Поміняла школу на кабіну фури: як вчителька з Кременчука стала далекобійницею
Білявка за кермом 40-тонної вантажівки... І тут більшість чоловіків вже схопилися за голови – саме так виглядає нетолерантність і сексизм. А тим часом далекобійниця Інна Зікранець з Кременчука (Полтавська обл.) вправно кермує величезною машиною, долає тисячі кілометрів європейськими дорогами. І доводить, що поділ роботи на «жіночу» та «чоловічу» поступово втрачає сенс. Про те, як наважилася кардинально змінити професію, про складнощі і переваги роботи за кермом, Інна розповіла Коротко про.
Перший рейс до Австрії
У суспільстві іноді дотепер існує чіткий розподіл: ось це – кухня, діти, певні професії – жіноче, а це - дорога, кермо, вантажівка чи автобус і далекі відстані – чоловіче. Але все частіше жінки обирають не те, що нібито «дозволене», а те, що більше до душі. Наприклад, кермувати величезною вантажівкою.
- Хоча і сьогодні стереотипів багато, і мені часто прилітають коментарі на кшталт «ото виїхали мавпи (тобто ми, жінки) на дороги», - зізнається Коротко про далекобійниця Інна Зікранець. – Кермування авто – це давно вже не суто чоловіча робота. Є жінки-водійки, які прекрасно кермують, навіть краще за чоловіків. Та й у будь-якій професії важливими є не стать, а характер.
Інна працює далекобійницею. Кермує автівкою у парі з чоловіком. Каже, саме чоловік першим підтримав її у кардинальній зміні діяльності. Бо ж довгі 15 років жінка працювала вчителькою початкових класів. Але мізерна зарплатня, величезний обсяг паперової роботи з часом призвели до повного морального виснаження. Хоча своїх учнів любила як рідних, все частіше задумувалася про звільнення зі школи. Переломним моментом стала війна в Україні.
- На той час чоловік вже працював далекобійником у Європі, кілька разів брав мене з собою «на роботу», і одного разу я вирішила, що пора мені змінювати сферу діяльності, - пригадує Інна. – Про свою задумку нікому, крім чоловіка, не казала. Мій стаж водіння був 5 років, і лише категорія легкових автомобілів. Тому я пройшла відповідне навчання на вищу категорію.
А коли постало питання працевлаштування, тоді і сказала рідним. Вони були, м’яко кажучи, шоковані.
- Особливо мама, яка бачила мене лише вчителькою, - пригадує Інна. - Та їй довелося змиритися з моїм вибором. До речі, мама дуже допомагає нам з дітьми (сину 16 років, донькам 7 і 6 років). Саме з нею вони залишаються тоді, коли ми у рейсі, бо ж ми з чоловіком працюємо у парному екіпажі.
- Свій перший рейс пам’ятаєте? – запитую.
- О, його я не забуду ніколи, - сміється жінка. – Це була Австрія. Навколо краса, височезні Альпи із засніженими верхівками, зелені луки. І до цієї красивої природи на додачу складні спуски і підйоми, серпантинна дорога, тунелі. Ох і важко було мені, початківцю, їхати. Руки та спина тоді були мокрющі від напруги (сміється. - Авт.). Але, на щастя, до місця розвантаження дісталися без пригод.
Навіть за кермом фури Інна, як і раніше, нагадує вчительку. Фото: архів Інни Зікранець
Життя у кабіні вантажівки
Робота далекобійниці не з легких. Наприклад, робочий день може розпочатися о 23-й, або в 6-й, або о 3-й ночі. Тобто графік ненормований. А ще кабіна вантажівки на деякий час стає офісом, спальнею, кухнею, а інколи й ванною. Бо ж часто на паркінгу є лише така-сяка вбиральня, без душу.
- Тоді шукаємо можливості привести себе до ладу, можемо вмитися і в кабіні або ж поїхати до найближчого місця з душем, - каже Інна. – Швиденько готуємо каву, п’ємо її за кермом, бо поспішаємо на завантаження, а опісля на маршрут. До речі, буває таке, що у якійсь точці Б нам кардинально змінюють маршрут, заміняють причепи, і ми вже їдемо у зовсім інший бік.
Робочий час парного екіпажу Зікранець складає 21 годину з двадцяти чотирьох, які є у добі. Інна з чоловіком змінюють один одного після 4 з половиною годин кермування. Також мають паузу у 9 годин, за які треба встигнути приготувати їсти і пообідати, помитися, виспатися.
А тоді знову кермо і дорога.
- Мені подобається кермувати, але на складних ділянках дороги біля мене сідає чоловік, підказує мені, - каже Інна. – Він – моя колосальна підтримка. Значна перевага такої роботи: маю змогу подорожувати, бачити, як живуть люди в різних країнах Європи. А от нічне водіння не люблю. Бо ж навкруги темно, у полі зору лише невелика частина дорожньої розмітки. Також вночі важче стримувати машину, щоб не перевищувала допустимої швидкості.
Бо тоді тахограф (обов'язковий бортовий прилад) покаже помилку. А це ризик отримати величезний штраф.
- Пропрацювавши кілька років далекобійницею, чи можете ви рекомендувати йти в цю професію іншим жінкам? – запитую.
- Рекомендувати не буду, а ось раджу придивитися до такої професії тим, хто не боїться ризикувати змінювати щось в своєму житті, - каже Інна. – Є величезна перевага працювати далекобійницею: це хороша зарплатня. Але майте на увазі, що будете дуже сумувати за своїми рідними. Бо ж робочі каденції різні. Це у нас 4 тижні, а є і по пів року. Зізнаюся, я дуже сумую за своїми дітьми, і це найважче для мене в професії далекобійниці. І вони сумують за мамою і татом. Але, разом з тим, я знаю, для чого працюю. Маю кілька великих мрій. Одна з них – щоб мої рідні були всім забезпечені.
Сімейний екіпаж Зікранець. Фото: архів Інни Зікранець
Важливо!
Хто хоче стати далекобійницею? Таких жінок чекають у Державному центрі зайнятості, де пропонують різноманітні курси.
Також відповідна навчальна програма (безкоштовна) є у проєкті Reskilling Ukraine шведської неприбуткової організації Beredskapslyftet. Ось тут ми детально писали про цю програму та її випускниць.
