Перед поїздкою багатьох мучать сумніви: як нас зустріне Європа? Зрозуміло, що чимало європейців, як би вони нам не співчували, зовсім не захоплені тим, що їхні податки підуть на утримання українських біженців.
Сьогодні я розповім про те, чим нас зустріли Польща та країни Балтії. Звичайно, виходячи тільки з особистого досвіду.
За день до від'їзду брат розповідав, що його друга - інваліда першої групи до Польщі не пустили. Нібито на кордоні йому сказали, що пускають лише жінок, дітей та тих, хто може працювати.
На польському кордоні я дивилася на всі очі, щоб зафіксувати, кого завернуть назад. І не побачила жодного подібного випадку: пропускають усіх. Зрозуміло, із тих, кого вже випустили українські прикордонники.
При цьому я не хочу сказати, що брат або його друг брешуть. Просто везіння та людський фактор завжди грали велику роль, а в умовах подібного хаосу – тим паче.
Тому порада номер один: якщо вас не пропустила європейська сторона, не впадайте у відчай, збирайте залишки сил і вирушайте на інший прикордонний пункт. Не виключено, що там вам пощастить більше.
Якщо судити з мого досвіду та досвіду знайомих, які також перетинали польський кордон, місцеві нас зустрічають дуже привітно та забезпечують усім необхідним. Про це я писала тут.
Зрозуміло, що на окремий номер у готелі з усіма зручностями розраховувати не варто, але їжі та місць для ночівлі поки що вистачає на всіх. Польська влада та волонтери справді серйозно мобілізувалися. Про це можна судити як мінімум за відсутністю масок: явно у всіх є важливіші проблеми, ніж коронавірус.
Але ми не стали обтяжувати собою гостинну Польщу та вирушили на північ.
Судячи з багатьох українських прапорів та провокаційних банерів на вулицях, литовці зі своєю позицією визначилися. Це безперечна підтримка України.
Але загалом на такі «плюшки» як у Польщі розраховувати не варто. Воно й зрозуміло: спільного кордону ми з Литвою не маємо, ось вони й розслабилися.
Каунас став першим неукраїнським містом, яке ми побачили останнім часом уночі. І було дуже дивно дивитись на яскраво освітлені вулиці, людей у ресторанах, на літак, що пролетів над містом.
А вночі я не спала, бо постійно чула «повітряну тривогу». Звичайно, я розуміла, що насправді це гуде вентиляція, але мозок розслабитися відмовлявся.
Що ж до звичайних людей, то якщо поляки відкрили для нас всю свою душу, то ставлення литовців до нас не змінилося. Вони, як і раніше, холодні і ввічливі, допомогу не пропонують. Дочка заплатила за наш номер у готелі Каунаса чималу суму, але це не завадило їм взяти з нас ще й міський податок на місці, який адміністратор чомусь назвала «туристичним збором». Назва «туристичний» мене навіть повеселила – такими «туристами» ми ще не були.
Центральна пішохідна вулиця Каунаса – Лайсвес алея – вся обвішана українськими прапорами. Фото: Олена Павленко
Багато хто з тих, хто бував у країнах Балтії ще за радянських часів, вважають, що Латвія, Литва та Естонія – це «три сестри». Насправді, самі громадяни цих країн так не вважають, та й життя в них відрізняється кардинально.
Наприклад, якщо в Литві, як і в Польщі, про коронавірус з 24 лютого геть-чисто забули, то Латвія живе як раніше, немов ковід – це найбільше зло на землі. Всі люди в масках, столики та лавочки у кафе та торгових центрах перетягнуті червоними стрічками, скрізь висять попередження про небезпеку коронавірусу.
Словом, ласкаво просимо у 2020-ий!
Латиші, доброго ранку! На дворі 2022-й, і за останні два тижні у світі багато чого змінилося!
Хоча, відверто кажучи, таке повернення в минуле не тільки дивує, а й трохи заспокоює.
Естонія, на відміну від Латвії та Литви, вирішила хоч якось убезпечити свої кордони та порахувати всіх, хто приїхав.
Ми в'їжджали в країну через місто Валка, яке відоме тим, що одна його половина знаходиться в Латвії (Валка), а інша – в Естонії (Валга). Поділяє дві частини міста та дві країни крихітний місток через крихітну річечку. І навіть за часів бурхливого коронавірусу проїзд тут був вільний.
Тепер перед містком стоїть не лише поліцейський пост, а й нашвидкуруч обладнаний поліцейський офіс. Такий мініприкордонний пункт. Один із поліцейських російськомовний, що дуже прискорює процедуру оформлення.
Загалом на кордоні з Естонією ми затрималися хвилин на 10: наші паспорти внесли до бази, запитали, чи є нам, де зупинитися, вручили невеликі буклети «Допомога жертвам» та «Допомога тим, хто пережив травматичні події, або був очевидцем таких», і ми приїхали до Естонії.
Не виключено, що з сьогоднішнього дня на нас чекає зовсім інше життя, але про це я розповім пізніше.