Геополітичні гравці: хто зі світових лідерів на що вплинути може
Такої кількості важливих гостей, як цієї зими, Україна давно не пам'ятає. Та й що дивуватися: світ трясе, політики намагаються домовлятися, а наша країна в епіцентрі конфлікту, де сходяться багато інтересів та концентруються побоювання.
Хто і яку роль грає сьогодні на геополітичній карті, які питання може вирішувати, розповів експерт-міжнародник Українського інституту майбутнього Ілля Куса.
США, Росія, Китай: хто сильніший
Ці країни традиційно вважаються головними центрами світового впливу.
- США зберігають домінуюче становище у світі з економічного розвитку, інноваційних технологій та оборонки. Але на політику поза своїми кордонами, зокрема в Європі, Штати сьогодні впливають значно менше, ніж 30 років тому. У якихось регіонах це сталося через невдалу зовнішню політику, наприклад на Близькому Сході, десь через піднесення регіональних держав, які захотіли більше автономії, - каже Ілля Куса. - А в чомусь Америка сама, особливо за Трампа, відмовилася від ролі «глобального поліцейського». Але щодо України вона зберігає суворий контроль.
Ілля Куса. Фото: https://uifuture.org/
Росію експерт вважає, скоріше, регіональною державою, особливо якщо говорити про економічний вплив. Не ті фінансові ресурси, які є у Китаю чи США.
- Росія зберігає лідируючі позиції щодо потужності своїх збройних сил, які постійно фіксують різні рейтинги та індекси, а також щодо здатності ці сили застосовувати. Це РФ довела у Сирії, Лівії, Африці. Крім м'язів у Росії є ще ресурс, який дозволяють грати. Це – енергетика. Поки Росія зберігає сильні позиції в експорті нафти і газу, то зберігає і здатність впливати на Європу.
Щодо Китаю, то міжнародні аналітики прогнозують, через 5 - 7 років його економіка наздожене і навіть може перегнати американську. І з військової сили, з погляду технологічності, жителі Піднебесної вже наздоганяють США, хоча тут знадобиться ще років десять.
– Китай стрімко розвивається за рахунок ініціативи «один пояс – один шлях», яка може дозволити цій країні взяти під контроль ключову логістику в світі. Особливо морські комунікації та низку сухопутних маршрутів, що вже частково реалізовано у Східній Європі.
Побоювання, що Китай може стати союзником Росії у протистоянні з Європою та США, наш експерт вважає неспроможними.
- Остання заява, яку Володимир Путін і Сі Цзіньпін підписали перед відкриттям Олімпіади (засудження розширення НАТО та агресивних намірів США), - це найсильніша політична заява за багато років. Однак у неї також простежується обережність, з якою Китай підходить до відносин із Росією. У двох країн немає спільних цінностей, повного розуміння та близькості культур. Є лише підтримка претензій Росії до західної моделі світопорядку.
При цьому Китай розуміє, якщо вузькі інтереси Росії пов'язані з Україною, його власні виходять далеко за межі Азії та Європи.
- У претензіях КНР вийти на рівень гегемонії у всьому світі Росія бачиться лише як молодший ситуативний партнер. Китай готовий підписатися декларативно, але не готовий до практичних заходів проти НАТО. Не підтримає й агресію в Україні, максимум – збереже мовчазний нейтралітет, – вважає Ілля Куса.
Прагматичні китайці не псуватимуть стосунки з таким потрібним ринком, як Європа.
Лідер Китаю Сі Цзіньпінь підписав із Путіним спільну заяву проти розширення НАТО, проте до Росії він все одно ставиться насторожено. Фото: Sputnik/Aleksey Druzhinin/Kremlin via REUTERS
Німеччина: балансування між інтересами
Поки біля керма Німеччини стояла Ангела Меркель, ця країна вважалася зоною головного впливу в Євросоюзі, зокрема у формуванні політики щодо Росії та України. Теперішній канцлер Олаф Шольц є більш обережним і обачним. Як мінімум щодо українсько-російського конфлікту.
- З погляду економічної ваги Німеччини нічого не змінилося й досі. Вона так само залишається двигуном Євросоюзу. А щодо політичного впливу, то, мені здається, рано робити висновки. Пройшло дуже мало часу, щоб Олаф Шольц встиг проявити себе і можна було б говорити про успішність або неуспішність його позицій, - говорить Ілля Куса.
Експерт звертає увагу, що криза навколо України перша для нового канцлера. Він або збереже курс Меркель, що, швидше за все, станеться, або запропонує щось своє. Якщо побачить альтернативу.
- Я думаю, продовжуватиме курс на балансування між інтересами Росії, Китаю, США і водночас на стратегічну автономізацію зовнішньої політики Німеччини від Штатів, - каже Ілля Куса. - Німеччина залишиться одним із лідерів у Європі, просто політично зараз вона не буде такою активною, як багато хто розраховував.
Візит президента Франції в Україну – перший за більш ніж 20 років. Фото: president.gov.ua
Франція: спроба перехопити славу Меркель
Візит президента Франції в Україну відбувся вперше більш ніж за 20 років. Подію отьмарює хіба те, що спершу Еммануель Макрон відвідав Кремль. Ревнівці підрахували, що Путіну він приділив п'ять годин розмов, Володимиру Зеленському – дві.
- Це означає величезне бажання президента Франції замінити Меркель, заповнити репутаційну та іміджеву діру, що утворилася після її відходу. З огляду на те, що Олаф Шольц не швидкий на підйом, Макрон має шанс взяти на себе провідну роль і продемонструвати свою активність у зовнішній політиці. А якщо вдасться досягти якогось прогресу, його можна буде видати за дипломатичну перемогу.
Візит до Путіна, а потім до Зеленського, на думку Іллі Куси, якраз і є спробою взяти на себе ініціативу у врегулюванні української кризи та показати, що він може грати в активну дипломатію.
Після виходу Великої Британії з ЄС Франція нарівні з Німеччиною залишаються ключовими країнами Європи. При Меркель це був твердий тандем з усіх основних питань розвитку ЄС.
Наразі намітилися деякі розбіжності між Німеччиною Шольца та Францією Макрона щодо майбутнього Євросоюзу та міграційної теми. Однак ці різночитання не такі сильні, щоб країни пустилися в чвари, через які ризикують втратити свої позиції лідерів.
Британія на чолі із прем'єром Борисом Джонсоном хоче знайти провідну роль у світі. Фото: president.gov.ua
Великобританія: у пошуках своєї ролі
Британський прем'єр Борис Джонсон говорить про українську кризу лише трохи менше, ніж Джо Байден, і загрожує Росії такими ж жорсткими санкціями.
- У Британії є одне ключове завдання – знайти свою роль у світовій системі. Це вічна проблема Британії, яку вона намагалася вирішити після Другої світової війни із розвалом своєї імперії. Утворення Євросоюзу дозволило знайти часткову відповідь: британці – частина європейської сім'ї. Після Брекситу питання знову актуалізувалося: хто ми поза ЄС, - зазначає Ілля Куса.
Уряд Джонсона та консерватори опублікували проект «Глобальна Британія» із концептом зовнішньої політики.
- На мою думку, вони взяли на озброєння кілька тем. Перша - це стати головним антиросійським гравцем у Європі, для чого і потрібна ця риторика щодо санкцій, яка здається жорсткішою, ніж у решти європейців. Друга – з минулого року Британія активно розвиває тему прав людини та хоче стати головним їхнім захисником. Третя – це Британія в Європі та поза Європою. Тема знайшла свій відбиток у різних торгових угодах, які уряд Джонсона підписав після Брексита у різних країнах і на різних континентах. Таким чином, Британія ніби знову розкинулася у світі, але вже не в імперському, а в торговельно-економічному плані.
Політолог вважає, що українсько-російський конфлікт дозволяє Британії показати свою окрему політику та посилити вплив на регіони, які Об'єднане Королівство вважає своєю периферією. Це Прибалтика, Центральна та Східна Європа, Польща.
Прем'єр Польщі Матеуш Моравецький. Фото: KPRM/flickr.com/photos/premierrp
Польща: обмежений союзник
Свій візит до України Борис Джонсон поєднав із візитом прем'єра Польщі Матеуша Моравецького. Йшлося навіть про створення потрійного союзу: Україна – Британія – Польща, але з підписанням документів не склалося.
- Ми ж розуміємо, що не йшлося про скріплення повноцінного альянсу, а лише про політичну угоду з розширення співпраці. Створення військово-політичного союзу неможливе через те, що жодна країна не візьме на себе юридичні зобов'язання щодо захисту України у разі військової агресії, - констатує Ілля Куса.
Польща, за словами експерта, залишається нашим союзником, але в обмеженій ролі. Разом з іншими країнами Центральної та Східної Європи вона становить блок прихильників жорсткої політики щодо Росії. Поляки з литовцями та румунами - це противага Німеччині та Австрії, у яких більш м'яка позиція.
– Максимум, чого очікуємо від Британії та Польщі, це обмежені постачання озброєння та фінансово-економічна допомога, у тому числі кредити, – каже Ілля Куса.
Прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте може сприяти Україні щодо торговельно-економічного співробітництва. Фото: Марк Рютте facebook.com/markrutte
Нідерланди: ухвалюють фінансові рішення
Прем'єр-міністр Нідерландів завітав з візитом в Україну вперше за 17 років.
Марк Рютте та Володимир Зеленський зробили спільну заяву про відданість міжнародному праву та основним принципам європейської безпеки. Відчутних результатів зустріч не принесла, але не забувають – і добре. Тим більше, що Україна та Нідерланди обопільно зацікавлені у пошуках правди про аварію рейсу MH17, збитого над Донбасом.
- Багато візитів до України не мали фундаментального значення. Більше символіко-політичні, щоб показати підтримку. Нідерланди, я думаю, із цієї категорії. Але важливо пам'ятати, що ця країна та країни Бенілюксу разом із Францією та Німеччиною були засновниками Євросоюзу. Це головні донори до бюджету ЄС. Тому що коли ми говоримо про Польщу, Литву чи Угорщину, то вони отримають більше, ніж дають. Вони мають менший голос, а той, хто генерує кошти в ЄС – більший. З цього погляду візит Рютте важливий, - наголошує наш співрозмовник.
Нідерланди навряд чи можуть допомогти і щось вирішити у політичному аспекті, але щодо торговельно-економічного співробітництва та фінансової допомоги вони одні з тих, хто приймає рішення.
Голова Міністерства закордонних справ Королівства Данія Єппе Кофод був в Україні з візитом у січні. Фото: Mads Claus Rasmussen/Ritzau Scanpix/via REUTERS
Країни Скандинавії, Данія: енергетична безпека
У черзі січневих гостей виявилася й голова Міністерства закордонних справ Королівства Данія Єппе Кофод.
- Країни Скандинавії не проти ідеї постачання зброї в Україну. З ними можна домовлятися, і це вже цінно. Це також ті країни, які є важливими при голосуванні за зовнішню фінансову допомогу, та їхні уряди є прихильниками збільшення такої. Я також зазначив, що країни Скандинавії відіграють велику роль в енергетичній безпеці Європи. Щоправда, тут у нас із ними мало точок дотику, - зазначає політолог.
Візит Реджепа Ердогана можна назвати найпліднішим зі спаданих лідерів. Фото: president.gov.ua
Туреччина: підтримує баланс
Найпліднішим візитом можна вважати приліт до Києва президента Туреччини Реджепа Ердогана, який не лише підписав низку ділових угод, а й зголосився бути посередником у переговорах між Україною та Росією.
– Сьогодні Туреччина на карті світу – окремий центр впливу. Хоча країна є членом НАТО, її політика багатовекторна та автономна від Заходу. Візит Ердогана був максимально прагматичним насамперед для Туреччини, але для України також, – каже Ілля Куса.
Найважливішим досягненням політолог вважає рішення щодо будівництва заводу з виробництва безпілотників.
– Туреччина розширює ринок збуту та отримує можливість далі рекламувати свої «Байрактари», для України це великий стимул до розвитку військово-промислового комплексу.
З іншого боку, підписання угоди про зону вільної торгівлі – це більше нам мінус, бо турецька та українська економіки є різними. Турецька набагато складніше, вони виробляють більше продуктів з високою доданою вартістю та експортують їх на наш ринок, ми більше експортуємо сировину.
Щодо політики, то, на думку Куси, Туреччина максимально використовує свої добрі стосунки і з Росією, і з Україною, і із Заходом. У такій ситуації Ердоган справді може собі дозволити спробувати перехопити миротворчу ініціативу як посередник, у якого є шанс бути успішнішим за інших.
В інтересах самого Ердогана зберігати баланс і не допускати ескалації у районі Чорного моря.
