На 98-му році життя помер патріарх Філарет
У п'ятницю, 20 березня, патріарх Філарет, який очолював Українську православну церкву Київського патріархату, пішов з життя на 98-му році життя. Про його смерть повідомив митрополит Епіфаній.
- Сьогодні глибокий сум і жаль у моєму серці, як і в серцях багатьох українців, бо нині завершився земний шлях Святійшого Патріарха Філарета. Серце Патріарха Філарета зупинилося на 98-му році життя. Царство Небесне, вічна пам’ять і вічний спокій спочилому Патріарху Філарету! - написав митрополит Епіфаній.
Митрополит Епіфаній закликав всю українську паству молитися за упокій душі патріарха Філарета, який відійшов до Господа. Він висловив співчуття рідним спочилого владики.
Він зазначив, що настанови патріарха Філарета щодо єдності Української Церкви навколо Київського Престолу завжди залишаться в пам’яті вірян. Також митрополит наголосив на важливості уроків Філарета про соборність, смирення перед Божою волею та віддане служіння Богу, Церкві Христовій і українському народові.
Митрополит повідомив, що серце патріарха Філарета зупинилося на 98-му році життя, але молитва та пам’ять про нього залишаться в помісній автокефальній Українській Православній Церкві назавжди.
Біографічна довідка
Почесний патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет (Михайло Антонович Денисенко), архієрей на спокої Православної Церкви України, народився 23 січня 1929 року в селі Благодатне Амвросіївського району Донецької області в українській сім’ї Антона та Меланії Денисенків. Батько загинув на фронті Другої світової війни у 1943 році.
У 1946–1948 роках навчався в Одеській духовній семінарії, закінчивши її з відзнакою, після чого продовжив освіту у Московській духовній академії. 1 січня 1950 року у Троїце-Сергієвій лаврі прийняв чернецтво з ім’ям Філарет на честь святого Філарета Милостивого. 15 січня того ж року був рукоположений на ієродиякона, а 18 червня 1951 року - на ієромонаха.
У 1952 році завершив навчання в МДА зі здобуттям ступеня кандидата богослів’я та був призначений викладачем Священного Писання у Московській духовній семінарії, одночасно виконуючи обов’язки благочинного Троїце-Сергієвої лаври. З 1953 року почав викладати у Московській духовній академії.
У 1953–1954 навчальному році отримав звання доцента, а у 1956 році став інспектором Саратовської духовної семінарії та був зведений у сан ігумена. У 1957 році переведений на посаду інспектора Київської духовної семінарії, а 12 липня 1958 року став архімандритом та ректором Київської семінарії.
1960 року призначений керуючим справами Українського Екзархату РПЦ і настоятелем Володимирського кафедрального собору в Києві. З червня 1961 по січень 1962 року очолював подвір’я РПЦ при Олександрійському Патріархаті в Єгипті.
4 лютого 1962 року в Ленінграді відбулася його хіротонія на єпископа Лузького, вікарія Ленінградської єпархії РПЦ. Пізніше виконував обов’язки керівника Ризької єпархії, а з жовтня 1962 по грудень 1964 року – єпископ Віденський і Австрійський. З грудня 1964 по травень 1966 року – єпископ Дмитровський та ректор МДАіС.
14 травня 1966 року отримав сан архієпископа, став постійним членом Священного Синоду РПЦ, Екзархом України та архієпископом Київським і Галицьким. У 1968 році був піднесений до митрополита. З травня по червень 1990 року обіймав посаду місцеблюстителя Московського патріаршого престолу та головував на Помісному соборі РПЦ 1990 року.
Після реорганізації Українського Екзархату РПЦ в самостійну Українську Православну Церкву у липні 1990 року обраний Митрополитом Київським і всієї України та Предстоятелем УПЦ (у складі РПЦ).
У листопаді 1991 року очолив Собор УПЦ, який одноголосно підтримав ідею автокефалії Української Церкви. Через це зазнав тиску з боку керівництва РПЦ. У травні 1992 року його фактично усунули від керівництва УПЦ, а Архієрейський Собор РПЦ проголосив його «позбавленим сану», що він ніколи не визнавав і оскаржував перед Вселенським Патріархом Варфоломієм, востаннє у 2018 році.
25 червня 1992 року підтримав об’єднання УАПЦ та УПЦ у складі Української Православної Церкви Київського Патріархату та став заступником Патріарха з титулом митрополита Київського. Після обрання Предстоятелем УПЦ КП 22 жовтня 1995 року у Володимирському кафедральному соборі відбулася його інтронізація як «Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України».
11 жовтня 2018 року Вселенський Патріархат визнав рішення РПЦ 1992 року щодо «позбавлення сану» Філарета некоректним і відновив його у спілкуванні як колишнього митрополита Київського. 15 грудня 2018 року він увійшов до складу Православної Церкви України як Почесний Патріарх Київський і всієї Руси-України та керівник окремої єпархії в Києві. З червня 2019 року перебував на спокої як архієрей ПЦУ.
За багаторічну церковну, громадську та миротворчу діяльність нагороджений численними церковними та державними відзнаками, зокрема у січні 2019 року йому присвоєно звання Героя України.
- 9 березня Київська митрополія ПЦУ повідомила, що патріарха Православної церкви України Філарета госпіталізували до однієї з київських лікарень. Стан його здоров'я погіршився, йому надають необхідну допомогу.
- У жовтні 2025 року партіарх Філарет підписав свій духовний заповіт. У разі своєї смерті він ухвалив, щоб чин відспівування та поховання був здійснений у Володимирському кафедральному патріаршому соборі м. Києва архієреями Української православної церкви Київського патріархату, а не ПЦУ.
