• Головна
• Економіка

Фото: Укладов Олег

Ну ось ми, можна сказати, і «догарцювалися» зі своїми іграми в «аграрну супердержаву». Замість реалізації амбітних планів годувати весь світ, ми самі купуємо продукти у всіх підряд, а наш основний продуктовий постачальник – Польща.

Польські овочі та фрукти, польська молочка, польське м'ясо – мабуть, тільки польського хліба ми поки що не маємо, але з такими темпами рано чи пізно буде.

Ситуація складається унікальна. Українці мільйонами їдуть на заробітки до Польщі, зокрема на сільгоспроботи та на підприємства з виробництва продуктів. Польща потім ці продукти продає Україні, а українці їх тут охоче купують, причому нерідко на гроші, надіслані заробітчанами з тієї ж Польщі.

Як все вдало вийшло, чи не так? Щоправда, із цього замкненого кола випав український виробник, але цього майже ніхто не помічає. Усім і так добре.

Графіка КП в Україні

Польський сир і не лише

Наша сім'я непомітно перейшла на польські сири. Купуємо все - і "Маасдам", і "Брі", і "Камамбер", і "Пармезан", і "Філадельфію". Спочатку я намагалася залишити в раціоні хоч якийсь «наш» сир, щоб, так би мовити, підтримати вітчизняного виробника, але в результаті не склалося: якість гірша, а ціни вищі.

Судячи з даних Державної фіскальної служби, ми не самотні. Лише у грудні 2021-го до України ввезли майже на 30% більше сиру, ніж у грудні 2020-го. Тобто країна загалом стала їсти набагато більше імпортного сиру, а основні його постачальники - Польща, Німеччина та Нідерланди.

Деякі особливо патріотичні громадяни вважають, що польська молочка дешевша, бо у неї якість гірша, але це не так. Основною причиною відносної дешевизни польських продуктів є те, що витрати польських виробників набагато нижчі. Вони користуються численними податковими послабленнями, пільговими цінами на електроенергію.

На відміну від польських колег, українські виробники жодних послаблень не мають, тож вибір у них невеликий: або піднімати ціни, або працювати собі на збиток.

Результатом цього небагатого вибору стало те, що українські продукти стали дорожчими за їжу, привезену вже не лише зі Східної, а й із Західної Європи.

Цікаві цифри днями навів Національний науковий центр «Інститут агарної економіки» з посиланням на дані Державної митної служби. Виявляється, у 2021 роцы в Україну було ввезено агропродукції на 8,2 млрд доларів, і це на 19% більше, ніж у 2020-му Везем все підряд: рибу та морепродукти, овочі та фрукти, ягоди та горіхи, какао-продукти та олії, м'ясо та молочку тощо.

Як зазначив заступник директора Центру Микола Пугачов, країни-члени ЄС минулого року втримали свої позиції основного постачальника сільськогосподарської продукції в Україну. Частка європейських країн становила понад половину вітчизняного імпорту агропродовольства (51,6%).

Дивовижний збіг

Із 2017 року перше місце у рейтингу основних постачальників агропродукції в Україну утримує Польща. Минулого року вона продала в нашу країну сільськогосподарських товарів на суму 883 млн. доларів, що на 7% перевищило її показник у 2020 році.

Дивовижний збіг: саме з 2017 року, з отриманням безвізу, до Польщі суцільним потоком ринули українські заробітчани, і з того часу вони не втомлюються підтримувати економіку сусідів. На сьогодні у Польщі працює 1,5 млн наших співвітчизників, які не лише переводять додому мільярди доларів, а й допомагають щороку піднімати польський ВВП у середньому на 4,5% на рік.

Виходить цікаве замкнене коло. Українці мільйонами їдуть на заробітки до Польщі, зокрема на сільгоспроботи та на підприємства з виробництва продуктів. Польща потім ці ж продукти, які виявляються набагато дешевшими, ніж в Україні, продає нам. А українці їх охоче купують, причому нерідко на гроші, надіслані заробітчанами з тієї ж Польщі. Ідилічну картинку псує одна маленька деталь: українським виробникам у цьому ланцюжку місця немає.

– Перед українцями відкрилися можливості не лише поїхати за кордон як туристи, але й спробувати попрацювати, все ж таки до цього процедура виїзду була досить складною.

Сьогодні хаотичний від'їзд заробітчан за кордон у пошуках кращого життя поступово перетворився на цілеспрямовану політику перетягування робочої сили з України з боку європейських країн. Павловський у розмові з "КП" в Україні" розповів про те, що сьогодні потенційних заробітчан у нас починають готувати з 1-го класу. Наприклад, на Закарпатті перед батьками першокласників стоїть вибір – відправляти дитину до угорської школи або до української. При цьому влада «допомагає» з вибором: при вступі до угорської школи дитина забезпечується шкільною формою, укомплектованим рюкзаком, та ще 1,5 тис. грн готівкою видають.

Аналогічна ситуація і в Житомирській області, де за підтримки польських фондів дітям пропонують вивчати польську мову з 1-го класу. А після закінчення школи ці ж фонди пропонують випускникам їхати до Польщі – вчитися та працювати. І люди із задоволенням їдуть.

Продукція стає неконкурентоспроможною

Складається враження, що «зашморг» на шиї вітчизняних виробників затягують навмисно. Експерти кажуть: українські товари стають все менш конкурентними з двох основних причин – дорогі енергоресурси та високі податки.

- Знайомий фермер розповів, що скло для парників замовляє у Білорусі, - наводить приклад Павловський. – Таке ж скло виробляють і в Харкові, але воно в рази дорожче. Тобто, у нас уже нерентабельно навіть нагріти пісок! І з патріотизму мало хто купуватиме український товар, якщо є такий же білоруський, але вп'ятеро дешевше. Бізнес уміє рахувати гроші, тому йде на зовнішній ринок. Таким чином, ринок газу, якого ми так хотіли, призвів до того, що всі наші енерговитратні виробництва стали неконкурентоспроможними.

"Все це невипадково"

Аналітик компанії «Центр біржових технологій» Максим Орищак зазначає: говорити про те, що аграрна країна імпортує фрукти та овочі, якось незручно. Але, каже експерт, все це відбувається навмисно – такі політичні домовленості. Постачання з Європи нам потрібні не тому, що там продукти кращі, а тому, що так вигідно країнам ЄС.

– От і доводиться українцям їхати туди, де потрібні няньки, прибиральники, сезонні робітники тощо.

На користь того, що ситуація, яка склалася, невипадкова, говорить й історія з «бляхами». Експерт пропонує згадати, як в Україну спочатку «злили» з країн ЄС старі автомобілі, а потім ухвалили такі закони про легалізацію цих транспортних засобів, що вигода покупки старих авто в Європі звелася нанівець. Але кроки вже були зроблені, відмотати не вдасться.

Словом, підсумував експерт, кредити від МВФ та дружба з Європою даються українцям непросто.

- Щодо того, що український виробник практично випав з циклу виробництва та споживання, то кардинально змінити ситуацію неможливо все з тих самих політичних причин, - вважає Орищак. - Усі наші національні домовленості із зовнішніми кредиторами та євроінтеграції безпрешкодно сформували «вакуум», вибратися з якого непросто. Будь-яке виробництво на території країни стало таким дорогим, що неможливо витримувати конкуренцію із виробниками з інших країн. Створено умови, за яких малий та середній агробізнес не має шансів на активний розвиток.

Що далі?

На думку Павловського, щоб вийти з ситуації, яка склалася, потрібно діяти за декількома напрямками. По-перше, припинити польсько-угорські програми у школах та вкладати гроші в українську освіту – як у її якість, так і у стипендії, ремонт гуртожитків тощо.

По-друге, якось вирішувати питання з цінами на енергоресурси – або шукати альтернативні джерела, або йти на переговори з РФ. Інакше ми остаточно перетворимося на суто сировинну країну.

Прогнози Максима Орищака більш короткострокові та менш оптимістичні. За його словами, найімовірніше зростання цін, логістичних витрат і рівня бідності в Україні призведуть до значного зниження попиту на продукти цього року. Для багатьох українців вони стануть надто дорогими, і люди знову згадають про забуті «фазенди» та почнуть займатися вирощуванням власних овочів та фруктів.

ТІЛЬКИ ЦИФРИ

Основні постачальники агропродукції в Україні

• Польща (883 млн. доларів)
• Німеччина (586 млн доларів)
• Італія (586 млн. доларів)
• Туреччина (520 млн доларів)
• Франція (351 млн доларів)
• Нідерланди (334 млн доларів)
• Індонезія (328 млн доларів)
• Норвегія (314 млн доларів)
• США (288 млн доларів)
• Іспанія (264 млн доларів)

*За даними Національного наукового центру «Інститут агарної економіки»