у першу чергу, необхідно робити акцент і розвивати власний оборонно-промисловий комплекс, щоб ми були хоч в чомусь незалежні від зовнішніх поставок.
Безумовно, потреби широкомасштабної війни не в змозі покрити сама Україна, оскільки зрозуміло, що незрівнянні масштаби виробництва в Росії та Україні. У тому числі з огляду на те, що в Росії є замкнутий цикл виробництва боєприпасів.
Війни у майбутньому будуть вести машини: різні дрони та безпілотні системи як у повітрі, так і на землі, керовані штучним інтелектом. І все більше і більше будуть потрібні технічні фахівці, програмісти та інженери, які керуватимуть цими системами, а не солдати, які зараз сидять в окопах.
Як приклад, вже в недалекому майбутньому різні дрони, які зараз керуються людьми, - а найчастіше це досвідчені геймери зі швидкою реакцією, - керуватимуться програмним забезпеченням, і це дасть можливість одночасно використовувати їх велику кількість. Так званий «Рій», який сам визначатиме, розрізнятиме цілі, супроводжуватиме, наводитиме і при необхідності вражатиме. І уже сьогодні жодне ППО не зможе відбити одночасну атаку величезної кількості порівняно дешевих дронів різного класу, оскільки воно банально буде перевантажене.
- В чому ми зараз поступаємося Росії?
– Якщо говорити про боєприпаси, то тут прогалиною та ключовою проблемою для нас є порохи. Для калібрів 120, 152, снарядів для гаубиць Д-30, залишається незакритим питання про порох до інших снарядів. Раніше ми ці порохи отримували з Росії, із Сербії, десь із Європи, незважаючи на те, що ціна була вищою.
Але зараз це велика проблема. Піроксилінових порохів вкрай не вистачає. У нас в Україні немає заводу, який їх виготовляє. Ми говоримо зараз про два види порохів. Якщо тринітротолуол є ще у продажу на світовому ринку, то піроксилінові порохи – з цим велика проблема.
– Хто ж нам зараз порох постачає?
- Хто постачає – це закрита інформація. Є низка країн, де є такі порохові виробництва, але це все далеке зарубіжжя.
– А хто ще має ці порохи?
- Це Китай, це Сербія, Індія. В Африці є кілька заводів. У Європі, у Німеччині, в Іспанії, у Швейцарії це все є. Можна навести такий приклад. У німецькому концерні Rheinmetall сьогодні в сім разів більше запитів на купівлю порохів, ніж вони можуть зробити. Тому така важлива організація порохового виробництва. Для цього необхідна технологія, целюлоза, азотна та сірчана кислоти. Зараз стоїть гостро питання про те, щоб якось організувати завод, який міг би ці порохи виробляти. Але ці об'єкти будуть стратегічною ціллю російських атак.
Західним збройовим компаніям потрібні гарантії
- Зараз в Україну заходять іноземні компанії - "Байрактар", вже згаданий вами німецький гігант зброї Rheinmetall, британський збройовий концерн BAE Systems. Коли вони зможуть реально запрацювати та розпочати випуск своєї продукції?
– Насамперед потрібно розібратися, чим цікавий український ринок зброї для цих іноземних компаній. На сьогодні Україна перетворилася на плацдарм, на якому можна тестувати нову зброю.
Друге – це маркетинг та піар. Наприклад, найвідоміша система "Хаймарс". Після того як вона проявила себе на полі бою в Україні, попит на її продукцію з боку багатьох країн збільшився.
Третє – це дешева робоча сила і досить компетентна. У нас хороша школа, інститути, де ще готуються нові фахівці, та великий прошарок старих інженерів, конструкторів, робітників, які можуть швидко вникнути в технічні нюанси і бути корисними у виробництві. Компанія Rheinmetall насамперед заходить для того, щоб забезпечити сервіс техніки, яка вже сюди була поставлена. Про повний цикл виробництва тих же танків зараз говорити ще зарано.
- Які умови потрібно створити для того, щоб західні збройові концерни зайшли до нашої країни і могли успішно працювати?
– Тут є певна проблематика. Вона полягає в тому, що нашою державою досі не створено умов для входу сюди таких корпорацій. Що я маю на увазі? Найчастіше це кооперація з уже існуючими профільними підприємствами в Україні.
Ці підприємства необхідні для іноземних, західних інвесторів та технологічних лідерів, їм потрібна структура входження ринку. Для них це зрозуміла практика, коли є акціонерний капітал.
І західним компаніям потрібні гарантії того, що завтра їх звідси не викинуть, не зміниться керівництво на цих заводах, у країні та з ними не розірвуть ці відносини.
Для західних інвесторів та технологічних лідерів закономірною практикою є входження в акціонерний капітал зі своїми технологіями, прозорою структурою управління та фінансовими ресурсами. Потрібна своєрідна гарантія, що завтра з ними не розірвуть відносини. Для цього необхідна корпоратизація державних заводів та їх реструктуризація у галузеві холдинги.
- Що для цього має зробити Україна?
– Необхідно створювати такі холдингові компанії. Держава має забезпечити якісь умови для цих компаній, щоб вони сюди захотіли прийти. Має бути планування. Тобто має бути гарантоване замовлення на 2-5 років, щоб закордонні компанії розуміли, для чого вони сюди заходять, і могли прорахувати бізнес-модель.
Також мають бути створені індустріальні парки, в рамках яких компанії на якийсь час будуть звільнені від податків та їм з боку держави буде запропоновано відповідну інфраструктуру, майданчики, де вони могли б розмістити свої виробничі лінії та обладнання, а також доступ до комунікацій.
І зараз потрібно розглядати можливість розміщення таких виробництв під землею. Відповідно, має бути розроблено державну програму з організації промислових об'єктів під землею.
- Державі необхідно забезпечити якісь умови для цих компаній, щоб вони захотіли сюди прийти?
- Це насамперед має бути якесь планування. Тобто має бути замовлення. Не тільки на сьогодні, а хоча б на 2-3 роки вперед, щоби закордонні компанії розуміли, для чого вони сюди заходять. Також мають бути створені якісь індустріальні парки, в рамках яких компанія на якийсь час буде звільнена від податків.
Також надання інфраструктури, майданчиків, де вони могли б розмістити свої виробництва. І зараз потрібно розглядати можливість розміщення таких виробництв під землею. Тобто має бути програма створена з організації промислових об'єктів під землею.
Гостре питання
Україна може мати великий експортний потенціал
– А чи може Україна посісти серйозне місце на ринку озброєнь? Що для цього потрібно?
– Якщо ми говоримо про експорт, то зараз взагалі недоречно про це говорити, оскільки основна потреба полягає у тому, щоб забезпечити наші збройні сили.
Говорити про експорт сьогодні немає сенсу. Якщо продовжувати тему кооперацій з технологічними лідерами, то надалі, після того як усі зразки тут будуть випробувані, в бойових умовах доопрацьовані, звичайно, це матиме великий експортний потенціал.
З одного боку, це буде досить низька собівартість виробництва цих зразків (як я вже казав, у нас дешева та кваліфікована робоча сила, і це дозволить значно знизити собівартість у порівнянні з виробництвом у Європі та Америці), а з іншого - вони будуть апробовані у бойових умовах, що є найкращою рекламою.
