19 сiчня
Завантажити ще

Помилка нерезидентів

Помилка нерезидентів

Етична рада при Вищій раді правосуддя от-от повинна розпочати роботу. І це вкрай прикра новина. Такою вона є, власне, для іноземних членів Етичної ради.

І йдеться не про те, що їм доведеться спочатку перевіряти кандидатів на посади членів ВРП від парламенту і науковців, а не проріджувати лави чинних членів ВРП. А про те, що їм доведеться розпочати роботу самотужки.

Відсутністю розпорядчого рішення голови (чи особи яка виконує відповідні функції) ВРП, Вища рада правосуддя зачепила найболючіше для усіх міжнародних грантових програм підтримки — вони, виявляється, нікому не потрібні. Їх не чекають. Вони — не месії.

Якби було рішення (підписане будь ким) про формування складу Етичної ради, можна було б гордо піднявши голову заявляти — ось, навіть орган — уособлення корупції (хоча жодної підозри навіть жодної фактової справи щодо ВРП чи її членів немає), яка пожирає українські суди зсередини, розуміє як важливо цю корупцію здолати. Просить нас про допомогу.

Якби було рішення про відмову у створенні або інший прояв спротиву, можна було б менш пафосно але не менш гордо заявити — пронизана корупцією система пручається очищенню, але громадяни вимагають і ми врятуємо Українців від корупційної гідри на кошти американського народу.

Але немає ні підтримки, ні спротиву

Якраз це й не дає іноземним та міжнародним організаціям, які підтримують реформи в України, скерувати своїх представників до безпосередньої роботи в Етичній ради. Уже два тижні як вона може працювати — жодного засідання. Конкурсна комісія ВККС зволікає з початком роботи вже більше двох місяців.

Найбільш болісно це для американських партнерів. Адже це не кореспондується з їхнім образом рятівників від корупції та експортерів демократів в країни, що розвиваються. Ніхто не благає про порятунок. А самостійно рятувати когось, хто не потребує допомоги, якось дивно. У світовій та й українські новітній історії такі процеси уже були. Свого роду «неоколоніалізм», якщо не сказати «експансія», «загарбництво» чи «окупація». І аж ніяк не «миротворчість».

Імідж США як держави-миротворця і так дуже сильно похитнувся після провалу насадження демократії в Афганістані. Тепер до усіх агентів США на території інших країн, у тому числі цілком цивільних, дуже великі вимоги. І треба показати бодай якийсь успішний проєкт.

Таким проєктом могла стати судова реформа в Україні. Так, звісно це ніби зовсім інша сфера та масштаб геть не той. Але за належної медійної підтримки цілком могло б хоч якось виправити ситуацію. Найменший успіх міг би дозволити різним американським асоціаціям продовжити працювати у світі. Адже один провал — лише випадковість, другий — збіг, третій — закономірність. Завдання викорінити корупцію з українських судів — міг би стати цілком достойною відповіддю скептикам такої підтримки за гроші американського народу.

Проєкт неабиякий: найбільша країна Європи, яка потерпає від військової агресії і хоче вирватися з-під впливу могутнього сусіда, розшматована зсередини тотальною корупцією, просить допомоги у американського народу. І отримує її в особі трьох міжнародних експертів, які допоможуть судовій владі очиститися від усіх корупціонерів та стати справедливою. Якось так.

Підґрунтя для цього готували два роки

Так, саме з кінця 2019 року, щойно була ліквідована ВККС, рівень довіри до судової влади в Україні раптово почав знижуватися. До того з 2014го, після першої люстрації членів ВККС та ВРП, стабільно ріс, а щойно судова реформа 2016 року вийшла на фінішну пряму — почав падати.

І падав він під гучну медіападтримку центральних телеканалів та провідних суспільних інтернет видань, які колись отримали статус символів незалежності та свободи слова, а нині перетворюються на зливні ями. Здебільшого — через блоги та коментарі тих, хто хотів отримати черговий грант на судову реформу. Населення запевняли, що суди погані. Що судді — корупціонери. Що справедливості в судах годі й шукати.

При цьому не говорили, що в Україні залишилося менше 4000 повноважних суддів, які за рік розглядають понад 4 млн справ, у яких ухвалюють мільйони рішень, з яких не більше 15 % оскаржуються взагалі. А з тих що оскаржуються, 85 % залишаються без змін судами вищих інстанцій. Що до Верховного Суду надходить тільки 10 частина від усіх справ, і тільки одиниці з них дійсно створюють або змінюють практику чи викликають публічний резонанс.

Але ж ні, треба сказати, що в українських судах корупція, вона полонила органи суддівського врядування, навіть ті, які вже два роки не працюють., щоб затим героїчно з тією корупцією справитися.

Так, у жовтні відбувся брифінг «Недовіра до судів в Україні: організована криза чи об’єктивна реальність», присвяченого особливостям висвітлення діяльності Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та судів у 2019-2021 роках. У ньому взяли участь в.о. Голови ВРП Олексій Маловацький, керівник політико-правових програм ГО «Український Центр суспільного розвитку» Ігор Рейтерович, голова Комітету з питань верховенства права Національної асоціації адвокатів України Марина Ставнійчук.

На ньому презентували моніторингове дослідження медіаполя щодо висвітлення діяльності Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у період 2019-2021 років.

«Аналіз даних моніторингу свідчить про те, що за рахунок активного просування негативних коментарів та оціночних суджень окремих експертів-активістів, громадська думка була викривлена. Оцінка діяльності Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в українських медіа подавалась упереджено. В результаті ми побачили зниження довіри громадян до судової влади і численні спроби змінити законодавство про судоустрій, мотивуючись штучно створеною проблемою», — говорить керівник політико-правових програм ГО «Український Центр суспільного розвитку» Ігор Рейтерович.

Голова Комітету з питань верховенства права Національної асоціації адвокатів України Марина Ставнійчук заявила, що у зв’язку з тим, що реальної судової реформи не відбувається національними силами, а є безкінечний тиск на судову владу, вишукуються все нові і нові способи впливу на формування судової влади і органів суддівського врядування. Одним із них є відносно новий інструмент — громадські ради, етичні і конкурсні комісії, де міжнародним експертам і грантовим організаціям намагаються передати повноваження з формування судової влади, таким чином усуваючи з цього процесу національні інститути і професійні юридичні спільноти.

Саме цей фон який нагнітався тим більше, чим ближчою ставала реальність запуску Етичної ради. А після її формування — тиша. І тільки поодинокі спроби перекласти відповідальність за те, що досі Етична рада не провела засідання та не перевірила члени ВРП на саму ВРП.

Вони очікували, що стануть героями для українського і своїх народів, які очистять суди від корупціонерів (до слова українська система правосуддя і сама демонструє готовність до очищення від тих колег, котрі не дотримали присяги) і дадуть зрештою українським громадянам шанс на справедливість в судах (пам’ятаємо — 85 % судових рішень ніколи ніким не оскаржуються).

А стали загарбниками — повинні самостійно прийти до ВРП, отримати собі стільця та стола, ручку з блокнотом та оргтехніку для роботи…

На додачу до цього — неможливість працювати за своїм місцем роботи та отримувати будь-яку за свою діяльність в Україні винагороду, окрім середньомісячної зарплатні, яку повинен платити роботодавець відповідного члена Етичної ради — адвокатське об’єднання чи громадська організація.

Не чекають іноземних месій в Україні. Та й чи месії вони? А, може, ніякі це не міжнародні експерти, а міжнародні агенти? Представники не міжнародних організацій, а Урядів, чи може навіть спцслужб? Чи як ще можна пояснити те, що в комунікацію замість незалежних фахових експертів, які мали б увійти до складу етичної ради, з українськими суддями спілкуються посли іноземних держав?

Чи буде ефективною для України їх робота — оцінки вельми скептичні. Та й не дивно — ми уже звикли співіснувати з ними поруч. Щоправда ще ніколи до цього вони не потрапляли так глибоко в систему української влади, щоб ухвалювати вирішальні для кадрових питань рішення. Але чомусь їм стало це не до снаги — не можуть ніяк розпочати роботу.

На цей випадок є положення, яке дозволяє члену етичної ради скласти з себе повноваження за власним бажанням, може час ним скористатися?

В інтернеті не складно знайти інформацію, що окремі американські проєкти в Україні вже більше 20 років. Інші країни теж надають нам підтримку не одне десятиліття. Вони ж фінансово підтримують різні центри боротьби з корупцією та ради впровадження реформ.

Й увесь цей час вони готують та підтримують судові реформи. Кожну з тих, яку в подальшому, при зміні політичної влади, знову «називали» недосконалою і переписували уже з адміністрацією наступного президента. Чи йдеться у такому випадку про юридично-правову підтримку реформи, чи вже час сказати про прямий політичний вплив?

І сьогодні члени Етичної ради прибувають тихенько, без анонсів, не як месії, а як шпигуни. І не йдуть одразу до ВРП де у них має бути робоче місце, а тихцем зустрічаються з місцевими «активістами», які до того два роки створювали фон недовіри до судів в Україні.

Не миротворці і не рятівники вони для судової влади України. Це вже чітко відчувають в Україні й пересічні громадяни, які ще недавно вірили у нашептану тотальну корупцію в судах.

Новини по темі: Суд Контроль