Житловий бум у селі на Чернігівщині: чому у Хрипівці розкупили всі будинки
Невелика Хрипівка в оточенні лісів на Чернігівщині останнім часом перетворилася мало не на місце паломництва серед журналістів. Машини з кореспондентами сюди їдуть одна за одною: староста села Олександр Ткаченко ледве встигає провести одних, як під'їжджають інші. Причина – житловий бум, який раптово виник у маленькому селі. Тут мешкає трохи більше чотирьох сотень людей, але новосели прибувають. У Хрипівку вже переїхали 72 нових мешканці, розкупили майже всі вільні будинки – 30 хат.
- Залишилося всього дві, і я впевнений, що за кілька місяців вони теж підуть, - зазначає Коротко про Олександр Ткаченко. – Хоча ці хати на околиці і потребують ремонту.
«Середньостатистичний хрипівський бомж»
Староста Хрипівки Олександр Ткаченко. Фото: suspilne.media
Журналістів та благодійників староста зустрічає у робочому одязі. Відрекомендувався: «Середньостатистичний хрипівський бомж».
- А що, я ж не кабінетна людина, - сміється наш співрозмовник. – Постійно на сільськогосподарчих роботах. От і розслабився, одягаюсь відповідно.
Розповідає історію: якось повертаючись із сусіднього села з госпробіт, у такому вигляді зустрів американську делегацію з Червоного Хреста.
- Дивлюся: стоять 15 американців та наші представники, - піднімає брови староста. - А наші ж мене знають – і вже кивають. Я думаю, зупинятися - не зупинятися... Соромно в такому вигляд... і не зустріти соромно... Зупинився та й кажу: «Ескюзмі, але я середньостатичний хрипівський бомж». А як без жарту мені було вийти із цієї ситуації? Я староста, а виглядаю гірше за бездомного.
Олександр Ткаченко каже: без гумору тут не проживеш.
- Хіба що пити, а я не п'ю. Залишається лише гумор, – продовжує жартувати Олександр Ткаченко. – спілкується хтось зі мною з гостей, аж підозріло дивитись починають. Я говорю: «Я не п'яний і не наркоман, я без жарту не можу!».
З ремонтом допомагають фонди
До Хрипівки переїжджають жителі прикордонної зони Чернігівської області. Там постійні обстріли, з багатьох сіл уже два місяці триває евакуація. У Хрипівці тихіше, хоч і до кордонів із ворожими Росією та Білоруссю недалеко. До кордону з РФ десь 25 км, до білоруського менше - 15. До речі, цим пояснюється місцева мова: змішана українсько-російсько-білоруська. На подив, незважаючи на таку відстань від кордону, звідси за час війни ніхто не виїхав.
– До нас переїжджають не лише з нашого прикордоння, є з Херсона, інших міст, – ділиться староста. – Новоселам допомагають благодійники: дають гроші на вікна, двері, дах перекривають, утеплюють будинки. Всі хати потребують якогось ремонту. Кабінки душові люди брали, пральні машинки.
У Хрипівці залишилося для продажу лише два будинки. Фото: скріншот з відео ютуб канал
Сільські хати подорожчали вдвічі
Шалений попит підняв ціни на житло вдвічі. Якщо раніше стандартна ціна за сільську хату була приблизно дві тисячі доларів, то сьогодні – чотири. Це за будівлю у дві-три кімнати. Добротний будинок віддають за шість-сім. У Чернігові чи Черкасах, інших великих містах ціни для багатьох порівняно з Хрипівкою, звичайно, менш доступні.
Чому саме це село, про яке ще вчора мало хто чув, обирають новим місцем проживання? Для старости тут секрету немає: у селі підведені всі комунікації – газ є з 2006 року, централізоване водопостачання з 2011-го. До міста Городня лише два кілометри. Пішки дійти можна. Тож і їдуть... Каже: і до війни у селі житло більш-менш купували. Хрипівка – не якась лісова глухомань.
– Дітей у школу до Городні возить автобус, там же працюють усі наші мешканці, – пояснює Олександр Ткаченко. - Роботи, звичайно, менше, ніж раніше. В основному це лісопромисловість, пилорами. А в нас лісовий край. Багато з них закрилося, бо ж і дерево дороге, і працівників не вистачає – мужики воюють.
«Ні ішаків, ні страусів»
Раніше у селі, як і у багатьох інших, жили завдяки господарству, тримали худобу. Колись у Хрипівці було 176 корів. Нині всього 12.
- Немає ні корів, ні коней, ні ішаків, ні страусів, - зітхає староста. – Молоко йде за безцінь, от і відмовляються від домашньої великої рогатої худоби.
Але не лише це приваблює людей. Ще природа.
- У нас зі Львова були, із Закарпаття, з Волині, казали: «У вас така благодать, промислових підприємств немає, таке повітря… Можна курорти відкривати, робити бізнес», - усміхається староста. – Ну а місцеві наших місць не цінують…
Чоловіки йдуть на роботу на деревообробні підприємства, жінки можуть знайти місце у торгівлі. Є школа, гарна лікарня: із ремонтом, усім обладнанням, з генераторами.
У самій Хрипівці роботи немає. Тут лише фельдшерський пункт, магазин та старостат. Є ще агрофірма, але вона привозить своїх працівників лише на кілька днів.
Житло йде не лише у Хрипівці, а й у сусідньому селі, що належить до цього ж старостату, – у Півнівщині. Це село зовсім крихітне – тут 137 мешканців. Нині тут до продажу готують чотири хати.
