«Хрінаші» із закарпатської столиці хрону: один корінь може давати врожай 30 років
Хто чим пишається: село Опішня на Полтавщині – сливами, про які писав ще Іван Котляревський в «Енеїді», Село Зручне на кордоні з Молдовою – персиками, Херсонщина, звичайно, це кавуни та томати, а Хорохорін на Житомирщині славиться соковитою полуницею. А ось селу Нове Давидкове на Закарпатті дісталася слава столиці хрону України.
Як живуть у цьому незвичайному місці, наполегливо підтримуючи історичні традиції вирощування цілющого кореня, – у матеріалі Коротко про.
Селян в окрузі називають «хрінашами»
Це немале за закарпатськими мірками село, де мешкає майже чотири тисячі людей, розташувалося на лівому березі Латориці в Мукачівському районі Закарпатської області. Нове Давидкове буквально просякнуте запахом хрону - і це не перебільшення, а головна історична пам'ятка місця. Село старе (відоме ще з XIV століття) і дуже колоритне. Тут досі поширена місцева говірка, зрозуміла не кожному приїжджому. Самих селян, до речі, на околицях давно прозвали «хрінашами».
Кущі хрону і сьогодні можна побачити не тільки на полях навколо села, а й знайти в кожному дворі. Його тут цінують не лише як гостру приправу, а й як ліки. Кажуть, допомагає вивести токсини, корисний при застуді і навіть сприяє схудненню.
Хрін тут росте скрізь: і на полях, і на подвір'ях, і на городах. Фото: ФБ Максим Адаменко
Зник після повені
Щоправда, колишня слава села як логістичного центру вирощування хрону залишилася в минулому. Тепер, кажуть, цей незамінний на кухні - особливо у період свят та консервації - корінець тут чомусь росте значно гірше, ніж кілька десятиліть тому. І «хрінаші» знають чому: звинувачують повінь.
Раніше Марія зі своєї ділянки збирала по тонні хрону, зараз же - тільки 100 кг, а то й того менше. Фото: Особистий архів
- Після повені хрін зник, - зітхають місцеві. – Катастрофічний потоп був наприкінці 1990-х. Тоді всі річки вийшли із берегів. Ось і пішов наш хрін з водою.
А раніше його відправляли за тисячі кілометрів – навіть там знаходився покупець.
- У старі часи по всьому Союзу та в країни так званого соцтабору возили. Благо і до кордону недалеко, до угорського - 35 кілометрів по прямій, до словацького – 45, - зазначає Коротко про місцева мешканка Марія Лагоді. - А у мого сусіда в Москві так взагалі хрін сама Алла Пугачова купувала!
Успішними продажі українського товару були і в Німеччині, Словаччині, Чехії. Загалом знали про місцевий хрін у всій Європі.
Заради хрону йдуть у відпустку
Марія, щоб заробити на приправі до свят, двічі на рік йде у відпустку: перед Різдвом та Новим роком і на Великдень. До речі, тут згадують, що раніше у великодні кошики обов'язково разом із крашанками та пасочками клали корінь хрону.
- Мені кажуть: «Євгенівно, інші беруть відпустку, щоби відпочивати, а ти – щоб працювати», - жартує жінка. – Я хоч пенсіонерка, але й працюю, і хрінь вирощую та продаю. Але якби це було невигідно, я б так не мучилася.
Кажуть: хто не лінувався і їздив продавати свій товар у великі міста, міг і будинок відгрохати за ці гроші. У кого залишати господарство чи дітей не було на кого – здавали до заготівельної контори. Або якщо продукт залишався. Тут платили вшестеро менше, але й того на хліб вистачало.
Розходився корінець з Давидково і по всій Україні. Хрону в селі було стільки, що навіть збиралися будувати завод для його переробки. Не місцеві – німці.
- А що тепер його будувати, якщо хрону майже немає, - зітхає Марія Лагоді. – Навіть минулого року більше було, ніж цього.
Рослина не зникла, але на продаж її тепер далеко не кожен може нарити. Частіше вистачає лише для себе.
До хрону без противогазу не підійдеш
До речі, у селі корінь називають не інакше як хрінь.
– Баночка – 250 грамів - продавалась перед Великоднем по 60 гривень, – продовжує Марія. - Хтось бере, хтось ні. Але тільки банка – 10 гривень, а хрінь треба не тільки викопати, ще й помити щіткою в кількох водах, почистити, натерти… Це ж мінімум 10 кг натерти вручну треба. Ви не уявляєте, яка це важка праця!
Для військових хрону на свята теж не шкодують. Перед Великоднем лише Марія передала 150 банок – через капелана.
Готує хрін до продажу Марія в рукавичках та противогазі. Інакше очі випалить та й руки теж.
- А як інакше? Противогаз – обов'язково! Завжди так робила, і не лише я, – зазначає жінка. - Ще корінець-два потерти можна, а якщо 10 кіло?
Хрін продається на ринку під чисту - селяни ледве встигають залишити для себе кілька корінців на консервацію огірків. У капусту, бочки, теж додають - тоді вона залишається хрусткою.
Жителі Нового Давидкова жартома називають своє село Хренландією. Фото: ФБ Максим Адаменко
Були поля, тепер садять у міжряддя
Великих заробітків, зітхають місцеві, наразі вже немає. На одному хроні не виживеш, все одно треба ще десь заробляти.
– Ви на ціни подивіться: за світло, за газ, – зазначають місцеві. - Коріння тільки так, трохи прибавки буде. Люди кажуть: дорого продаєте, він сам росте! Ну то йдіть і накопайте собі самі та натріть.
Хрін справді росте сам. Посадив - і років 30 точно можна не перейматися. Якщо жодних катаклізмів на кшталт повеней не буде – коли села заливає, і з водою йде і капуста, і хрін, і картопля. Тоді його насаджують. Зараз частіше садять між рядами картоплі, а не цілими сотками, як раніше.
- Ми картоплю вже прибираємо - садили 8 березня, щоб хрону було більше місця де рости, - зазначає Марія.
Коли копають корінь – відрізають не весь, щоб і наступного року був урожай. Корінь, кажуть, може йти у землю на кілька метрів. Але все одно «потанцювати» при його обробці, викопуванні та приготуванні треба.
Копають у листопаді та закопують у дворі у ями, пересипаючи піском. Влітку зберігають у холодному льоху.
У Новому Давидкові звикли: як би не змінювалися часи та клімат, хрін у городі – це константа. Нехай сьогодні його вже не возять фурами за кордон, і продукту ледве вистачає на місцеві ринки, все одно копають і труть. Просто тому, що так заведено. Адже поки в льоху лежить запас корінців, а на кухні є кому надіти противогаз і взятися за тертку, життя в селі йде своєю чергою - зі своїм звичним, гострим характером.
