Влада України закликає громадян евакуюватися всіма доступними способами з Херсонської та Запорізької областей, щоб ЗСУ в ході наступальної операції не наражала на небезпеку мирне населення. Жителі регіонів змушені приймати важке для себе рішення: одні їдуть у нікуди, інші залишаються.
Як одне, так і інше рішення викликає якщо не розкол в українському суспільстві, то серйозні дискусії на тему «як вчинити правильно?» З цією дилемою дуже добре знайомі жителі Донецька та Луганська, тепер настала черга Херсона та Запоріжжя.
– Це ми вже проходили. Тих, хто залишиться, найжвавіші ура-патріоти зарахують до колаборантів та зрадників. Ті, хто поїхав, стануть «бігунами та трусами». Потім прозвучить сакраментальне «Там нормальних не залишилося, всі нормальні вже виїхали», - ділиться спогадами донеччанка, а потім жителька і Херсона Марія Кроливець. – Я, двічі переселенка і вже біженка, пам'ятаю це почуття розпачу, коли не знаєш, як правильно – їхати чи залишатися.
Побажання української влади херсонці чують, але запитують – як? Волонтери, які вивозять людей, працюють у режимі найсуворішої таємності, їх знайти можна лише через інтернет, та й то не одразу. Як шукатимуть їх літні громадяни, які з Інтернетом на «ви»? На вулицях в окупованому місті не запитаєш – призначать «пособником нацистів» і відвезуть у невідомому напрямку.
- Є приватні перевізники, які за 5000-6000 грн вивезуть людину до Запоріжжя чи іншого міста на підконтрольній території. Але такі гроші є зовсім не в багатьох. А якщо їде родина – це 15 000 грн на трьох? За ці гроші можна місяць-два жити і теоретично дочекатися визволення, – розмірковує Марія. – А якщо люди похилого віку живуть не в Херсоні, а в області, то за ними ніякий перевізник не поїде, бо вивозять із Херсона та Каховки. Тобто їм доведеться діставатися центру і звідси вже їхати. На такий вояж не всі молоді погодяться…
З різних сторін (особливо з безпечних у військовому плані міст) доносяться закиди: вас просили виїхати ще п'ять місяців тому, чому ви не поїхали?. На це запитання херсонець Василь Волков (ім'я змінено) із посмішкою каже: «Спочатку не вірили, що нас захоплять, тепер віримо, що звільнять! Хтось же має вірити у ЗСУ». Парирувати цю ідею зазвичай нема чим.
Ті, що залишилися, виживають як можуть, але з кожним днем це зробити все важче. Окупанти перетворили Херсон на гетто, обірвавши практично всі зв'язки з Україною та змушуючи мешканців отримувати російські паспорти. Без них, кажуть жителі, їм відмовляють у прийомі на роботу, прийомі документів, а незабаром можуть розвертати назад у лікарнях та школах. Мобільний зв'язок – російського оператора, банки – російські, і що з цим робити – городяни не знають.
- Щодня вибухи, стрілянина. На кожній вулиці можна зустріти автоматників, патрулі, військову техніку. Було курортне місто, стало військовим. Переважна більшість перехожих – люди похилого віку, молодь боїться зайвий раз вийти на вулицю. Літні люди розгублені, не знають, що робити, - описує ситуацію Волков. – Звичайно, вони йдуть на всі умови окупантів, щоби банально вижити.
Держава Україна не кинула своїх громадян і продовжує нараховувати їм пенсії та допомогу на банківські картки. Але перевести в готівку їх у Херсоні ніде – банкомати не працюють. Звичайно, вже з'явилися «обнальники», які за 10% від суми готові негайно видати готівку, але це занадто великий відсоток для невеликих пенсій та зовсім маленької допомоги.
Тут знову колишня донеччанка не може стримати емоцій: у 2014 році мешканці окупованих територій Донецької та Луганської областей, щоб отримати свої законні виплати, мали мало того, що виїхати з окупації, але ще й пройти пекло постановки на облік як внутрішньо переміщені особи…
Херсонці у мережах діляться секретами виїзду із Херсона на своїх автомобілях. Кажуть, найактуальніший та легальний маршрут на сьогодні – через Василівку.
- Для виїзду потрібні оригінали паспортів та інші документи, відсутність військових та патріотичних татуювань, «чисті» телефони, відсутність підозрілих речей. Також – документи на машину або оформлена довіреність/гендовіреність. Просто за техпаспортом більше не випускають, - пишуть жителі. – За Василівкою ґрунтовка, після дощу там не проїхати. Тому краще розвернутися, якщо пішов дощ, і перечекати, поки все висохне.
Людей переконують виїжджати з інших регіонів: на підконтрольній території багато фондів соціальної підтримки, все працює, люди отримують допомогу, знаходять роботу. У їхньому хорі тонуть голоси тих, кому не пощастило, хто зіткнувся з нерозумінням, грубістю, упередженістю – все те, що було з донецькими та луганськими жителями, що рятувалися від війни 2014-го.
- У мене маленька дитина, і немає 200 доларів, щоб нас хтось вивіз хоча б до Запоріжжя. Я не уявляю, що мені робити і на що жити. І їхати до Запоріжжя три дні – з немовлям це просто неможливо, – бідкається молода мама Ірина. – У Херсоні я маю можливість працювати бухгалтером у дитячому садку, але там зажадали російський паспорт. Доведеться його взяти, а потім після звільнення я його з чистою совістю викину.
З іншого боку, Херсон настільки активно чинить опір окупації, що про якийсь спокій люди вже забули. Горять армійські склади ворога із боєкомплектами, пункти дислокації. Це робота і ЗСУ, і херсонських партизанів. Від патріотичних написів на будинках вони перейшли до дій, але останнє слово залишиться за українською армією, яка і попереджає мешканців про можливу шкоду внаслідок контрнаступу.
У Мелітополі окупанти «почули» попередження та… розмістили військову техніку у житлових кварталах – місцеві жителі говорять про базу ФСБ біля стін колишнього ПТУ №24 на бульварі 30-річчя Перемоги, у метровій близькості до густонаселеного житлового сектору. Військова техніка стоїть на заводі «Рефма», у садах Філібера у самому центрі Мелітополя та під мостом, що веде на Новий Мелітополь.
Серед населення йде натуральне залякування: окупанти загрожують усім і з кожного приводу.
- Проводять постійно телефонні опитування на тему, чи раді ми, чи не раді приходу «визволителів». Ми, звичайно, трубки одразу кидаємо, але хто знає, яку вони там собі позначку ставлять. Батьків змушують дітей до шкіл записувати та за новою програмою вчитися. Про паспорти мовчу... Ще не видають тіла померлих з моргу, вимагають, щоб свідоцтво про смерть було російським зразком. Мобільний зв'язок часто російський, треба карти купувати. Газу в будинках немає, перебиті труби, і ніхто не ремонтує. Про те, що постійно перевіряють документи, заходять до будинків із обшуками, людей забирають – це вже реалії нашого дня. Схоже на агонію! - підсумовує мешканець Мелітополя Юрій Красильников (ім'я змінено).
Найкрасивіший регіон України перетворюється на похмуре порожнє місце. Жителі кажуть, що готові зачекати на звільнення, щоб потім відновити колишню красу. Поки ж, кажуть мелітопольці, окупанти намагаються максимально зруйнувати все, що бачать, та на повну залякати людей, щоб і думати не могли про спротив. Але, здається, Збройні сили України мають інші плани…