Мабуть, немає в Україні більш загадкової бізнес-династії, аніж батько та син Петро і Сергій Устенки, які володіють компанією «Карпатські мінеральні води». Збираючи воєдино розрізнені елементи пазла бізнес-біографії, отримуємо чітку картину про глибокі історичні ділові зв'язки Устенка-старшого з Кремлем, з російським бізнес-істеблішментом і спецслужбами. Фірми власника компанії-виробника води «Карпатська джерельна» довгі роки були ключовими постачальниками російського ядерного палива для українських АЕС — у цій галузі «чужі не ходять», а всі операції й оператори ринку — благословенні та перебувають під особливо уважним наглядом спецслужб.
Досліджуючи політичну та ділову біографію власника компанії «Карпатські мінеральні води» Устенка, досі можна знайти не лише реєстрації його російських компаній, але й зв'язки на найвищому політичному рівні та у сфері бізнес-важковаговиків країни-агресора. Устенко-молодший — лише продовжувач династії, адже базовий капітал і активи у політичних і бізнесових оборудках збирав його батько.
Отже, про все – по порядку.
З 1988 року, коли Устенко-старший демобілізувався зі Збройних сил СРСР, його біографія — цілковита біла пляма: працював оперуповноваженим МВС України, за даними медіа –тривалий час прожив у Криму.
Публікація за березень 2012 року
Офіційна wiki-сторінка без дат зазначає різкий кар’єрний і професійний злет: «Потім на керівних посадах в Зовнішньоекономічному об'єднанні «Інфоспорт-Холдінг-Інвест», генеральним директором Акціонерного Товариства СП «АМП», з 1997 року володіє ТОВ «Українсько-андорське спільне підприємство «АМП», компанія-клон якого ТОВ «АМП-2» є співвласником «Карпатські мінеральні води», створеної у 1996 році. Батько та син постійно міняються в ролі бенефіціарів компаній, що зайвий раз вказує на сімейний характер цього бізнесу.
З 1997 року Устенко-старший входить до привілейованого «клубу червоних директорів та майбутніх олігархів» — Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України. У 1998 році «темна конячка» Устенко-старший розпочинає політичну кар’єру та явно тяжіє до олігархічних політичних сил проросійської орієнтації: обравшись народним депутатом до Верховної Ради України по 207 виборчому округу, починає міграції між фракціями ПРП «Реформи-центр», «Трудова Україна», «Відродження регіонів» та «Демократичний союз», які в різні часи пов’язували з одіозними представниками оточення другого президента країни. Маючи депутатський мандат, Устенко-старший входить до парламентського Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки. По завершенні депутатської каденції працює в різних урядових структурах, тісно пов’язаних з паливно-енергетичним комплексом і надрами.
Ще у 2006 році Українська правда проливає світло на причини тяжіння Петра Устенко до надр і його вхожість до привілейованого клубу урядової Ради підприємців: «39 номер отримав Петро Устенко — голова спостережної ради спільного українсько-андорського підприємства «АМП». Наприкінці дев'яностих «АМП» постачала вугілля на українські теплові станції і тепловиділяючі зборки на українські атомні станції».
Де вчорашній «опер» наприкінці 90-х віднайшов капітал і входи до ліги політичних і бізнес-важковаговиків — загадка. Не менш загадкові — «андорське» походження грошей та їхній власник для старту бізнесу. Часткову відповідь на ці «загадки» дає крихта інформації в медіа: «Злі язики твердять, що Сергій Устенко представляє інтереси енергетичного олігарха Костянтина Григоришина». Про це пише «Обозреватель» у 2006 році, сплутавши батька та сина Устенків. Як відомо, громадянин рф Григоришин контролював велику частку української енергетики, але нині перебуває під санкціями та позбавлений українських активів. Ще раніше, у травні 2003 року, в медіа спливає інформація, що «Корпорація АМП», очолювана Устенком-старшим є «провідним постачальником тепловиділяючих зборок на українському енергетичному ринку» через українсько-російське СП «ТВЕЛ-Енергія», в якому «Корпорація АМП» мала найбільшу частку розміром 45% статутного капіталу, російське державне ВАТ «ТВЕЛ» — 35%, російський «Інкомбанк» — 10% та Фонд держмайна України — 10%. Розподіл часток свідчить про глибоку довіру (або наявність потужних страхових стримуючих механізмів) між українськими та російськими партнерами. ТВЕЛи — це збірки пального для атомних електростанцій, які Україна до старту повномасштабного вторгнення отримувала з Росії, а нині оперативно замінює їх на американські збірки від Westinghouse.
Тісні зв’язки Устенка-старшого з російським політичним істеблішментом розкрив Ілля Ківа, з яким бізнесмен-політик мав необережність ділити членство у нині забороненій Соціалістичній партії. Ківа прямо звинуватив Устенка у переговорах з представниками кремлівського куратора й ідеолога створення сепаратистських анклавів на Сході України ЛНР/ДНР Владислава Суркова.
Галас, зчинений Ківою й Устенком у битві за Соцпартію, та факти, які спливали, дозволяють скласти весь пазл. На початку нульових років Петро Устенко приєднався до Соцпартії Олександра Мороза та став одним із його ключових «гаманців». З часом український «модерновий соціалістичний рух» став настільки популярним, що клонувалось декілька партій: від оригінальної СПУ Мороза відкололась у власну Прогресивну соцпартію Наталія Вітренко, а від Соціал-демократичної партії політиків Буздугана-Онопенка відбрунькувалася СДПУ(о) путінського кума Віктора Медведчука і, як виявилось після старту повномасштабного вторгнення 2022 року— важковаговика кремлівської п’ятої колони, яка мала ресурси та плани поховати Україну в її нинішньому вигляді. Саме СПУ часів лідерства Мороза стала одним із креаторів очевидно прокремлівського Віктора Януковича у київській топполітиці національного рівня — сприяла його призначенню на посаду прем’єра під час президентської каденції Віктора Ющенка, котрого привела до влади Помаранчева революція. Нескладно зробити висновок, що таку кандидатуру, як Янукович, соціалістам могли запропонувати медведчуківці та кремлівські бізнес-колаборанти, які роками відкрито збагачувалися сотнями мільйонів на удаваному братерстві Києва та Москви. За даними журналіста Максима Кречетова, медведчуківські та кремлівські гроші і зв’язки багато років поспіль рясно живили всю соціалістичну поросль на теренах України.
Ці деталі допомагають скласти єдину картину та розгадати головоломку щодо появи загадкових «власних» та «андорських» грошей у молодого «опера» Петра Устенка. У ядерній індустрії жодна крихта не проходить повз пильне око держав і спецслужб, тим паче російська компанія «ТВЕЛ» — державна, тож має тісний зв’язок і кураторів із ФСБ. Цей ринок, як і його операції та суб’єкти, повністю підконтрольні російській державі та її спецслужбам. А з 2018 року «офіційне прикомандирування» позаштатних співробітників ФСБ для внутрішньої та зовнішньої розвідки в ключових компаніях взагалі не є секретом — російський президент путін легалізував інститут «сексотів» своїм указом.
Мабуть лише такими «збігами» можна пояснити і чергу інших. Наприклад, до російської анексії Криму Петро Устенко був одним із найвпливовіших латифундистів півострова — контролював одного із найбільших виробників вина та шампанського на території автономії «Золота балка».
З 20 лютого 2014 року — цей день вважається офіційною датою анексії Криму — багато українських бізнесів стали жертвами експропріації та націоналізації. Вони проходили в декілька хвиль, від яких постраждали бізнесмени й олігархи «материкової України». Остання із них наприкінці 2022 року включає близько пів тисячі ласих об’єктів на південному узбережжі.
Однак усі ці негаразди пройшли повз родинний бізнес Петра Устенка на півострові. Ще до анексії у 2009 році він тут мав неабиякий вплив: буквально в ручному режимі через міськраду Севастополя «нарізав» земель під виноградники своєї «Золотої балки», продовживши терміни оренди в обхід міської влади. У 2012 році місцеві кримські ЗМІ про це писали, згадуючи його заслуги до обрання на посаду голови Соцпартії.
Після анексії Криму місцеві медіа повідомляють, що власник агрофірми «Золота балка», ексочільник Соцпартії України бізнесмен Петро Устенко «висловлював готовність працювати з новою владою, а окупанти обіцяли, що орендні договори залишаться в силі».
Невелика «неприємна несподіванка» сталася, коли у травні 2015 року майно «Золотої балки» було заарештовано судовими приставами на підставі виконавчого листа за позовом «уряду Севастополя». Але, схоже, саме цей арешт врятував підприємство від націоналізації. Вже 15 вересня 2015 року претензії знято, арешт скасовано: «Сторони підписали мирову угоду. За даними «Новин Севастополя», примирення було пов'язане з тим, що у підприємства на той час уже з'явився новий власник».
За дивним збігом обставин, «новим власником» заводу Петра Устенко стала дружина російського «короля підшипників» — Артема Зуєва, який також має інтереси у сфері переробки уранової сировини. Нагадаємо, що це дуже вузький клуб обраних, у якому всі учасники фактично знайомі особисто навіть у світовому масштабі. За даними російської аналітичної системи СПАРК, Зуєв контролює 100% інвестиційної компанії «Сі Пі Ессетс Менеджмент», а на її сайті згадуються проєкти у сфері переробки уранової сировини. Також він є одним із великих інвесторів екосистеми «Сколково», більше відомої в Україні як «фабрика кремлівських ботів», котрі здійснюють ІПСО проти України та яких використовували для маніпуляцій громадською думкою у США під час виборчих змагань між Дональдом Трампом і Джо Байденом.
Оборудка Устенка з передання «Золотої балки» під російську юрисдикцію могла залишитися таємницею, проте марнославство дружини Артема Зуєва Сніжани Георгієвої стало «доносом» на українського політика та бізнесмена. Відома російська бізнес-леді та світська левиця почала вихвалятись «обновою» у своїх інтерв’ю. Вперше інформація у вигляді світської плітки майнула у російському таблоїді Tatler: «Золоту балку», шостий за величиною виноградник у Криму, придбав московський бізнесмен Артем Зуєв — він зробив подарунок своїй дружині Сніжані Георгієвій, співвласниці московських нічних клубів «Білка» та Chateau de Fantomas.
Згодом цю інформацію підтвердила в інтерв'ю нова російська власниця.
«Все сталося спонтанно, — розсекретила деталі схеми ласа до паблісіті російська світська левиця. — Якось я показала це місце в Криму чоловікові. І воно йому сподобалося. Там чудова природа: гори, море, виноградники. Ну а коли їх почали продавати, ми підметушилися».
Тепер компанія «Золота балка» офіційно числиться юридичною особою в реєстрах рф.
Але отримати у власність заарештований актив хай і лояльного, але власника з «материкової України», для Криму не така вже й спонтанна і проста справа, як розказує світська левиця для глянцю. Це означає, що операцію зі зміни власності погодили та підготували на всіх рівнях.
У зв'язку з цими фактами постає два незручних запитання: нові власники відкрито визнають факт купівлі підприємства в Устенка, а для нього це гірше за донос, адже вивести гроші із заблокованого міжнародними санкціями Криму можна лише в рф, тоді як їхня легалізація в Україні чи виведення в будь-яку іншу «білу» юрисдикцію неможливі. За звичайною корпоративною практикою угода могла бути здійснена і між компаніями Зуєва й Устенка в офшорних юрисдикціях за межами рф, Криму й України, але це тема для окремого розслідування. Найнереальніший варіант — вивезти гроші за межі півострова та рф кешем у валізі. Виникає два рівнозначно незручних запитання до Устенка: або отримані ним гроші з продажу кримського бізнесу залишилися в рф і далі живлять економіку країни-терориста, або купівля-продаж була фіктивною, а подружжя Зуєв-Георгієва — лише «Фунти», покликані фронтирувати бізнес-інтереси Устенка в Криму та рф.
Будь-який з імовірних сценаріїв автоматично зараховує власників української компанії «Карпатські мінеральні води» до компаній-колаборантів із українських та міжнародних «чорних списків» спонсорів рашистського тероризму.
Чи не на ці гроші компанія «Карпатські мінеральні води» зібралася будувати анонсований завод у Львівській області за 20 млн євро? А заразом легалізувати виторг від продажу кримського бізнесу через інвестиції. Адже 20 млн євро (а це близько 800 млн грн) для компанії «Карпатські мінеральні води» — це вся її виручка приблизно за 6–8 років діяльності. Запитання про походження грошей на інвестиції в новий завод також може бути вельми незручним.
Думаєте, що все найгірше вже знаєте? Ні.
На шостому році російської гібридної війни проти України — у 2020-му — у підмосковному місті Корольов з’являється компанія «Карпатські мінеральні води».
Успішні кримські оборудки та можливість до 2022 року вести бізнес на російському ринку «as usual» надихнули родину Устенків на транскордонне розширення. Так в росії з’явилася компанія-дистриб’ютор ООО «Карпатские минеральные воды».
Основним видом її діяльності зазначена «Оптова торгівля напоями», тож українська «мама» компанія «Карпатські мінеральні води» планувала налагодити експорт.
Як бачимо, зв’язки української компанії «Карпатські мінеральні води» та її власників – родини Устенків куди глибші, аніж раніше виявив журналіст-розслідувач Євген Плінський: за його даними «Карпатські мінеральні води» лише нещодавно звільнили з посади керівника компанії громадянина Росії Микиту Нєвєстюка.
А ми продовжимо вивчати ділову біографію батька та сина Петра і Сергія Устенків — надто багато у ній привабливих для дослідження білих плям і сумнівних зв’язків.