Набув чинності закон, що передбачає відповідальність за співпрацю з окупантами на тимчасово зайнятих ними територіях. Це так званий закон про колабораціонізм, про необхідність якого говорили давно і який пропонувався в різних варіантах.
Цьогорічну редакцію законопроекту було зареєстровано в Раді 24 лютого 2021-го – рівно за рік до того, як російські війська вторглися на нашу територію. Питання різко актуалізувалося, і ось воно вирішене.
Керуючий партнер адвокатської компанії «Кравець і партнери» Ростислав Кравець вважає, що закон насамперед спрямований проти політиків, чиновників і юридичних осіб, які закликають до підтримки Росії та готові йти на співпрацю з окупантами. Проте зазначає, що депутати приймали документ у експрес-режимі, не конкретизувавши деякі моменти.
- Зокрема, коли йдеться про пропаганду в навчальних закладах, у мене виникає питання: а якщо людину змусили говорити під дулом автомата, чи нестиме вона відповідальність? Або до теми передачі матеріальних ресурсів окупаційній владі. Там немає застереження щодо добровільності. Представники агресора можуть забрати будь-яку техніку у фермера, відібрати в юридичної компанії нафтобазу. При цьому загарбники не дозволять документувати примусове вилучення, – каже адвокат.
Водночас юрист зазначає, що після цього можна буде зібрати докази, що людина діяла під загрозою для життя.
- Юридично можна буде довести невинність, але все ж таки краще внести уточнення до закону, щоб убезпечити людей від невиправданих підозр і тривалого ходіння судами, - резюмує юрист.
Ще одним недоліком закону, на думку юристів, є те, що в ньому не виписано презумпції невинності для осіб, які забезпечують життєдіяльність на тимчасово окупованих територіях. Обслуговують комунальну сферу, забезпечують медичне обслуговування, по можливості ведуть навчальний процес.
– З першого дня війни під окупацію потрапила Чорнобильська АЕС, а персонал станції продовжує роботу, бо не може залишити такий об'єкт. У тимчасово окупованому Херсоні людям пропонують воду, світло, працюють магазини. З великою натяжкою, але можна вважати, що співробітники цих сфер теж допомагають агресору, – зазначає адвокат Олексій Сиротін. – Безумовно, всі розуміють, як правильно застосовувати цей закон, але є ризики перегинів, і краще їх заздалегідь виключити.
Народний депутат Микита Потураєв, один із авторів законопроекту, вважає такі побоювання порожніми.
- Ми не один день готували закон, і авторський колектив не вбачає у ньому жодних ризиків. Цілком очевидно, що ніхто не засудить вчителів, медиків, рятувальників, газовиків, працівників торгової сфери та сфери обслуговування за роботу на тимчасово окупованих територіях. Навпаки, цим людям подякують за те, що зберегли життя. Педагог, комунальний працівник, як і будь-яка інша людина, може нести відповідальність тільки за відкриту пропаганду на користь ворога, - каже народний депутат.
До речі, пропагандою вважається поширення закликів та гасел як публічно, так і через інтернет. Кримінальні провадження проти колабораціоністів закон дозволяє проводити за спецпроцедурою – тобто можливе заочне розслідування та заочне засудження у разі втечі з України.
– Головна мета нового закону у тому, щоб юридично впорядкувати ситуацію, яка може виникнути. На прикладі Херсонської області ми бачимо, що росіяни вже ніби порушують питання про проведення псевдореферендуму, - каже політолог Олексій Якубін. – Введення у правове поле терміна «колабораціонізм» також є запобіжним заходом у тому випадку, якщо легітимно обрана влада на місцях захоче перейти на бік окупанта та прийняти на його користь якісь рішення. Ці рішення апріорі вважатимуться незаконними та злочинними.
Політолог також упевнений, що прості люди поза небезпекою переслідування.
- Друга мета закону, на мою думку, спрямована проти політиків, які закликали до України російські війська. Тепер, коли закон набув чинності, зрозуміло, за що слід судити того ж таки Іллю Ківу – колишнього члена "ОПЗЖ", запеклого російського пропагандиста.
Закон про колабораціонізм дозволяє забороняти партії, чиїх керівників засуджено за співпрацю з країною-агресором.
Закон, що набув чинності, вносить до Кримінального кодексу нову статтю 111-1: «Колобораційна діяльність». Коротко вона зводиться до таких позицій:
Оскільки йдеться про кримінальну відповідальність, за кожним окремим фактом колабораціонізму має відкриватися кримінальне провадження, проводитись слідство, а ступінь провини та відповідальності визначає суд. Передбачено кілька видів покарань.
Термін «колабораціонізм» родом із Франції. Має на увазі усвідомлену та навмисну співпрацю з ворогом на шкоду державі, громадянином якої є людина. 1940 року до колабораціонізму з німецькими окупантами закликав французів маршал Петен. Потім це поняття стало застосовуватися і до інших європейських урядів, що діяли під німецькою окупацією, або до військових організацій, які сприяли фашистам.
Після поразки гітлерівської Німеччини у Другій світовій війні особи, причетні до організації колабораціоністської діяльності, зазнавали не тільки публічного осуду, але й ув'язнення, навіть страти. Зокрема, у Франції стратили понад 10 тисяч людей як після судового розгляду, так і у позасудовому порядку.
У Радянському Союзі звинувачення в колабораціонізмі масово отримували в'язні німецьких концтаборів. Під хибні звинувачення та репресії потрапляли люди, які повернулися додому після примусового відправлення на роботи до Німеччини.
У більшості країн сучасного світу, не зачеплених війною, поняття «колабораціонізм» відсутнє в юридичному полі. Співробітництво з політичним, ідеологічним противником найчастіше кваліфікується як національна зрада чи екстремізм.