Боровся за церкву, але й не відступав від свого. Як ми пам’ятатимемо Філарета
На 98-му році життя зупинилося серце засновника та очільника Української Православної церкви Київського патріархату Філарета. Через загострення хронічних хвороб він був госпіталізований 9 березня і відійшов у кращий світ в лікарні «Феофанія». Ця сильна, мудра і дуже непересічна постать залишиться в історії і Української церкви, і політики.
Що ми пам’ятатимемо про патріарха Філарета - в матеріалі Коротко про.
Вибрав постриг у ченці
«Все своє життя я поклав на розбудову і утвердження незалежної Української Православної Церкви», - написав у своєму духовному заповіті патріарх Філарет. "В миру" - Михайло Денисенко, народився 23 січня 1929 року у багатодітній шахтарській сім’ї в селі Благодатне нинішньої Донецької області. В інтерв’ю патріарх часто згадував, що його родина була щиро віруюча, а от радянська школа вчила невір’ю.
Філарет – ще Михайло Денисенко у 1946 році. Фото: Вікіпедія
Цей внутрішній конфлікт загострився після втрати батька, який загинув у вересні 1943 року під час битви за Дніпро. «Мене вчили у школі, що людина помирає, і на цьому її існування припиняється. Переді мною постало питання: якщо батька не існує, а я люблю його, то що я люблю, порожнє місце? Чи можна любити порожнє, неіснуюче? Ні! Ось так у 14 років я дійшов висновку: батько існує, тому що я його люблю», - передає слова патріарха "Головред". Дійшовши такого висновку, підліток почав ходити до церкви і вирішив присвятити Богу своє життя.
До Одеської духовної семінарії обдарованого юнака взяли на 3-й курс. Через два роки з червоним дипломом відправили продовжувати навчання в духовну академію до Москви. Патріарх згадував, що важко вибирав, бути йому простим священником чи йти в монастир. І вибрав шлях, на якому з мирського життя його ніщо б не обтяжувало і не обмежувало.
Чернечий постриг та ім’я Філарет слухач академії прийняв на другому курсі, тоді ж був призначений доглядачем Патріарших покоїв в Троїце-Сергієвій лаврі. Церковна кар’єра складалася стрімко і успішно. Академію закінчив в сані ієромонаха, став викладачем духовного письма, отримав звання доцента.
До України - в Київську духовну семінарію - повернувся у 1957 році, а через рік в сані архімандрита став її ректором.
Вже ієродиякон Філарет. Тройце-Сергієва лавра. 1950 р.
Москва відмовила в автокефалії
За часів СРСР Філарет був відомою церковною постаттю не тільки в Союзі, а й усьому світі. Він багато їздив за кордон (звісно, у супроводі КДБ), призначався настоятелем подвір'я Російської православної церкви при Александрійському патріархаті (Об’єднана Арабська Республіка), виконував обов'язки екзарха Середньої Європи, єпископа Віденського і Австрійського.
Сан митрополита прийняв у 1968 році в чині екзарха України, архієпископа Київського і Галицького. Був нагороджений орденами Російської православної церкви, Александрійського, Антіохійського, Єрусалимського, Болгарського, Грузинського, Польського, Чехословацького патріархатів та церков. У 1979 році одержав першу державну нагороду - орден Дружби народів.
Філарет мав всі шанси очолити Російську православну церкву після смерті патріарха Пімена, але цю посаду віддали Алексію II нібито під тиском КДБ. Рішенням Архієрейського собору в жовтні 1990-го Філарету було вручено патріаршу грамоту на управління Українською православною церквою як частини РПЦ.
Зі здобуттям нашою державою незалежності митрополит Київський і всієї України зажадав повної автокефалії і для своєї церкви. Москва відмовила. В травні 1992 року рішенням собору, що відбувся в Харкові, місце Філарета посів лояльний до Росії Володимир (Сабодан). Це була подія, яка розділила українську церкву на Московський та Київський патріархати. В червні 1992 року частина вірян УПЦ та Української автокефальної церкви об’єдналися, щоб проголосити незалежність Київського патріархату, який спочатку очолив митрополит Мстислав (Скрипник), а Філарет став його наступником. До престолу УПЦ КП він повернувся у 1995-му, присвятивши наступні роки намаганням домогтися визнання своєї церкви.
В червні 1992 року Всеукраїнський Православний Об’єднавчий Собор утворив УПЦ КП. На фото: зустріч Вселенського Патріарха Варфоломія (в центрі) та митрополита Київського Філарета (на фото третій ліворуч). Фото: ФБ Історія УАПЦ
При Ющенкові не змогли, при Януковичу - і не питали
Хоч за Конституцією церква у нас відділена від держави, по факту політика твориться разом. Леонід Кравчук в усьому підтримував Філарета, Леонід Кучма більше тяжів до УПЦ МП. Після обрання Віктора Ющенка вектор змістився в бік КП. Філарет сам не раз виходив на сцену під час Помаранчевої революції і відкрито підтримував її лідерів. Переговори із Вселенським патріархом щодо канонічності велися, але за каденції Ющенка так і не зазнали успіху. За часів Януковича про таке вже не могло бути і мови.
Євромайдан 2013-2014 років став новою надією. Переговори про надання автокефалії відновилися, але процес йшов натужно через загострення протиріч між МП і КП. У 2017 році на цьому тлі навіть виник скандал, що мав більше політичний, ніж духовний підтекст. До Архієрейського собору, що відбувався у Москві, Філарет звернувся з пропозицією відновити спільне молитовне спілкування задля примирення між християнами. Московська церква розцінила це як каяття і прохання про помилування після оголошеної у 1997 році анафеми за розкольництво.
У відповідь тодішній речник УПЦ КП Євстратій Зоря виклав у фейсбуці лист Філарета і заявив, що той не каявся і не збирався. А лише відгукнувся на пропозицію діалогу, яка надходила від МП. Мости до примирення були остаточно розбиті.
Томос про автокефалію Православної церкви України патріарх Варфоломій вручив голові ПЦУ митрополиту Єпіфанію. 6 січня, 2019 року, Стамбул. Фото: REUTERS
Новий розкол і старий календар
Подія, на яку Філарет, за його словами, поклав усе життя, сталася у 2018 році. Синод Вселенського патріархату ухвалив історичне рішення щодо визнання канонічності УПЦ КП і Української автокефальної церков, які мали утворити нову Православну церкву України. Київська митрополія поверталася в підпорядкування Константинополя, готувався томос - спеціальний церковний указ.
Втім, це також був час розчарувань і сумнівів - в Константинополі просили Філарета відмовитися від керівництва новою українською церквою. Патріарх нібито дав згоду за умови, що престол в ній посяде його намісник та ближчий соратник митрополит Єпіфаній. Так і сталося, але…
Філарет, який стояв на порозі свого 90-ліття, не зміг змиритися з тим, що його відправлено «на пенсію».
Патріарха не було на врочистій церемонії вручення томосу у Стамбулі. Він не прийшов на інтронізацію Єпіфанія, якого раніше називав своїм учнем та другом. Він продовжував називати себе очільником УПК КП, хоча юридично такої організації вже не існувало. Відмовлявся від титулу почесного патріарха ПЦУ, який йому дали на знак поваги і визнання заслуг. Намагався зберегти контроль над фінансовими потоками і зібрати спільників, щоб виступити проти Єпіфанія.
Філарет головував у Володимирському соборі, тримав за собою резиденцію, зібрав синод своєї знову самопроголошеної незалежної церкви. У 2019 році наробило галасу інтерв’ю патріарха каналу «Росія 24», де він гостро розкритикував томос - сказав, що він шкодить незалежній українській церкві і що ніколи б його не підписав, якби був в курсі змісту.
Навіть відзначення свого 90-річчя на рівні державного свята і орден Героя України не примирили Філарета з тим, що треба йти на відпочинок. Він головував у Володимирському соборі, призначав офіційні зустрічі, роздавав нові інтерв’ю, де продовжував критикувати ПЦУ. Очолювана Філаретом УПЦ КП навіть не перейшла на новоюліанський календар, коли в 2023 році це зробила Православна церква України і греко-католики.
Філарет і Єпіфаній під час зустрічі в Митрополичому домі на території Михайлівського Золотоверхого монастиря. Фото: pomisna.info
Примирення
У поважному віці Філарет благополучно перехворів на коронавірус і підписав свій заповіт лише в жовтні 2025 року, стоячи на ногах. Він до останнього дня зберігав ясний розум, що підтверджують лікарі.
У заповіті патріарх закликав українців та українське духовенство забути усі особисті чвари, міжконфесійні непорозуміння та докласти всіх можливих і неможливих зусиль для об’єднання в єдину Церкву.
Але є там і такі рядки: «Будучи обраним на Помісному соборі Української Православної Церкви Київського Патріархату 20 жовтня 1995 року, я є пожиттєво обраним предстоятелем Української Православної Церкви Київського Патріархату Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України… На випадок моєї смерті заповідаю, щоб чин відспівування та погребіння був звершений у Володимирському кафедральному патріаршому соборі м. Києва архієреями Української Православної Церкви Київського Патріархату, а не ПЦУ».
Втім, є версія, що через слабке здоров’я та зір Філарет не дуже уважно прочитав поданий йому документ. Бо невдовзі між колишніми друзями і спільниками відбулося примирення. 26 жовтня Єпіфаній відвідав наставника в його резиденції, а 5 листопада Філарет наніс дружній візит у відповідь. «Протягом зустрічі пролунали теплі спогади щодо різних етапів церковного служіння Патріарха Філарета. Також йшлося про виклики російської агресії та про ситуацію на тимчасово окупованих територіях України», - повідомляла пресслужба УПЦ.
Поховання Філарета має відбутися у неділю, 22 березня, на території Володимирського собору. Що буде з невизнаною УПЦ КП після смерті лідера, чи приєднається вона до Православної церкви України, поки невідомо.
Філарет підписує заповіт. Фото: cerkva.info
