Перший ядерний вибух в Україні: чому провалилася операція «Факел»
9 липня 1972 року на території України (тоді – Української РСР) було здійснено промисловий підземний ядерний вибух. Це не були військові навчання чи випробування нової бомби. Радянська влада намагалася вирішити цілком практичне завдання: загасити гігантський газовий фонтан, який майже рік неможливо було зупинити звичайними методами. Операція отримала кодову назву "Факел". Коротко про – про один із експериментів радянської атомної програми.
Не могли зупинити аварію
Все почалося влітку 1971 року на Хрестищенському газоконденсатному родовищі в Харківській області. Під час буріння стався сильний викид газу під тиском близько 400 атмосфер. За спогадами очевидців та даними дослідників, бурова вежа була буквально зруйнована потоком газу, двоє інженерів тоді загинули.
Щоб уникнути ще більш масштабного вибуху, фахівці вирішили контрольовано підпалити газ, що виходить на поверхню, як це робилося в аналогічних ситуаціях в Узбекистані та Таджикистані. Інших способів вирішити цю проблему не було.
Над родовищем виник величезний вогняний смолоскип, який було видно за десятки кілометрів. Його рев порівнювали зі звуком реактивного літака. Свердловина продовжувала безконтрольно викидати газ майже цілий рік, а мешканці прилеглих сіл отримали постійні «білі ночі» за вікном та проблеми зі здоров'ям.
Підрахувавши збитки від цього вогняного гейзера, влада жахнулася і перейшла до кардинальних заходів, закликавши на допомогу атомну енергію.
Стовп газу, що горить, збиралися загасити «по науці». Фото: ukurier.gov.ua
Як в Узбекистані
На той час у СРСР вже існувала програма так званих «мирних ядерних вибухів». Вона стартувала в середині 1960-х років як радянський аналог американської програми Plowshare ("Плуг"), яка дозволяла використовувати ядерні заряди для будівництва каналів, створення підземних сховищ, видобутку корисних копалин та ліквідації аварій.
За кілька років до подій на Харківщині аналогічна технологія вже застосовувалась на газовому родовищі Урта-Булак в Узбекистані. Там вибух підземного ядерного заряду зрушив підземні пласти, які успішно закупорили аварійну свердловину, що горіла майже три роки. Такий успіх переконав радянське керівництво повторити експеримент в Україні.
Рішення проведення операції ухвалювалося на найвищому рівні. Згідно з історичними документами, ухвалу підписали генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв та голова Ради міністрів СРСР Олексій Косигін.
Підготовка до операції «Факел» зайняла до чотирьох місяців. Поруч із аварійною свердловиною пробурили спеціальну похилу шахту завдовжки близько 2,4 кілометра. На глибині майже 2,5 кілометра розмістили ядерний заряд потужністю близько 3,8 кілотонни – приблизно в чотири рази слабше за бомбу, яка знищила Хіросіму. Територію навколо об'єкту розділили на кілька зон, що охороняються підрозділами КДБ та МВС із Москви.
Цікавою особливістю експерименту стало використання тварин як своєрідних біологічних індикаторів. На різних відстанях від майбутнього епіцентру розмістили вулики з бджолами, кіз, курей та іншу живність, щоб після вибуху оцінити наслідки впливу ударної хвилі та можливого радіоактивного забруднення.
День вибуху
Вранці 9 липня 1972 року мешканців найближчих сіл Первомайське (зараз – Мирне) та Хрестище тимчасово евакуювали. Їм ніхто не повідомив справжню причину того, що відбувається, хоча все відбувалося за лічені кілометри від їхніх будинків. Просто наказали взяти все необхідне і якнайшвидше покинути будинки.
Рівно о 10-й годині ранку заряд був підірваний. Очевидці розповідали, що спочатку відчули сильний підземний поштовх. Потім на кілька секунд настала незвична тиша. Після цього в повітря піднявся величезний стовп землі, води та породи, сформувавши хмару, що нагадувала ядерний гриб.
Перші секунди здавалося, що експеримент вдався: вогняний смолоскип зник, але вже за 20 секунд газ знову прорвався назовні. Операція «Факел» провалилася. За однією з версій, фахівці припустилися помилки в розрахунках, і заряд був закладений занадто далеко від аварійної свердловини, тому ударна хвиля не змогла повністю зім'яти обсадну колону і перекрити потік газу. Інша версія – заряд був занадто малий, щоб зрушити породу і заткнути газову діру.
Через кілька годин після вибуху мешканців сіл повернули додому. При цьому ніхто не повідомив, що поряд був підземний ядерний вибух – люди продовжували користуватися водою з колодязів, працювати в полях і жити звичайним життям. Багато хто пізніше згадував, що в будинках вибило вікна, з'явилися тріщини в стінах, обвалилися старі сарайчики. Крім того, загинули бджоли, кози та кури, які «брали участь» в експерименті як індикатори забруднення повітря.
Чутки про застосування ядерного заряду, звичайно, ходили, підживлюючись домислами, але що відбувалося насправді, стало відомо набагато пізніше, після розпаду Радянського Союзу. В Українському інституті національної пам'яті наголосили, що радянська влада традиційно приховувала подібні проєкти від населення, розглядаючи питання безпеки виключно через призму державної таємності.
Після вибуху в небо піднявся величезний пласт землі, води та породи, це не допомогло зупинити газ, що горів. Фото: ukurier.gov.ua
Була радіація чи ні?
Саме це питання досі викликає найбільше суперечок. Після вибуху частина радіоактивних продуктів справді вийшла на поверхню разом із газом та породою. За первісним задумом цього відбутися не повинно було – радіація мала залишитися під землею. Але тоді чому загинули свійські тварини і чому в цьому районі ще довгі роки фіксувалося зростання кількості онкологічних захворювань у мешканців? Певних відповідей досі немає.
При цьому більшість сучасних фахівців зазначають, що масштаб радіоактивного забруднення виявився значно меншим, ніж побоювалися місцеві жителі. Набагато більших збитків екології завдало тривале горіння газового фонтану, адже більше року в атмосферу безперервно викидалися продукти горіння газу, сажа та оксиди. Дослідники зазначають, що саме вони стали основною екологічною проблемою регіону, спричиняючи кислотні опади та забруднення повітря.
Газ вдалося зупинити зовсім іншим способом, традиційнішим. За кілька місяців довкола аварійної свердловини викопали величезний кар'єр. Потім фахівці дісталися пошкодженої частини та закачали туди під високим тиском цементний розчин. Влітку 1973 року, майже через два роки після початку аварії, газовий фонтан було остаточно ліквідовано.
Більше 100 атомних експериментів
«Факел» став першим, але не останнім промисловим ядерним вибухом на території України. 1979 року в місті Єнакієве Донецької області провели ще одну секретну операцію під назвою «Кліваж». Там підземний ядерний заряд використовували для зниження небезпечної концентрації метану у вугільній шахті "Юнком". Вибух розщепив породу та спричинив у ній безліч тріщин, які дозволили метану не накопичуватися під землею, а рухатися у бік поверхні, знижуючи газонебезпеку шахти.
На відміну від операції під Харковом, цей експеримент офіційно вважався успішним, хоча його екологічні наслідки також незрозумілі. Після вибуху під землею утворилося начинене радіоактивними ізотопами 100-тонне склоподібне тіло сферичної форми. У середині воно порожнисте, а товщина стін досягає одного метра. Ось у цій 30-метровій порожнині зберігалися всі продукти радіоактивного розпаду.
До окупації Донецької області підземні води з виробок "Юнкому" відкачувалися, щоб радіація не потрапила до них, плюс постійно замірялося радіаційний фон. Все було гаразд. Що відбувається з об'єктом «Кліваж» зараз – невідомо. Однак є відомості, що склоподібне тіло може бути пошкоджене.
До речі, СРСР здійснив понад 120 так званих «мирних ядерних вибухів» для вирішення інженерних завдань – від створення підземних резервуарів до геологорозвідки. А ось у США від програми Plowshare відмовилися через екологічні ризики. Втім, і в сучасному світі визнали, що негативні екологічні наслідки значно перевищують практичну користь від "мирного атома".
