Національні Пантеони: історичне примирення чи ода героям?
Нещодавно Володимиром Зеленським було внесено законопроєкт про створення Національного Пантеона Героїв – не лише списку, а й безпосередньо місця поховання історичних діячів, які відіграли глобальну роль в історії і культурі України. Хоча сама заява й виглядає дещо суперечливо, враховуючи багатозначність слова «пантеон», важливо зазначити: в багатьох європейських країнах існують подібні споруди. І не лише в форматі меморіалу. У Парижі є будівля, яка так й називається «Пантеон». Є Пантеон і в Римі, щоправда, він грає іншу роль – ту саму, сакральну, і ставлення до «національних героїв»… теж має, хоча це навряд чи можна назвати очевидним. А скільки пантеонів в Іспанії і чи вважати Долину Полеглих за пантеон? На всі ці питання ми й постараємося відповісти.
Той же профіль, але в анфас
Спочатку розберемося із самою дефініцією. Як так сталося, що ми кажемо «Пантеон древньогрецьких богів», і «Пантеон у Франції», де перше – список богів, а друге – меморіал мислителям, філософам та іншим видатним громадянам Франції?
У всьому винен Рим. Як держава і як місце, оскільки саме там було збудовано перший Пантеон. Спочатку задум був простим: зібрати в одному місці усіх, чи майже усіх, римських богів, від Юпітера до Вести та Юстиції. Для язичницького, політеїстичного Риму це було просте та необхідне рішення: набагато ж краще, якщо в столиці великої держави буде місце, де можна буде одразу прийти та надати шани своєму богові чи декільком богам, а не бігати між храмами, щоб пошанувати кожному. Та й проводити священнослужіння римським понтифікам, які на той момент нерідко поєднували цю посаду з титулом імператора, було зручніше в одній розкішній будівлі.
Проте, серед поважних божеств був і неочікуваний гість. Сам Ромул, засновник Риму, вознесений Марсом до статусу божества, займав не останню роль у релігійній традиції Давнього Риму. Й самі імператори претендували на статус божества чи чогось сакрального. «Август» є нащадком цієї традиції – це й титул, і назва місяця в багатьох мовах, і прізвище людини. Ніхто не забороняв і поклонятися видатним громадянам, довкола яких створювалися власні маленькі культи.
Початок було покладено, й, хоча прийняття християнства та створення папства сильно змінили Рим і Пантеон, зокрема, загальна тенденція зберігалася. Так, хоча із язичницького храму Пантеон було перетворено в християнський, він зберіг за собою статус сакрального місця. Й як для більшості храмів, особливо у Середніх віках, було нормою мати місця для поховання, так і Пантеон Рима був місцем шанування померлих.
Ребрендинг, до речі, перетворив Пантеон у Храм Діви Марії і священних мучеників. День освяти стали називати Днем Усіх Святих. Трохи пізніше дату перенесуть вже після іншої освяти іншого храму в Римі, й Геловін почнуть відзначати 1 листопада.
Одначе навіть після розділення християнства Рим не зміг втратити свого значення. Й коли Італія стала центром мистецтв, Да Вінчи написав «Мону Лізу», а гуманісти вирішили що поміж їх епохою Ренесансу і тією самою Античністю був проміжок, який без роздумів назвали Середніми віками – Пантеон знову перетворився на важливий храм. Але вже як місце поховання видатних діячів – Рафаеля і членів «Братства Добродійних у Пантеоні», пізніше перейменованого в «Папську Академію витончених мистецтв». Там було поховано й два перших короля об’єднаної Італії. Іншими словами, місце варто відвідати навіть тим, хто не є фанатом цвинтарного туризму.
Все нове – добро забуте старе
В історії римського Пантеону-будівлі ми вже торкнулися теми Ренесансу. Проте концепція «повернення до джерел» існувала завжди – й до нього, й після. Грецькі поліси з їх демократією, Рим із його культурою, навіть Єгипет із його давністю привертали увагу інтелектуалів протягом всієї епохи «Нового часу». Як й релігія залишалася важливою складовою навіть до кінця XVIII століття, коли в Парижі почалося будівництво Храму Святої Женев’єви. Обіцянка короля перейшла до уряду, яке повалило його, із великою кількістю питань «Що далі?» і «Як бути?»
«Короля нема, ми обрані народом, неначе трибуни у Давньому Римі, а чого б нам не продовжити традиції?» – вважало керівництво Франції часів Великої Французької Революції. Все одно не було чого брати за основу: ті ж самі США, нещодавно сформовані, брали натхнення з того ж самого джерела. Ані Капітолійський пагорб, а ні Сенат були придумані не на порожньому місці.
Однак й релігійне питання стояло гостро: «Яке місце займає релігія у житті громадянина Франції?». Свідомість, яка з часів Ренесансу створбвалася на сакральності окремих фігур і ритуалів, була остаточно відсічена лезом гільйотини. Потреби змінилися – ідентичність француза стала вище за ідентичність католика, а значить, й сакральні фігури змінилися. Пам’ятаєте, як у Стародавньому Римі почитали Ромула?
Перший консул дещо вгамував запал революції, коли став імператором французів. Наполеон повернув паризькому Пантеону статус церкви й назву «Святої Женев’єви», але виносити вже занесені урни із прахом Вольтера та Руссо, а до того ж примкнулого до них Марата, не став. Останнього вже винесли, а сам Бонапарт хоча й залишив за будівлею статус «Церкви для самих видатних», не дуже хотів цим займатися. До речі, сам Наполеон похований у Домі Інвалідів, де є свій невеличкий пантеон.
Церкві Святої Женев’єви повернули назву «Пантеон» уже в кінці XIX століття. Відтоді там знайшли свій притулок Гюго, Золя, Брайль, Дюма, вбитий президент Поль Думер й багато вчених та політиків. Перепохований цвіт нації.
Пантеон: що ж це таке
У Британії є три місця з назвою Пантеон. В Іспанії їх два, але перший має статус державного, а другий складається з двох пантеонів. Притому перший – це місце, де поховано важливих людей, тоді як другий, монастир, – для усіляких королів та принців. І трохи осторонь від монастиря Ель-Ескоріал знаходиться інший меморіал – Долина Полеглих. Серед них довгий час лежав і Франсіско Франко.
Що ж робить Пантеон Пантеоном? На прикладі Парижа й Риму нам відомо, що Пантеон зазвичай знаходиться на території церкви, храму чи іншої релігійної споруди. Пантеон Іспанії знаходиться в базиліці, храмі, а Ель-Ескоріал сам по собі є монастирем. У Долині Полеглих є абатство й церква.
В Пантеоні ховають видатних людей – діячів мистецтв, вчених. Паризький – відповідає цьому критерію, римський – лише частково, Іспанія також зберігає стандарт. В усипальницях Ель-Ескоріалу – лише королі та принци, а в Долині Полеглих – військовослужбовці, які загинули у Громадянській війні з обох сторін. Чи можливо впевнено сказати, що серед них знайдуться політики, окрім Франко, вчені й письменники? Скоріше так, аніж ні.
Пантеон – місце де ховають й зараз. Паризький – так, римський не приймає нових, Ель-Ескоріал скоро припинить це, іспанський – так, Долина Полеглих – ні.
Як бачимо, замало якихось особливих ознак, окрім назви, які б створювали відмінність між Пантеоном та іншими монументами. Й якщо взяти думку, що мертвих краще не чіпати, – французький ледь не наполовину складається саме з перенесених сюди останків. А ось із Долини Полеглих винесли тіло Франко, хоча його участь у Громадянській війні в Іспанії оспорити якось складно. Ось таке складне завдання – зібрати в одному місці увесь цвіт нації…
А як щодо інших країн? Ясукуні в Японії, мавзолеї по всьому Ближньому Сході, гробниці, тощо? І навіть у Москві, в СРСР, хотіли побудувати Пантеон. Однак практика доводить: Пантеон – це місце, де знаходяться в першу чергу навіть не ті, без кого неможливо уявити історію країни, а ті, без кого неможливо уявити культуру. Чи це не найважливіше?
