Свято-Преображенський кафедральний собор в Одесі пережив вісім імператорів та й саму Російську імперію, був зруйнований більшовицькими варварами, але відроджений у незалежній Україні. Тож переживе він і рашистських варварів і відродиться ще красивішим. Російська ракета потрапила в цей пам'ятник архітектури в ніч на 23 липня.
Руйнування колосальні – ракета потрапила в центральний вівтар, через це частково зруйновано будівлю собору, перекриття трьох нижніх поверхів, сильно пошкоджено внутрішнє оздоблення та ікони, - повідомили в Одеській єпархії. Також вилетіли усі вікна.
А собор з'явився у місті ще у XVIII столітті.
Так виглядав собор до того, як в нього потрапила ворожа ракета. Фото: Konstantin Brizhnichenko/commons.wikimedia.org
Собор був закладений у 1794 році, довго будувався, пережив зміну монарха (1796 року померла імператриця Катерина II) та зупинку будівництва. Але призначений 1803 року градоначальник Одеси герцог де Рішельє, як зараз кажуть, «вибив» фінансування для продовження будівництва храму. Онук імператриці Олександр I гроші дав. Щоправда, обмаль – наприклад, на створення нового іконостасу коштів ніяк не вистачало. Навіть князь Іван Долгоруков, який побував в Одесі у 1810 році, у своїх спогадах зазначив:
«…Прекрасної архітектури собор… він аналогічний базилікам Європи… Усередині церкви підлога вистелена з чорною мармуру: у центрі різнокольорові кахлі дають йому вигляд мозаїчного паркету. Сходи між колонами, по яких входять у храм, будуть намощені лавою. Вона вже виписана та заготовлена. Що може бути в новому смаку того шикарніше? Шкода, що іконостасу немає гарного: він писаний на ширмах, затягнутих полотном, на зразок полкових церков. Начиння в соборі багатого немає, видно, що дбали про зовнішню красу будівлі для міста більше, ніж про внутрішнє благополуччя Господнього дому».
Не було у храмі та дзвіниці – її почали зводити лише у 1825 році та закінчили через 12 років. Крім дзвіниці, у храмі постійно щось добудовувалося і перебудовувалося, через що він став архітектурно непоодиноким. Але на початку ХХ століття його капітально реконструювали, привели до єдиного стилю та прикрасили. Замість чорного мармуру на підлозі і на стінах засяяв білий, храм став ніби більшим, просторішим, благостнішим. Після цієї реконструкції Свято-Преображенський собор назвали одним із найбільших храмів імперії – він міг вміщувати до 9000 осіб одночасно. Його розміри в плані становили 90х45 метрів, а висота дзвіниці досягала 72 метри.
Але навіть така краса та велич не врятували Свято-Преображенський собор від руйнування, влаштованого радянською владою у 1936 році. За чотири роки до цього храм закрили, бо «не представляє архітектурної цінності», а матеріальні цінності ж із нього завбачливо вивезли заздалегідь і в невідомому напрямку. У спогадах Рудольфа Ципоркіса, знаменитого одеського краєзнавця, можна дізнатися, як готувалися руйнувати святиню.
«…Знищити собор, як і храм Христа Спасителя у Москві, було дуже важко, бо блоки, що становили стіни собору, були скріплені розчином на яєчному жовтку та не піддавалися розчленуванню. Щоб підірвати величезний будинок, було прийнято рішення: підірвати дзвіницю для того, щоб вона впала на собор і зруйнувала його. Розрахунок вдався», - пише одесит.
Ініціатором зносу собору став, за спогадами письменника Валентина Катаєва, радянський червоний командир Клим Ворошилов. Виступаючи в тодішньому Будинку офіцерів (потім – кінотеатр "Одеса"), він побачив шпиль собору і заявив: "Треба розчистити це місце". Безпосередньо наказ про знесення дав інший червоний командир – Іона Якір.
У збірнику наукових статей «Воронцовська збірка» є спогади про той день. Письменник Володимир Гридін так описує березневий день 1936 року: «Вулицею Толстого йшла... (у напрямку собору)... ціла юрба - тиха і скромна... наближаючись до паперті, де вже було не проштовхнутися, я зумів розглянути, що там було. Дзвін. Величезний, вищий за мене. Здавалося, він трохи дзвенів від напруженого стояння навколо. Від натовпу, що збився. Неначе це була жива істота - повалена і занепавша духом… Я дивився на дзвін… який був чутний у всіх куточках Одеси і навіть біля дністровського берега Біляївки. І який більше ніколи не задзвонить… Втім, справжні похорони собору були ще попереду – за кілька днів він злетів у повітря… стрясаючи всю округу страшним гуркотом. Злетів так, що на вулиці Толстого вилетіли шибки, хоча напередодні їх наказали заклеїти».
1999 року одесити почали збирати гроші на відновлення храму. Досить швидко було зібрано понад 305 тисяч гривень (80 тисяч доларів за курсом того року) – вони пішли на відливку нового дзвона, і вже на Різдво 2001 року одесити почули його голос. Через рік, 6 січня 2002-го, було закладено перший камінь у стіну верхнього храму собору – і рівно через рік, на Різдво у 2003 році, пройшла перша служба у верхньому храмі собору – подячний молебень на честь завершення загальнобудівельних робіт із відтворення храму.
У 2005 році будівництво завершилося, храм було прийнято в експлуатацію, тоді ж було ухвалено рішення про повернення праху подружжя Воронцових у відновлений собор (1936 року більшовики просто викинули останки Воронцових з храму під паркан, і лише самі одесити поховали їх на цвинтарі).
2008 року в соборі встановили найбільший в Україні дзвін, і це стало гідним завершенням відновлення храму після його руйнування у 1936 році. На 24-метрову висоту дзвіниці підняли 14-тонний дзвін, відлитий, до речі, на Воронезькому дзвониварному заводі «Віра».
Липень 2023 став для Спасо-Преображенського собору в Одесі місяцем руйнувань, але знову одесити прибирають і розчищають свій храм і готові його відновлювати своїми руками.
Втім, є надія на міжнародну допомогу. Так, Італія вже готова приєднатися до відновлення пошкоджених пам'яток архітектури.
Це один із іконописних образів Богородиці, який вважається чудотворним. Офіційним місцем знаходження ікони називається селище Касперівка, проте більшу пору року вона проводила в Одесі, і зараз цей образ знаходиться у Свято-Успенському соборі міста і є головною його святинею. Також Касперівська ікона Божої Матері вважається покровителькою флоту, причому не лише морського, а й повітряного. На щастя, внаслідок обстрілу вона не пошкоджена та перебуває у священнослужителів.
Походження ікони описано церковним істориком Сергієм Петровським так: "За царювання государя Олександра Благословенного багато було в Херсонському краї російсько-сербських сімей, що зберігали добрі звичаї, старі звичаї та міцну прихильність до Православної віри. І наш чудотворний Касперівський образ Богоматері належав саме сербській родині. Предок її, якийсь благородний серб, який у середині XVIII століття оселився в Херсонській губернії, виніс із Трансільванії родовий образ Пресвятої Богородиці. Святиня як благословення переходила з роду в рід і в 1809 році була отримана херсонською поміщицею, дружиною штабс-капітана Миколи Касперова Іуліанією Іонівною. Хто, коли і де саме писав цей образ, ніхто не знав і не пам'ятав… І ось недалеко від м. Херсона у невеликому селі Касперове (зараз – Кізомис у Херсонській області) у сім'ї незнатній і за світським становищем далеко не піднесеної, приємно було Матері Божій просіяти знаменами і чудесами..."